«Основний ризик у тому, що у будь-який момент може початися обстріл»
Мешканка Золотого на Луганщині Марина Данілкіна у жовтні 2019 року долучилася до акції проти відведення українських військ. Акція виникла спонтанно, після того, як до селища приїхали представники влади на зустрічі повідомили про розведення військ у їхньому районі. Коли мова пішла про відведення ЗСУ, у селищі виникли протестні настрої.
«Це було дуже спонтанно і люди не розуміли, що саме відбудеться. Просто керівництво військово-цивільної адміністрації зібрало людей на зустріч, поспілкуватися. Ніхто не думав, що відводитимуть війська і в Золотому буде пропускний пункт», - розповідає Марина.
За словами активістки, люди отримували мало інформації і не були готові раптово встати, зробити цю акцію і виступити проти.
«Майже ніхто нічого не розумів, які ризики могли бути, якби відвели з селища ЗСУ. На акції були присутні близько 50 людей, у нас 250 будинків у селищі. Є старі люди, хтось не такий сміливий. Будем казати, що я, знаючи їхню думку, стояла на акції за них».
Спонтанний протест мешканців Золотого та Станиці Луганської став рушієм низки масштабних акцій протесту по всій Україні проти відведення військ у цих населених пунктах.
«Для мене ця акція була дуже важливою. І дякую Києву та іншим містам, у тому числі Миколаєву, які нас підтримали і заявили гучно про те що Золоте - це Україна. Я не беру участь у кожній акції, але ця відбулась заради того, щоб не здати нашу територію, щоб вона не відійшла кудись та комусь, і навіть, щоб не стала сірою зоною».
На прикладі Золотого Марина переконалася, що люди можуть вийти на протест і висловити свою думку на прифронтових територіях, а щодо ймовірності обмежень вважає, що такі зараз існують в усій країні у зв'язку з карантином, і на них теж треба зважати.
«Страшно? Не тому що тиск. Основний ризик полягає у тому, що у будь-який момент може початися обстріл, і кулі летять по всьому селищу. На це дуже важливо зважити, бо якщо це акція і збираються люди , то потрібно розуміти, куди ховатися у разі початку обстрілу», - зазначає Марина Данілкіна.
Які режими можуть обмежити свободу мирних зібрань на прифронтових територіях
Михайло Лебедь, член правління ГО «Правозахисна Ініціатива», наголошує, що якщо в України не ввели правовий режими воєнного та надзвичайного станів, то забороняти проводити мирні зібрання уповноважений лише суд.
«Якби воєнний чи надзвичайний стан був введений, то можлива була б як тотальна заборона усіх мітингів, так і загалом інші правила їхнього проведення. Проте надзвичайний стан в Україні не вводили, а воєнний стан ввели лише раз у 2018 році», - каже правозахисник.
Михайло наголошує, що існує невідповідність правової реальності власне реальності об’єктивній. Адже небезпека для життя і можливі жертви через обстріли дійсно зменшує кількість мітингів біля лінії розмежування.
«Але навіть якщо воєнний чи надзвичайний стан не введений, на всій території України та в окремих її місцевостях діють так звані «другорядні» спеціальні правові режими».
Мова, зокрема, про режим надзвичайної ситуації (не плутайте з надзвичайним станом) і карантин у зв’язку з пандемією, режим у районі проведення антитерористичної операції, особливий порядок прилеглих до району бойових дій зон безпеки, правовий режим державного кордону, прикордонний режим, режим перетину державного кордону та лінії розмежування тимчасово окупованих територій.
Акція солідарності з “Кавою на Хрещатику” в 2018 році, яку проводили українські парамедики з "Ангелів Тайри" недалеко біля лінії фронтуФото: З архіву Юлії Паєвської
«Ці правові режими не передбачають якогось додаткового способу заборони мирних зібрань чи взагалі якихось правил їхнього проведення. Проте у рамках цих режимів діють правила обмеження свободи пересування. А оскільки свобода пересування тісно пов’язана зі свободою мирних зібрань і взагалі є засобом її реалізації, то обмеження свободи пересування можуть побічно на неї вплинути», - пояснює експерт.
Наприклад, протестну ходу чи колону автомобілів, яка прямує в напрямку лінії фронту у Донецькій або Луганській області, мають у певний момент зупинити на відповідних блокпостах. Бо поліція виконуватиме цілком законний наказ Командувача об’єднаних сил, якого Верховна Рада уповноважила встановлювати в цих двох областях правила обмеження доступу на окремі ділянки місцевості та об’єкти.
«Розуміли всі ризики проведення заходу»
Активістка із Авдіївки, голова ГО «Сила ідей» Євгенія Васильєва має досвід організації соціальних акцій на прифронтових територіях. У 2020 році тут вже втретє провели фестиваль Авдіївка ФМ.
«На момент першого фестивалю у Авдіївці вже припинилися активні обстріли по центру міста, і ми розуміли про певні ризики проведення заходу та запрошення артистів, скупчення великої кількості людей», - згадує Васильєва.
Зараз ГО сприяє проведенню міських заходів у сфері молодіжної політики та патріотичного виховання. Авдіївка працює так само, як і інші міста у плані проведення акцій: пишуть листа, який має на меті інформувати про проведення, програму заходу та прохання забезпечити порядок на території міста та інше, ініціюють зустріч, якщо подія масштабна, отримують дозвіл, проводять.
«Треба розуміти локацію, у якій зоні вона перебуває в плані безпеки, порадитись із місцевою владою доречність проведення заходу саме тут, якщо захід масштабний, то забезпечити сприяння наявності всіх оперативних служб. Якби це було занадто небезпечно, ми би не проводили подібні заходи. Зараз намагаємося проводити невеликі заходи, бо організаційно це простіше та якісніше та більш точково»,- пояснює Васильєва.
Тим, хто має намір та підстави для того, щоб вийти на масову акцію у прифронтовому місті, активістка радить не боятися, бути впевненими у своїй діяльності, мати команду, бути гнучкими у прийнятті рішень.
«Слідкуйте за новинами та завжди підтримуйте зв'язок з місцевою владою та іншими організаціями-партнерами. Чим якісніша комунікація - тим якісніша акція», - резюмує Євгенія.
Люди можуть ігнорувати неконституційні вимоги
«Закон також дозволяє українським силовикам у Донецькій та Луганській областях затримувати людей в разі відсутності у них документів, що посвідчують особу. Загалом якщо ви за умов відсутності воєнного та надзвичайного станів потрапили на якусь дійсно «закриту територію», то право на свободу зібрань ви там досі маєте. Проте представники влади можливо все одно мають право вас затримати та притягнути до юридичної відповідальності. Але не за сам факт проведення мітингу, а за порушення законної заборони доступу на цю територію», - пояснює правозахисник Михайло Лебедь.
В підконтрольних українським силам частинах Донецької та Луганської областях також важливо відрізняти законні вимоги влади від незаконних.
Михайло Лебедь
«Щоб демотивувати людину організовувати акцію протесту, влада тут може посилатися або на норми підзаконних нормативно-правових актів, які суперечать Конституції України. Такі норми зазвичай або є похідними від досить жорсткого по відношенню до мітингів радянського законодавства, або були ухвалені вже під час війни. Причому не всі з таких нормотворців мають право ухвалювати нормативно-правові акти», - каже голова правління ГО «Правозахисна Ініціатива».
Активіст зазначає, що люди можуть ігнорувати неконституційні вимоги подібних документів і проводити мирні зібрання. Оскільки Конституція гарантує, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, і що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Такі документи також можна оскаржити в судовому порядку. Допомогти з цим можуть правозахисні організації.
«Вирішили піти «тихим» шляхом і довгостривалою акцією»
Активістка Галина Помазан з Курахового вважає, що необов'язково виходити на вулицю для того, щоб добитися результату. Вже кілька років вона з однодумцями усіма можливим способами намагається покращити стан медичних послуг у рідному місті і впевнена, що така довгострокова акція хоч і є тихим шляхом, але дає та буде давати результати. Проблемами є недостатня кількість сімейних лікарів, вузьких фахівців, функціонування ковідного відділення, фінансування, закупівлі, доступність стоматологічної допомоги.
«Проблема з лікарнею у Курахове була і до реформи, і до карантину. Чи дасть результат вихід людей на вулицю, перекриття доріг? Навіщо. Ми не збиралися порушувати карантин. У цій акції брали і беруть участь багато людей», - розповідає Галина.
За її словами у процесі до цього руху підключалися громадські організації, народні депутати, юристи та медики.
«Зараз при мінімальній необхідності, в будь-який момент - всі з нами. Ми вирішили піти «тихим» шляхом, офіційним: звернення, запити на публічну інформацію, соціальні мережі. Створили групу в Фейсбуці. Кожен може написати про проблему. Озвучити проблему - це почати її вирішувати».
До висвітлення проблем місцевої лікарні підключилися медіа: потрібно було отримати коментарі від директора лікарні, місцевої влади, медичних працівників, пацієнтів.
«Кожен ранок у мене починається не з кави, а з месенджера, пошти, гарячої лінії. Ми дуже хочемо зрушити проблему медицини в нашому містечку. Але все і відразу не вийде. Як кажуть, step by step, крок за кроком до результату, до мети. І все буде. Точно знаю», - наголошує активістка.
Тим, хто таки наважився вийти на акцію протесту чи підтримки, радить носити маску, мити руки, отримувати задоволення від командної роботи.
«Коли читаєш від пацієнта слова вдячності або про те, що питання вирішене, ми всі радіємо, як діти. Від нещодавно створеної ОТГ фідбек теж буде. Віримо. Чекаємо. Це тільки початок такої нашої акції. Робота в цьому напрямку триває. Не виключено, що такого роду діяльність вийде за межі Курахового».
***
Материал создан в рамках проекта «Активация: Культура мирных собраний», реализуемого «Платформой ТЮ» благодаря искренней поддержке американского народа, оказанной через Агентство США по международному развитию (USAID).
Проект посвящен повышению осведомленности громад о праве на свободу собраний, культуре мирного и креативного протеста, а также о способах решения конфликтов между властью и обществом.
