Виїхали з окупації, бо хотіли жити у вільній країні. Родина Бабенків з міста Сватове, що на Луганщині, виїхала вже після окупації свого міста росіянами. Свою історію вони розповіли “Суспільному” .
У Хмельницькому кожен з членів родини знайшов своє місце. Чоловік працевлаштувався водієм, а його дружина стала волонтеркою. Допомагає переселенцям із працевлаштуванням та пошуком житла.
Жити будемо у вільній Україні
Сватівчанка Людмила Бабенко розповідає, що бойові дії у місті тривали протягом тижня. Місто не постраждало. Лише його околиці. Втім, після настання повної тиші вони зрозуміли: їхнє Сватове окуповане росіянами.
“Техніка зайшла одразу. Вони окупували, у нас є школа глухонімих, це обласна школа була. Вони там заселилися спочатку. Техніка була. Потім вони ще говорили якісь приміщення забрали, щоб людей заселяти своїх. Багато було техніки. Багато було колони йшли через місто”, - згадує Людмила
Зайшовши в українське Сватове російські окупанти одразу почали встановлювати свої правила
“Одразу почали міняти гроші. Говорити про це, що буде інша держава, будуть інші правила. Але у мене двоє дітей, які навчалися. Вони є громадянина ми України. І ми вирішили, що все-таки будемо жити на території України” - розповідає сватівчанка.
Ми в вас вкладати не будемо, бо ви все одно повернетеся
Родина Бабенків зібрала речі та виїхала вже з окупованого міста. Брат чоловіка Людмили запросив їх до Хмельницького. То ж родина вже знала куди їхати. Тут чоловік знайшов роботу водія. А Людмила стала на облік до Центру зайнятості. Втім, поки що роботи немає.
“В одному магазині мені сказали ми не хочемо в вас вкладати. Тому, що ви повернетесь додому. В іншому магазині просто підписали документ, що ми ваших послуг не потребуємо” - продовжує розмову вимушена переселенка.
Родина БабенківФото: Суспільне
Потім жінка випадково потрапила до Центру адаптації переселенців, який у Хмельницькому відкрила родина з Маріуполя. Там жінка відвідувала заняття з йоги, вивчала англійську та німецьку мови. А потім їй запропонували співпрацю. І Людмила погодилася.
“Допомагаємо людям з пошуком роботи, з пошуками житла. Це на цей час сама така велика проблема в людей” - підкреслює Людмила Бабенко
Старший син Людмили Андрій також відвідує курси з англійської та німецької мов. А от російську мову, якою розмовляв до окупації свого міста, видалив зі свого життя.
“До окупації у мене в телефоні була російська мова, клавіатура стояла. Після окупації я видалив її. Поставив лише українську, і англійська, і німецька ще. Більше нічого немає. Розмовляю з друзями, які виїхали за кордон лише на українській. Підтримую з ними зв'язок” - розповідає син Людмили Андрій.
Зараз Андрій готується до здачі ЗНО та вступу до університету. Разом з родиною вірить: над Луганщиною знову замайоріть синьо-жовтий прапор. А поки будуть жити на вільній території України.
