Російські війська вже у Сєвєродонецьку і думають про контроль над усією Луганщиною. Військові експерти зробили аналіз поточного стану справ та зійшлися на думці, чого не вистачає зараз ЗСУ для перелому ситуації на Донбасі.
Ситуація на фронті у Луганській області
Здобувши успіху у Лимані, 27 травня росіяни спробували повторити теж у Сєвєродонецьку. Після кількох годин інтенсивної артпідготовки та ударів з повітря вони атакували місто з чотирьох напрямків. Дивно, але найуспішнішими цього разу виявилися кадирівські чеченці з Росгвардії, яким вдалося вийти на північну околицю міста та дістатися готелю «Мир» поряд з автовокзалом.
У ніч із 27 на 28 армія РФ спробувала проникнути на українські позиції, направивши спецназ «навколо» Сєвєродонецька: деякі кажуть, що вони атакували з півночі, захопивши переправу між містом та Лисичанськом, зруйнувавши другий та пошкодивши інший. Росіяни справді проникли зі Сходу. Українці начебто контратакували своїм спецназом, але відступили. Станом на ранок 31 травня росіяни просунулися до центральної частини Сєверодонецька.
Попаснянська дуга… «Якщо кішка на вулиці, миші танцюють на столі», кажуть росіяни, і це видно, бо української артилерії 24-26 травня довкола траси Т1302 на Бахмут не було, російська армія могла збудувати танки та БМТП 90-ї танкової дивізії на навколишніх пагорбах і обстрілювати захисників, як хотіла… як тільки українська артилерія відкрила вогонь у відповідь, росіяни швидко відступили.
При цьому 26 і 27 травня українці перекинули достатньо додаткових військ з 80-ї бригади, 14-ї та 57-ї мехбригад, щоб почати контратаку, яка до ранку 28 травня не тільки витіснили росіян, що залишилися, з Врубівки, а й зайшли до Комишувахи (5 км на північ від Попасної).
Іншими словами: на цей час найбільша криза у Сєвєродонецькому котлі начебто позаду, і ситуація відносно стабільна — за винятком міста Сєверодонецька. Залишається з'ясувати, що росіяни мають намір робити з усіма танками, які вони ввели в Попаснянську дугу за останні 5-6 днів, і чи зможуть вони використати з користю для себе захоплення Лимана.
Що може змінити ситуацію на користь України
На думку австрійського військового експерта Тома Купера змінити ситуацію може лише постачання на фронт значної кількості важкої артилерії, якої там катастрофічно не вистачає.
Постачання М777 просуваються відносно повільно: у строю перебувають 2 дивізіони загальною чисельністю 18 одиниць, а решти постачання в Україну, схоже, поки що немає. Минулого тижня на полі бою побільшало, поставлених з Естонії та Італії гаубиць FH70.
Гаубиця FH70
Після трьох місяців терплячого очікування того, що канцлер Німеччини Шольц та його уряд зроблять більше, ніж просто допоможуть Україні грошима, я починаю приєднуватися до тих, хто наполягає на тому, що у цьому відношенні постачання зброї затягується. Адже всі обіцяні постачання важкого озброєння — навіть того, яке Німеччина, постачає таким країнам, як, скажімо, Польща чи Словенія, щоб вони могли надіслати в Україну свої танки «радянської розробки» тощо, — так і не здійснилися. Справді, 27 травня Шольц почав говорити у Твіттері про те, «чи має насильство протистояти насильству», «чи можливий мир без зброї»… тощо. Будь ласка, будь-хто, будьте такі добрі, дайте йому ляпас: може, він прокинеться від цього стану.
В цей час командувачем частин армії РФ в районі Донбасу тепер називають іншого офіцера з Далекосхідного округу генерал-полковника Геннадія Жидко. Говорять, що це ще один «ветеран Сирії».
Геннадій Жидко
Але, я сумніваюся, що це означає, що Дворніков зараз «поза грою»: швидше, він керує армією РФ в Україні, а Жидко, контролює район Донбасу. Я думаю, що це виявилося необхідним після неузгодженого форсування Сіверського Дінця в районі Білогорівки з проривом у Попасної, що стало дуже дорогою невдачею росіян.
У США зараз ведуться дебати про те, що росіяни навчаються на своєму досвіді та збираються продовжувати наступ у короткостроковій перспективі, але не можуть перемогти у довгостроковій перспективі. Хм… Я не бачу, щоб росіяни взагалі чогось навчилися. По-перше, у них велика проблема з необхідністю тримати при владі путінських лідерів. Добре, тепер начебто намагаються «відійти» від супутніх питань, призначаючи генералів з Далекосхідного округу: нібито у них найменше політичних устремлінь і контактів у Москві, а отже, вони не становлять загрози для путінського режиму. Однак немає жодних вказівок на те, що вони покращуються на оперативному чи тактичному рівнях. Історія з масованими концентраціями артилерії для досягнення того чи іншого – як у Лимані в останні дні, просто для прикладу – не нова: цим займалися під час 2-ї світової, в Афганістані, в Ефіопії та Анголі (як радники), в Україні у 2014–2015 рр., у Сирії у 2015–2018 рр. У переслідуванні з боку спецназу немає нічого нового, принаймні з часів Афганістану 1980-х років. У кращому випадку вони дізналися, що єдиний шлях, що залишився вперед, — це один зі шляхів забезпечення безпеки районів з гарною мережею залізниць (або тих, що знаходяться поруч з такими районами). Можливо, вони дізналися, що вони мають перевагу, коли українські сили «закріплені» у певних селах та містах. Проте щойно українці починають маневрувати, артилерія росіян поводиться як слон у посудній лавці та просто не знаходить виходу. Погано вони й у контрбатарейній справі — переважно тому, що українці широко розосередили свою артилерію та постійно її переміщують.
За інформацією Олексія Арестовича, днями в Україну поставлено значну кількість важкого озброєння:
18 штук САУ “Crab” — калібр 155 мм з Польщі
САУ “Crab”
8 штук САУ “Zuzana 2” - калібр 155 мм зі Словаччини
САУ “Zuzana 2”
ще 12 штук САУ “Caesar” - калібр 155 мм з Франції
САУ “Caesar”
Зе дуже гарно, але все ж замало. Очікуємо додаткової зброї з Європи та за океану.
Бо, як тільки на фронті з'являються західні гаубиці та боєкомплекти до них, так відразу у зведення потрапляє інформація про знищення великої кількості бойової техніки та живої сили росіян.
Експерти показують, що за достатньої кількості важкого озброєння ЗСУ під силу змінити хід війни у свій бік.
Підписуйся на нас в Telegram
Наша група в Facebook
