Багатодітна родина зі Старобільська розповіла, що коли вона намагалися покинути тимчасово окуповану Луганщину, їхню евакуаційну колону безжально розстріляли російські солдати. Про це повідомляє Громадське радіо.
Як збиралися виїжджати
Старобільськ було окуповано росіянами на початку березня. "Патрулі з бурятів" почали обходити обійстя місцевих жителів, перевіряли документи та домоволодіння. Боїв у населеному пункті не було, але накруги лунали автоматні черги, було чутно артилерію та гул військових літаків. Перші дні здавалися пеклом.
"Невідомість, відчай, розуміння того, що ти нічого не можеш зробити і захистити свою сім’ю — зводили з розуму. Але очі наших трьох дітей "заземляли" і змушували акумульовувати всі сили", — згадує старобільчанин Олег.
Олег із дружиною Катериною запаслися продуктами харчування, засобами гігієни, ліхтариками, підготували підвал на випадок обстрілів.
Спочатку виїжджати з міста — думок не було. Родина чекала на повернення ЗСУ і моніторила ситуацію. Однак відсутність заробітку в окупованому росіянами місті, високі ціни на продукти, постійна загроза обстрілів, переживання за дітей прискорили прийняття нелегкого рішення.
"Прощатися з домом, з рідними батьками було нелегко. Але ми мали це зробити, аби врятувати наших дітей від "руського міра", — каже Олег.
Охочих покинути окупований Старобільськ і виїхати на підконтрольну Україні територію було багато.
"Ми змогли забронювати місця для виїзду і почали збирати речі. Готувалися з дітьми до цієї поїздки і морально, і фізично. Кожного дня виконували різні фізичні вправи на витривалість. І як виявилося не дарма", — пригадує чоловік.
Виїхати з окупації вдалося не з першого разу
За місяць після окупації молода родина з речами прийшла на автостанцію. Тільки-но автобус поїхав, на підгорівському мосту на людей чекала перевірка з боку окупантів. Чоловіків попросили вийти й роздягтися до пояса — перевіряли наявність татуювань.
Автобуси з біженцями проїхали Сватове і дісталися Куп’янська, аж раптом зупинилися: попереду почули вибухи і побачили стовпи диму. Пасажирам повідомили, що автобуси повертаються назад, бо є загроза обстрілів.
"Їдемо ми знову додому. Дружина плаче, діти — в шоці. На душі було важко, що не можна передати", — розповідає старобільчанин.
В окупованому Старобільську знову почали шукати перевізника, аби спробувати виїхати. Цього разу було ще складніше знайти вільні місця, тож родині довело їхати у різних автобусах.
Евакуаційна колона з автобусів і цивільних машин вирушила в дорогу. Їхали об’їзною дорогою, потім ґрунтовою.
Обстріл евакуаційної колони росіянами
Цю поїздку чоловік згадує з жахом: "Я вже не бачив маршрутки, у якій знаходилися мої дружина, син і дочка. Зовсім скоро в автобусі пролунав такий звук, ніби вибухнула петарда. Мікроавтобус почав трястися і його заполонив запах сірки. І знову почалися вибухи. Ми впали на підлогу, закривали голови руками. Було дуже гучно, жінки кричали".
Одна з пасажирок, Марина, закрила своїх дітей тілом. Чоловік побачив, що у неї в районі грудей тече кров, її син також поранений. У салон крізь вікно залітали кулі і стояв дим. Люди кричали, що треба допомогти водію, який отримав поранення голови.
Коли обстріл стих, старобільці почали виходити з мікроавтобусу, бо залишатися в середині було небезпечно.
"Ми вийшли і підняли руки вгору, тримаючи білі клаптики тканини у руках, в надії, що вони не будуть більше стріляти. Діти стояли позаду нас. Це був такий страх, що не описати", — розповідає Олег.
Перелякані люди побачили попереду три бронетранспортери з літерами "V". Як тільки люди почали рухатися вздовж дороги, їх знову почали обстрілювати. Чоловік каже, що вони бігли, наче під прицілом: "Повз нас проїжджали машини цивільних. Декого забирали в машини і відвозили подалі від цього місця. З нами було проблематично, нас було аж вісім людей. Нам пощастило — зупинився водій на Ниві. Ми ледь туди запхалися".
З однієї окупації — в іншу
Водій відвіз старобільчан у сусіднє село, яке теж було окуповане. Там їх розмістили у спортивній залі місцевої школи. Як згадує Олег, на кожних ста метрах в селі стояла військова техніка. Окупанти рили окопи прямо на території навчального закладу.
У школі старобільці познайомилюся з жінкою, яка відвела їх у більш надійне місце — будинок місцевого священнослужителя. Облаштовуючи "новий побут", Олегу вдалося зв’язатися з друзями, які повідомили, що з його дружиною і дітьми все гаразд.
Понад тиждень Олег разом із сином, подругою та її дітьми прожили в окупованому чужому селі. Весь час чоловік жив з думками про те, як забрати дружину з дітьми із сусіднього села.
"Була вербна неділя. Ми пішли з сином до церкви святити вербу. Поки батюшка читав молитву, сльози самі собою текли по щоках. Я просив Бога допомогти нам. І він поміг", — каже Олег.
Події розгорталися неочікувано. Коли старобільчанину вдалося приїхати у село, де мала бути дружина, його рідних там вже не було. Жінка, яка прихистила родину Олега, сказала, що наступного дня після розстрілу колони — приїхали перевізники і всіх відвезли назад у Старобільськ.
"Після цих слів я упав на коліна і заплакав. Я подякував тим людям, що допомогли їм, і поїхав назад у село до сина. Тепер я точно знав, що нам треба повертатися додому", - ділиться переживаннями Олег.
Як возз’єдналася сім’я
Дружина Олега - Катерина - розповідає, що відсутність інформації про її сім’ю "з’їдала" її.
"Коли нас вивозили, то ми проїжджали повз розстріляний автобус, де був мій чоловік і син. Я малювала собі страшні картинки в думках, що вони пережили тут разом з іншими пасажирами. Як це страшно усвідомлювати, що ти їдеш, а вони лишаються десь тут, поруч і ми не можемо бути разом", — згадує жінка.
Минали дні, а інформації про рідних не було.
"Я плакала цілими днями і молилася Богу, аби з ними було все гаразд. Майже весь час була у своїх рідних, бо вдома знаходитися було морально важко. Аж ось одного вечора хтось стукає у двері. Відчиняємо, а там вони. Скільки ж було сліз", — пригадує цю мить Катерина.
Так сім’я возз’єдналася. Попри пережите, отриманий гіркий досвід евакуацій, розлуку, небезпеку, сім’я все ж таки змогла покинула окуповану територію. Нині вони перебувають у безпеці.
"Ми змогли це пережити. Нам пощастило, бо на шляху зустрічалися люди, які допомагали, ніби знали нас усе життя. Я вдячний усім їм", — підсумовує Олег.
В окупованому Старобільську росіяни "шманають" місцевих жителів. Перевіряють мобільні телефони. Людей підозрюють у “зливі” інформації про місця розташування підрозділів російських загарбників.
