Дівчина зі Сватового уже кілька разів літала в Індію. Там вона заробляє грою на скрипці. Індуси люблять помпезні святкування і на «понти» грошей на жаліють. Наша героїня каже, що робота в неї не важка, на відміну від інших дівчат, яким доводиться працювати навіть живими столами чи фонтанами.
В Україні роботи не знайшлося
Сватівчанка Наталія Галуненко більшу половину життя вчилася професійно грати на скрипці. Сьогодні їй 27. Закінчила спочатку Сватівську школу мистецтв. Потім — Сєвєродонецьке музичне училище. Вступила до Ялтинського національного університету на музичне відділення. Але провчилася там тільки рік. Розпочалася анексія Криму і Наталія відразу перевелась в Тернопільський університет. Магістратуру закінчила в Івано-Франківську. Сьогодні вона вже другий рік їздить на заробітки в Індію.
На зустріч Наталія приїхала на спортивному велосипеді. Руде волосся акуратно зібране у маленький «хвостик». Спортивний одяг, на голові бейсболка, у вухах — навушники.
Наталія любить кататися
— Оце придбала вєл після другої поїздки в Індію. Перша поїздка була не дуже вдалою. Перший раз ми їздили з подругою. Тоді ще не знали всіх тонкощів цієї роботи. Тому натрапили, так би мовити, на нечесного боса. Це вже потім ми стали розумнішими.
— Чому саме в Індію?
— Після закінчення університету я намагалася знайти роботу по спеціальності. Подавалася на конкурси у філармонії. І хоча в оркестрах катастрофічно не вистачало скрипалів, вони не хотіли брати молодь відразу після закінчення навчання. Як із сарказмом сказав мій вчитель — всі хочуть зірок. Наприклад, у Івано-Франківській філармонії було 5 вакансій скрипалів. На конкурс нас подавалося 7 чоловік. Жодного не взяли.
Спочатку в Івано-Франківську я намагалась влаштуватися на різну роботу. Навіть сушистом працювала. Ще був цікавий досвід роботи — працювала менеджером в залі гральних автоматів. Але протрималась я там всього 2 місяці. Потім мене запросили музикантом в готель «Терем», що на гірськолижному курорті в Славському. Начебто і умови непогані, але більше працювала не музикантом, а аніматором. А це не моє.
Наталія в індійському готелі
— Не думала повернутися у Сватове?
— Звісно, думала. Моя перша вчителька по скрипці і зараз пропонує мені роботу — навчати дітей в школі мистецтв. Тільки платять мінімалку. Може й повернуся, як набридне мотатися по світу. Або як з’явиться сім’я.
Є вакантні місця і в Луганській філармонії, яка сьогодні знаходиться в Сєвєродонецьку. Там у мене багато знайомих. От тільки зарплатня не влаштовує. Більшу половину зарплати треба віддати за житло. А що тоді залишається? Хочеться не просто працювати, а на зароблені гроші дозволити собі якісь покупки або поїхати десь відпочити.
— Тобто ти просто хочеш заробити?
— На сьогодні — так. Ми з подругою перебирали різні варіанти заробітків. Навіть хотіли їхати в Голландію на рибний завод. Мама відмовила. Каже, ти ж — скрипалька. Що буде з твоїми руками? Звісно, хотілося б працювати за спеціальністю. І щоб зарплата була достойною, не дарма ж стільки років вчилася.
В Індії по-своєму цінують музикантів
— А в Індії працюєш за спеціальністю?
— Індія — одна з небагатьох країн, де по-своєму, але цінують музикантів. У нас окрім скрипки є баян, саксофон, флейта, арфа. Загалом ми граємо на весіллях та корпоративах. Буває граємо колективом, буває — соло. Босу платять за кожного музиканта. Тому все залежить від того, скількох музикантів замовили на весілля. Вірніше — скількох замовник може оплатити.
Взагалі в Індії музикантів запрошують тільки на багаті весілля. Такі весілля проходять у залах дорогих готелів. Запрошується як мінімум тисячу-дві гостей. Але бувають і зовсім маленькі весілля. Європейського формату, так би мовити. На масштабних вечірках — все в кращих традиціях Болівуда. Головне, щоб була красива картинка.
Зазвичай замовляють музикантів на три сета по 30 хвилин. Але бувають моменти, коли ми граємо не більше 40-60 хвилин. Нас обов’язково супроводжує менеджер. Він слідкує, щоб нас погодували, щоб до нас ніхто не чіплявся. Індуси люблять білих дівчат. Тому менеджер працює ще й охоронцем.
Працювати не важко, бо все ж таки робота стосується моєї спеціальності. Єдине, що гнітить — довгі переїзди по країні. Ми живемо в Делі, а їздимо виступати по всій Індії. Буває добираємося до місця 6-8 годин машиною, якщо далеко — то літаком. В Індії доволі дешеві внутрішні перельоти. Все оплачує бос. В тому числі і костюми. А от інструмент свій. Перший раз я їздила зі своєю скрипкою, майстровою. Тобто зі скрипкою ручної роботи. Потім зрозуміла, що такий інструмент шкода тягати по всій країні. Тому після першої поїздки на зароблені гроші купила електроскрипку.
— А репертуар самі підбираєте?
— Перед тим, як їхати вперше, нам скинули список пісень, які популярні в Індії. Їх в репертуарі повинно бути не менше трьох десятків. Ми розписали ноти і майже місяць вчили. Музика у індусів специфічна і дуже відрізняється від нашої. Класику або європейські хіти вони не слухають. Спочатку для мене це були жахи. Дуже складно було «в’їхати» в форму їхніх пісень, запам’ятати це все. Але коли все вивчила, то складнощів не виникає. З кожною новою піснею стає легше і зрозуміліше. Деякі їхні пісні мені навіть подобаються. У них є круті хіти. Можуть, коли хочуть.
Перша поїздка була невдалою
— Які умови проживання і скільки заробляєш?
— Заробляю, скажімо так — вистачає, щоб нормально жити у безробітній період. Візу та переліт в обидва боки оплачує роботодавець.
Що стосується умов. Ми живемо в Делі у трикімнатній квартирі з усіма зручностями. Є все необхідне. Їсти готує кожен сам собі. Кожному на місяць виплачуються food money (гроші на їжу). Але з їжею тут біда. З м’яса тільки курка чи коза. Іншого не купиш. Звичайно, є магазини, де продають ягнят, аде дуже дорого.
Взагалі індуси майже не їдять м’яса. Навіть більшість весільних столів у них вегетаріанські. Головне блюдо — рис або чечевиця. Але вони завжди подаються з жирним соусом. Індуси взагалі люблять різну жижу. Тому я привезла із собою рибні і м’ясні консерви. Та їх надовго не вистачить.
Хоча мені подобається індійська кухня. Це те, по чому я сумую в Україні. Дома мені не вистачає гостроти та різноманіття спецій.
Ще тут багато різних фруктів. Причому цілий рік. Так що — привіт, дієта. Як на мене — це добре. А то як приїжджаю додому — не можу собі відмовити у смачних м’ясних стравах. А це не дуже добре для фігури.
— Багато дівчат з України?
— Сюди на роботу приїздять і з України, і з Росії, іноді з Білорусі. Є дівчата з Аргентини, Франції і хлопці, переважно, з Єгипту. Багато дівчат працюють хостес — представляють ту чи іншу компанію на вечірках. Їх можуть одягнути у спеціальні костюми. Хоча у них і зарплатня менша. А от робота — важча. На відміну від музикантів та танцюристів, хостес працюють по 4 години — розносять напої, стоять за баром, можуть бути, навіть, «живим фонтаном» чи «живим столом». Фантазії в індусів вистачає.
Так оформлюють сцени на весіллях в Індії
Я в Індію буду їхати втретє. Вже їду до того боса, який чесно платить. Як я казала, перша наша поїздка була невдалою. Ми працювали майже чотири місяці, а він нам заплатив тільки за один. Був скандал. Ми зібрали речі і повернулися в Україну. А вже через місяць нам запропонував роботу інший роботодавець.
— Не обдурив?
— Ні. Ми ж вже були трохи навченими. Та й ми його знали. Взагалі, там всі, хто крутиться в цьому бізнесі, один одного знають. Ще в інтернеті є такий собі «чорний список» всіх роботодавців. Там можна побачити відгуки майже на кожного боса. У нашого першого роботодавця ми були першим набором дівчат, тому в списку його ще не було. Приїхавши додому, ми заповнили цю прогалину. Хоча ризик, що тебе обдурять залишається завжди.
Культуру чужої країни треба поважати
— Розкажи про Індію.
— Як кажуть, Індія — країна контрастів. Там дуже брудно на вулицях. Коли ми йдемо в магазин, то йдемо по дорозі, бо тротуари всі в сечі та бруді. Якщо магазин далеко, то краще взяти рикшу — швидко і недорого.
Взагалі індуси не переймаються чистотою. Викидають сміття прямо з вікон будинків, хоча є сміттєві баки. Тому літом я сюди не приїжджаю. Висока температура повітря. Все перегниває і дихати нема чим. Над Делі цілий рік висить смог. Взагалі Делі вважається найбруднішим містом. Такі міста, як Бангалор, Калькутта, Лакхнау достатньо чисті у порівнянні. Проте, навіть, в Делі є райони, досить дорогі для проживання, і гуляти там одне задоволення — ніякого бруду.
Тадж-Махал. Індія 2018
Місця, де особливо чисто — це Тадж-Махал і метро. До речі, в метро там проходять спецконтроль, як в аеропорту. Це дуже дратувало спочатку, але потім ми звикли. Це дуже непогана ідея. Якщо когось це не влаштовує — таксі в поміч. Це досить недорогий вид транспорту. Іноді більш вигідніший ніж метро. Але недолік є — половина таксистів, як і майже всі рікшисти, не розуміють англійську та не можуть освоїти навігатор. Тому довелося вивчити пару слів на хінді, щоб можна було сказати в якому напрямку їхати.
Що стосується чистоти вдома — воду з крану ми не п’ємо. Тільки бутильовану. Робимо вологе прибирання декілька разів на тиждень. Якщо дотримуватися елементарних правил гігієни, то все буде гаразд. Проте, якщо ви — примхливий турист, краще не дивіться на процес і умови приготування індійської їжі — їсти після цього ви не зможете.
Сьогодні я вже не боюся вживати вуличну їжу. Правда, треба знати місця, де безпечно її готують. Правда це не завжди рятує. Тому, якщо тебе лякає розлад шлунку, висока температура та серйозне отруєння — то Індія не для тебе.
Перед поїздкою я зробила всі необхідні щеплення, щоб не захворіти. Хоча медицина тут доволі непогана. Ліки не дуже дорогі. Втім, у лікарнях зі стерильністю теж не все гаразд. А ще мені подобається аюрведичні препарати (натуральні ліки та косметика), в основі яких — трави.
Найбільше мене дивують самі індуси. Вони завжди всім задоволені. Ніхто не переймається, що один живе в хоромах, а інший — в халупі. Причому в прямому сенсі. У них вважається, що якщо в цьому житті живеш погано, то в минулому житті ти зробив щось огидне. Тому, якщо ти в цьому житті будеш вести себе правильно, працювати і не скаржитись на життя, то тобі пощастить з наступною реінкарнацією. Це — релігійні приколи, як на мене, дуже вигідні для держави — народ потопає в голоді та нечистотах, проте всі мовчать.
Але це їхнє життя, їхні проблеми. Не дивлячись на це, традиції все-таки вражають. Тому варто не забувати, що ти знаходишся в чужій країні і треба поважати її культуру.
