Біловодський маслоробний завод позиціонував себе як єдиний, у якого продукти — із незбираного молока, повідомляє ІА “Вчасно”.
Масловиробник втратив ринки збуту як в Україні, так і за кордоном
За часів незалежності України на підприємстві постійно оновлювалась матеріально-технічна база, покращувалось виробництво на всіх етапах виготовлення продукції.
Після російської окупації завод втратив не тільки ринки збуту в Україні та за кордоном, а й можливість закупівлі компонентів та сировини. Нестача пакувального матеріалу змусила зменшити асортимент.
Через нестачу кваліфікованих кадрів на заводі не можуть обслуговувати дві німецькі лінії, отримані в рамках грантової програми від уряду США.
Проте, окупанти без докорів сумління демонструють на підконтрольних їм інтернет-ресурсах устаткування, яке було отримано заводом завдяки співпраці української влади з міжнародними партнерами. Зокрема агрегати із наліпками USAID та приписом: "Від народу Америки".
Нині керівництво підприємства голосно рапортує окупантам, що завод поставлятиме продукцію “аж на всю територію псевдореспубліки”.
Проте жителі окупованої Луганщини забули, як виглядають якісні продукти харчування. Вироби маслозаводу користувались активним попитом серед туристів з “ЛНР”, котрі активно скуплялися в Станиці Луганській, де був піший перехід між Україною та самопроголошеною квазіреспублікою.
Темпи виробництва впали вчетверо
Натепер, зі слів директорки заводу, замість 200 тонн молока на добу підприємство переробляє лише 50. Нарощувати обсяги виробництва продукції за рахунок збільшення поставок молока маслозавод не може.
Селяни кажуть, що поголів’я корів тотально зменшується.
“Ми настільки збідніли за цей час, що докупити потрібної кількості корму на зиму просто немає змоги. А соломою і сіном корів не прогодуєш”, — розповідає жителька одного з сіл Біловодщини Олена.
Жінка додає, що мати свою молочку це прекрасно, але вона золотою вийде. Скоріше за все одна з наших корівок піде на тушонку та ковбасу. І це так у багатьох людей зараз.
То ж звідки завод братиме молочну сировину для збільшення обсягу продукції — під питанням.
У підприємства залишилися лише спогади про те, як за українських часів постачали солодковершкове масло не лише до країн Європи, а й до Алжиру, Марокко, Туреччини, Грузії, Індії, Непалу, Бангладешу, Кувейту, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємена, Пакистана, Єгипта, Омана, ОАЕ, Південно-Африканської Республіки.
