Стефанія (ім'я змінено з метою безпеки) мала на півночі Луганської області родинний бізнес — пасіку, який приносив задоволення та дохід. З приходом “руського міру” вона вимушена була з родиною виїхати з окупованої Луганщини в Данію, де зараз почала навчатися організації бізнесу в європейському союзі, задля нового стартапу за кордоном. Історія від першої особи.
Окупанти на Луганщині заборонили сіяти соняшник
Бізнес ми почали на при кінці 2000-х з 5 бджолосімей. Трохи більше ніж за 10 років “бджолине поголів'я” збільшилося у 70 разів.
В процесі виробництва були залучені всі члени родини, в період медозбору на пасіці працювало ще й 2-3 наймані працівники. Виробляли до 20 тонн соняшникового меду, який, зазвичай, реалізовували гуртом. З 2016-го розвивали роздрібні продажі, мали широкий асортимент медових міксів, напоїв, натуральної косметики. Почали брати участь у тематичних виставках та ярмарках. Маємо певну кількість винагород. Разом з міжнародними донорами реалізували грантовий проєкт. Про нас дізналися за кордоном. Продажі у роздріб поступово росли й складали 15% від повного обсягу виробництва. Слобожанський мед куштували в Литві, Польщі, Австрії, Сполучених штатах Америки, Йємені, Іорданії, Канаді.
Задля організації сучасного медового бізнесу я багато навчалася: вебінари та тренінги від Фундації жінок пасічниць, USAID, Академія жінок підприємиць. Тут у нас виникла команда пасічниць, які є членкинями Фундації, народився командний проєкт щодо створення медових боксів з ексклюзивними смаками меду з різних регіонів України. Ми планували їх експортувати, вивчали такі можливості. Але…
24 лютого цього року розділило нашу історію, як і історію нашого народу на «до» та «після». Це занулення та нові виклики для усіх і для бджолиного бізнесу зокрема.
З початку березня район в Луганській області живе в окупації. Зимові втрати бджолосімей склали 10%. Поїхати за бджолопакетами не вдалося.
Ми виїхали. Пасіка залишилася там, бо можливості вивезти її не було. Але на Батьківщині залишилися родичі та знайомі, які не встигли залишити домівки. Евакуація зупинилася після обстрілів двох маршруток, які прямували до Дніпра.
Житло в Данії надали, транспорт теж
Так склалося, що ми опинилися у Данії. Сюди нас запросила членкиня Фундації жінок пасічниць.
Взагалі країна сільськогосподарська. І велика кількість тваринницьких ферм вражає. Дихаємо справжнім сільським повітрям. Дуже багато тримають коней. Живі огорожі біля кожного дому. Парканів взагалі немає.
Житло — окрема квартира у центрі, де реабілітують людей після травм головного мозку. Дуже гарне, надала комуна (район). Дуже красиве і затишне місце. До найближчого магазину 10 км. Їздили на велосипедах, але це нам дуже подобається. У нас є контактно сім'я, яка нами опікується. Вони нас возять своїм авто, допомагають пристосуватися. Зараз на соцвиплатах. Живемо у полюванні за безплатною їжею та секонд-хендом.
В нашому центрі є для українців 10 кварти, а живемо лише ми. Ще дві родини приїздили, перелякалися відстані до магазинів. Поїхали подумати та не повернулися.... Хто на двоколісному не катається, страшно. Але ж данські контактні родини дуже турботливі, і все б організували. Ті українці не спілкувалися так близько з ними. Боялися, що не знають мови, але ж є всемогутній гугл!
Працювати в Данії зараз можна десь у клінінгу чи на фермах. Без знання мови іншої роботи не отримаєш. Але комуна нас адаптовує. Курси мови безплатні та обов'язкові.
Коротше, не знаємо жалкувати, що самі, чи радіти... обираємо — радіти, бо все село наше. Всі йдуть, щось несуть. У малого цілий автопарк велосипедів, самокатів, тракторець із педалями.
Ми влаштовували для них дні української кухні, вони для нас — данської. Всі закохані у наш борщ! Їдять по дві три тарілки та нахвалюють.
Нова країна — нові можливості. Українському медовому боксу бути!
На полицях данських супермаркетів знайшли мед. Тут працює стратегія блакитного океану, місцеві пасічники об’єдналися для виходу на полиці. У наявності 2 види меду: рапсовий та квітковий. Соняшник, як культура сільськогосподарського виробництва, зовсім не культивується.
Статус українців, які тікають від війни ми отримали на 2 роки. Тож, якщо залишимося тут так довго, обов’язково спробуємо реалізувати амбітні плани нашої медової команди. Саме для цього я зареєструвалася на проходження нового навчального курсу. Це відкриє мені доступ до менторів та потенційних партнерів нашої бізнес-ідеї, які допоможуть з запуском справи. Програма дасть можливість вчитися у найкращих, передових наставників зі Скандинавії, України та з інших країн. Українському медовому боксу бути!
Майже щодня переймаюся риторичним питанням: “Чи б могла залишитися назавжди у Данії”? Час покаже….
Підписуйся на нас в Telegram
Наша група в Facebook
