Між селищами-сусідами Смоляниновим та Новоохтиркою, що на Луганщині, близько кілометра. Проте у Смоляниновому (722 виборці) виборів 25 жовтня не буде. Свои.City з’їздили туди та спробували розібратися в ситуації.
Цьогорічні місцеві вибори відбудуться не на всій території Луганської області. Таке рішення ухвалила Центральна виборча комісія. Не голосуватимуть 8 територіальних громад: Сєвєродонецька, Гірська, Лисичанська, Щастинська, Широкинська, Станично-Луганська та Нижньотеплівська. Причиною назвали «безпековий фактор», оскільки ці громади наближені до лінії фронту.
Під черевиками рипить зола. Навколо обгорілі дерева, чорна трава й понищені пожежею будинки. Від деяких не лишилося навіть стін: у синє небо дивляться обпалені полум’ям димарі. Селище Смолянинове, Луганщина. За цей рік лісові пожежі пройшлися тут двічі: наймасштабніша була у липні, коли згоріли десятки будинків, менш масштабна — 30 вересня, тоді вогонь був на околицях. І хоч люди почали відбудовуватися, то тут, то там видно сліди руйнувань: вибиті вікна, розтріскані й закіптюжені стіни, покручені від температури дахи.
Часом здається, що село вимерло: людей на вулицях немає. Однак, коли виходиш до центру, опиняєшся перед натовпом. Місцеві зібралися під сільрадою, подають документи, аби отримати відшкодування за пожежі кількамісячної давності — так звані «екологічні» гроші, за шкоду, завдану здоров’ю димом від пожеж.
Олександр — місцевий. Йому за 60. Хоч на вулиці відносно тепло, одягнений у темно-зелену куртку, на голові кашкет. В руках тримає прозору папку з документами.
«А ті вибори... Чорт його знає, будуть вони в нас, не будуть. Нам ніхто й нічого не казав. Та й навіть якби вони були: хіба це б щось змінило? Я б, певно, і не пішов на них. Я вже пожив, я розчарувався. Не вірю нікому», — каже чоловік.
Поруч стоїть черга з кількох десятків людей. Раз у раз вибухають сварки: місцеві з’ясовують, хто й у якому порядку має право зайти всередину сільради, щоби віддати набір документів для отримання грошей. У затінку неподалік сидить троє жінок. Вони перебирають свої папери, одним оком поглядаючи на вхід до будівлі.
Пані Галина, як і більшість місцевих, прийшла до сільради з самого ранку. Але кілька разів пропускала свою чергу, тож змушена стояти (чи то сидіти) останньою.
«Вибори? Ну так, вони ж мають бути, як у всіх. В сенсі — не буде? Як не буде? Чому? Хто таке сказав? А якщо я хочу проголосувати? Так би мовити, віддати свій голос? Це ж моє право, — обурюється місцева жителька Галина. — А чого б це в нас не було виборів? Де ви таке чули? Яка Сєвєродонецька громада? Ми завжди Новоайдарським районом були. А в Новоайдарі ж вибори будуть, будемо голосувати.
Утім, виборів тут таки не буде. Це підтверджує місцевий селищний голова Олександр Лисаков. Бо тепер село вже відноситься до Сєвєродонецька.
«Дивіться, цього року наша громада писала звернення. У цьому зверненні ми просили про приєднання селища Смолянинове до міста Сєвєродонецьк. Збирали за це підписи. Оскільки у Сєвєродонецьку виборів не буде, і там керує військово-цивільна адміністрація, — то й у нас виборів теж не буде. Місцеві отримують документи в Новоайдарі? Ну, так це поки вибори не відбулися. А після виборів сформують громади, і ми вже остаточно відійдемо до Сєвєродонецька», — розповідає чоловік.
На вулиці майже порожньо. Хіба на лаві сидить наша знайома Галина. Переповідаємо їй розмову із селищним головою.
«Точно, точно. Пам’ятаю, ходили, збирали у нас підписи під тим зверненням. І що, через це тепер не буде виборів?», — дивується вона.
Поруч чоловік. Володимир. Він заводиться щойно чує слово вибори.
«Та всі ці партії однакові. Всі розповідають, що треба знайти роботу жителям села. Хороша пропозиція. Але питання складне. І відповіді на нього ніхто не має. А я тобі відповім: в першу чергу треба щось робити із субсидіями. Пільгами. Я читав, що на то величезні гроші витрачають. Наприклад, зайди у тролейбус в Сєвєродонецьку. Самі пенсіонери катаються. І тролейбусне депо з того нічого не має. А треба, мені здається, зробити цю, як її, монетизацію. Аби тій бабусі чи діду давали, скажімо, від місцевої влади 250 грн на місяць. І це було б на проїзд. Або тисячу чи скільки там гривень замість субсидії на оплату комуналки. І бюджет би наповнювався реальними грошима! Та хто ж мене слухає», — розповідає Володимир.
