З початку військових дій у 2014-му підприємець Юрій Ірха активно допомагав армії та не боявся висловлювати проукраїнську позицію. Тоді Сватове вдалося відстояти. Проте у 2022-му люди не відчули підтримки ані влади, ані поліції. Чоловік розповів, як здавали «ворота Луганщини» та як склалася доля активістів.
«Коли до міста зайшла техніка окупантів, ми з дружиною, в чому були, вибігли з хати та тікали городами. З собою встигли взяти лише паспорти та мої водійські права», - так описує втечу з окупованого луганського містечка Сватове активіст Юрій Ірха.
Юрій Ірха
Це було 8 березня. А 26 лютого (після початку широкомасштабної війни) Юрію зателефонували невідомі від «армії «ЛНР» та детально описали, що зроблять з його родиною, коли російські війська зайдуть до міста.
Люди діяли по ситуації
Такої уваги окупанта Юрій Ірха був «відзначений» через активну проукраїнську позицію, яку не ховав від початку російської агресії у 2014 році. Тоді його рідне Сватове (населення - менше 20 тисяч чоловік) стало єдиним містом Луганської області, яке залишилося у складі України. А досягти цього вдалося завдяки самоорганізації населення та підтримці поліції, вважає Юрій Ірха.
-Коли почалися події в Криму та Слов’янську, ми сформувати самооборону, - згадує Юрій. - Більше спрацював ідеологічний фактор, ніж боєздатність. Люди діяли по ситуації та ніхто не розумів, що буде з ними завтра. На загальних зборах ми вирішили провести автопробіг з українськими прапорами. Дружині довелося за ніч пошити прапори. У нашому невеликому місті зібралося 29 машин. Після автопробігу ми побачили реакцію населення – ті, хто вагався, зрозуміли, що не все втрачено; а ті, хто чекав на росію – трохи притихли. Через день ми повторили акцію.
Юрій та Ірина Ірхи
Одного дня чоловіки прийшли до міської ради із зареєстрованою мисливською зброєю.
- Знаю, що був наказ розігнати активістів, але коли поліція побачила 87 озброєних чоловіків (і в кожного, як то кажуть, «патрон в патронніку»), то більшість з них висловила позицію, що тут їхні родини, будівлі і вони будуть з нами, - розповів Юрій.
Сватове часто називають «воротами Луганщини», тому що Сватівський район розташований на кордоні Луганської та Харківської областей. У 2014-му активістам вдалося поставити два важливих українських блокпости – на виїзді зі Сватова на Луганськ та на перехресті Харків-Северодонецьк-Сватово. Чергували цілодобово. Потім активістів змінили військові Збройних Сил, а Сватове перетворилося на український обласний центр з пунктом прийому переселенців та штабом АТО.
Як місцеві жителі допомагали армії
Подвір’я Юрія Ірхи розташоване на центральній вулиці траси Харків-Луганськ. Від початку війни люди роз’їхалися і вони з дружиною лишилися вдвох на вісім дворів.
Юрій займався ремонтом та продажем техніки й автозапчастин, тримав крамницю. Проте через військові дії вимушений був змінити профіль бізнесу.
- Коли я побачив, в якому стані їхала військова техніка, почав віддавати все, що було в магазині, - згадує він. - Десь у 2016 році зрозумів, що відновити бізнес вже неможливо, бо прибутку не було. Тоді почав продавати інвентар для бджільництва, а пасіка в мене була для хобі.
Юрій Ірха на пасіці
Також в нього було два евакуатори. Вони дуже знадобилися в рятуванні пошкодженої техніки Збройних Сил України. До Юрія постійно зверталися військові з проханням допомогти, і він не відмовляв.
- Машина - це розхідний матеріал на війні, - вважає він. - Я не рахував, скільки довелося зробити поїздок на передові позиції та забирати машини.
Його дружина Ірина працювала у власному ательє та виробляла фруктову пастилу на замовлення. Так і жили – заробляли гроші, як приватні підприємці, та допомагали армії.
Взагалі більшість членів сватівської самооборони стали волонтерами. Від початку бойових дій біля міста привозили захисникам харчі та все необхідне. У першому військовому підрозділі, який заїхав, довелося «корегувати» настрої серед солдатів. За словами Юрія, деякі чоловіки із Західної України боялися ворожого ставлення до себе мешканців сходу (вочевидь, наслухалися пліток). Юрій попросив відомого в місті, старого та мудрого, дядька Миколу поговорити з солдатами. Після душевної розмови у військових вже були зовсім інші очі, вони почали довіряти місцевим.
А дядько Микола, який жив на крайній вулиці збоку в’їзду в Луганськ, щодня виносив український прапор та прикручував його до дорожнього знаку, а ввечері знімав. Казав, що вдень вилами боронить, а вночі сторожувати не може.
Райвідділ поліції здали без жодного пострілу
Юрій Ірха також виконував обов’язки голови Асоціації учасників бойових дій і волонтерів АТО Сватівського району, був головою громадської ради райдержадміністрації та головою громадської ради Сватівської районної поліції. Отже, з 2015 по 2019 роки він тісно спілкувався з можновладцями та відчував їхні настрої.
- Про те, що буде війна, знали всі, проте ніхто не знав, коли саме, - каже він. - Дружина тоді лежала в лікарні. Рано вранці 24 лютого нас розбудив вибух, перший прильот був по підрозділу ППО, який в нас стояв. Як і раніше, велика кількість людей була готова боронити своє місто, але події розвивалися зовсім інакше.
26 лютого Юрію зателефонували з погрозами від армії так званої “ЛНР”. В місті вже з’явилися немісцеві люди, які балакали з російським акцентом. Іноді вони в магазинах вимогливо питали, чи можна розрахуватися рублями.
Голова Сватівської районної ради Людмила Русанова пішла на співпрацю з окупантами. Разом з нею із терористами співпрацює її син Євген.
Юрій пригадує розмову місцевого жителя з очільниками району.
- Він спитав, як ми будемо будувати Україну з тими, чиї діди були НКВД-истами? Адже нащадки червоних комісарів повернулися до влади. Так і сталося. До речі, про долю цього товариша я досі нічого не знаю, - розповідає Юрій.
У березні 2022 року Сватове було окуповане, причому місто здали тихо та швидко.
- Підрозділи ЗСУ, які стояли по периметру міста, чомусь відійшли. Можливо, була потреба скоротити лінію фронту, - пригадує Юрій Ірха.
Тероборона, створена в останні дні перед широкомасштабною війною, не була забезпечена. Хлопців на власних машинах швидко відправили на Рубіжне виконувати функції поліції.
Люди почали приходити на проукраїнські мітинги біля райвідділку поліції. З ними вели перемовини.
- Якось приїхало четверо орків, один з котрих ледь тримався на ногах, - згадує Юрій. - Голова громади закликав людей до примирення та застерігав від провокацій. На відміну від 2014-го року, у 2022-му поліція лише спостерігала за ситуацією. В поліції було достатньо зброї для того, щоб озброїти не одну роту. Але така дивна ситуація – коли у всій країні роздавали зброю, у Сватовому забирали навіть ту, яка була у людей на руках. Далі райвідділ з усією зброєю здали окупантам, без жодного пострілу, - згадує чоловік.
Активісти зрозуміли, що якщо спробують самостійно повторити ситуацію восьмирічної давності, то на їхньому боці вже не буде ні влади, ні поліції.
- Якщо чинити опір маленькими групами, то за нами будуть ганятися наші ж правоохоронці, а сусіди ще й покажуть пальцем, хто куди побіг, - вважає Юрій.
Отже, 8 березня, як тільки в місто почала заходити ворожа військова техніка, Ірина та Юрій побігли городами зі своєї домівки. Кілька діб пересиділи в одному з порожніх будинків, а потім на автівці друзів виїхали до Західної України. Знайомі розповідали, що в їхньому будинку окупанти тричі проводили обшуки.
Зараз Юрій з жінкою, двома доньками та онуками у безпеці – родина живе у Волинській області. Ірина відновила свою швейну справу та виробництво фруктової пастили. Юрій ремонтує сільгосптехніку, поставив пасіку. Також він записався в тероборону та продовжує волонтерити. Останній внесок у допомогу армії – придбання автомобіля «Ніссан Террано». Автомобіль вдалося придбати та відремонтувати завдяки зборам коштів, оголошеним у соцмережах.
Продовжуючи працювати на перемогу, Юрій скаржиться, що дещо розчарувався в людях.
- Засмучують вчителі на батьківщині, - каже він. - Декілька років тому ми доєдналися до козацького формування культурно-історичної спадщини «Сватове-Січ». До свята Покрови, у 2015 році, побудували козацьку вежу.
Вежа у Сватовому
Вчителі приводили туди дітей, проводили патріотичні уроки. Мені важко уявити, як ті самі вчителі тим самим дітям тепер будуть розповідати щось інше…
