Юлія Самофалова була власницею фотосалону Studio Premiere у Рубіжному, торік вона виїхала з Луганщини до Кіровоградської області. Опинившись в сільській місцевості Юлія з чоловіком вирішила зайнятися вирощуванням овочів. Першочергово у сім’ї переселенців не вистачало інвентарю, обладнання та певних знань. Досвід почали отримувати працюючи на землі, а від знайомих дізналися про конкурс ініціатив від громадської організації, яка фінансується закордонними благодійниками. Тоді з’явилася ідея створення ініціативної групи для вирощування овочів. Неочікувано для Юлії її проєкт було підтримано. Ось так сім’я Самофалових разом з однодумцями закупила посадковий матеріал та уже отримала перший урожай.
Сьогодні Сватове.City розкаже більше про те, як Юлія Самофалова змогла перекваліфікуватися і започаткувати власну справу.
Від фотографа до керівника ініціативною групою овочівників
«Гірше ніж останній рік, за все наше життя з чоловіком у шлюбі, а це 30 років, у нас не було ніколи. Відверто кажучи, ми не чекали війни і всього, що трапилось з нами. Вийшло так, що ми деякий час жили в окупації, бо мали стареньких батьків, які не хотіли зовсім нікуди виїжджати. А коли ми вмовили їх виїхати — то уже “заскочили, буквально, в останній вагон”. Але батьки на Кіровоградщині з нами не затримались — людей у віці тягне додому. Вони повернулися в Рубіжне і там загинули, бо в окупації немає належного медичного обслуговування», — говорить Юлія Самофалова.
Звісно, коли сім’я переїхала на Кіровоградщину, у невеликий двокімнатний будинок, спочатку жінку охоплювало лише почуття відчаю. Разом з чоловіком Юлія кожного дня змушувала себе щось робити, мотивувала себе жити далі.
Юлія Самофалова, засновниця ініціативної групи “Овочевий кошик”Фото: Фейсбук сторіка Юлії Сафонової
«Ми почали жити в невеликому домі, який, потребує ремонту. Сільрада взагалі планувала його просто знести. Ми лагодили стіни, протравлювали мишей, робили косметичний ремонт. Потім знайшли меблі, які люди не використовували та поставили собі», — розповідає Юлія.
Після ремонту та прибирання у дворі чоловік Юлії Самофалової розібрав піч, хоча ніколи цього не робив, полагодив, пофарбував і врешті-решт вона почала працювати. Через те, що у селі немає газопостачання та води, потрібно було звикати до нових умов життя. Але вдалося заготувати дрова і прожити першу після повномасштабного вторгнення зиму.
«Земля, особливо для мешканців села, якими ми тепер є, стала дорогоцінним ресурсом. На городі вирощували овочі та для того, щоб мати кошти для життя, продавали їх на ринку. Не можу сказати, що мені дуже подобається такий спосіб життя. Я раніше жила в місті та, визнаю, була трохи капризною дівчиною. Звикати жити в таких умовах, в яких я живу зараз, було не легко. Як жінці в старшому віці, мені більше хотілося б комфорту. Але саме у селі, де я живу у мене є родичі, тому з рідними людьми легше. Та і не було запасу грошей, щоб винайняти житло десь у місті», — розповідає історію переселення жінка.
За словами Юлії Самофалової, з минулого бізнесу — фотосалону Studio Premiere не залишилось нічого. Через те, що виїжджали уже з окупації, щось вивезти не було можливості. Там лишилось обладнання для друку, комп’ютери, фотокамери. Всього цього уже немає. Хоча робота у Рубіжному Юлії дуже подобалась. Саме творчість, де треба фотографувати людей і створювати альбоми для різних подій, таких як весілля і ювілеї, була до душі.
Юлія СамофаловаФото: Фейсбук сторінка Юлії Самофалової
«З чоловіком працювали у фотосалоні працювали 7 днів на тиждень, було багато замовлень, і ми постійно займалися роботою. Тепер тільки я розумію, що ми не відпочивали взагалі, хоча була така можливість. Ми все вкладали, дбали про кожну копійку, купляли техніку, оформляли картини і вишивки. Якраз перед початком великої війни планували відкрити багетну майстерню. А коли все це пропало, я розуміла, що можна жити й без цього. Втратила батьків у цьому році, тут уже стало очевидно, яку цінність має життя. Я почала більше цінувати кожен день, це не пафос, а проста правда», — розповідає про минуле життя жінка.
Хочемо побудувати свою теплицю та розпочати крафтове виробництво
«Звісно працювати на землі дуже важко. Я вважаю, що краще їсти овочі, ніж вирощувати їх самостійно. Але, якщо це нівелювати тяжку працю, то процес вирощування цікавий. Раніше, навіть, не мали ніякого обладнання. Все потрібно було створювати з нуля, переселенці розуміють мене, коли я кажу, що не взяла нічого з собою. Але ми не здаємося, не втрачаємо надії. Я розумію, що треба продовжувати жити. Я б сказала, що це навіть загартовує, хоча, звісно, мені не подобається моє становище», — розповідає жінка.
Урожай картоплі ініціативної групи "Овочевий кошик"Фото: Фейсбук сторінка Самофалової
На Кіровоградщині дуже родюча земля, це правда. Коли сім’я Сафронових вперше посадила картоплю, то зібрали дуже вдалий урожай.
«Ми були у захваті, коли зібрали урожай картоплі. Відразу виникали думки про можливість продажу. Однак, село де ми знаходимось, від міста далеко, приблизно 40 хвилин на власному автомобілі чи десь година на електричці. З часом, на щастя, питання логістики було вирішено. Бо продавати є сенс лише у Кропивницькому, у селі всі мають власні овочі», — розповідає Юлія.
Тож проаналізувавши перший рік роботи, Юлія вирішила подати грантову заявку від ініціативної, маючи гектар землі для вирощування овочів борщового набору, зелені, огірків, помідорів та фасолі.
«Для подачі на грант ми розраховували бюджет, щоб розуміти скільки потрібно посадити городини, який інструмент треба, скільки насіння та інші витрати. Наша ініціативна група “Овочевий кошик” — це не лише я, у нас працюють переселенці та місцеві жителі села. Загалом — 10 людей: 7 жінок та 3 чоловіки. В нашій ініціативній групі є бабусі, які також мешкають поряд з нами. Вони допомагають нам, оскільки вже не можуть саджати картоплю лопатою, але вони вміють садити з використанням мотоблока, якому навчились наші чоловіки. Ми допомагаємо іншим переселенцям — роздаємо частину вирощених овочів безкоштовно, цьогоріч вдалося допомогти 15 родинам і надати їм всі необхідні овочі. Бо я вважаю, що потрібно підтримувати своїх», — зазначає Юлія Самофалова.
Також жінка додає, що у планах планують зробити переробку овочів. Це стосується не тільки консервації, а і виробництва спецій з гіркого та солодкого перцю. Також хочуть відкрити своє крафтове виробництво в’ялених томатів. Уже мають багато сортів цього овоча, вивчають, які транспортуються і які ні. Уже знайшли певні види помідорів, які підходять для виготовлення соусів. Також у майбутньому планують розширитися з ініціативною групою і створити сімейне фермерське господарство. Для цього займаються пошуком грантодавців.
«Ми вже розробили бізнес-план для теплиці, оскільки ранні овочі є більш конкурентоспроможними на ринку, вони дорожчі. Хочемо свою побудувати спочатку невеликого розміру, щоб отримати досвід, а потім розширюватися. Ми не розраховуємо на допомогу від держави, бо там досить складні умови отримання коштів переселенцям. У першу чергу там потрібна своя земля. Ми сподіваємося на грантову підтримку від благодійних фондів або громадських організацій, які надають мікрофінансування. Суми можуть бути різними, починаючи з 500 євро і більше. Подаємось всюди, де проходимо за вимогами», — розповідає Юлія Самофалова.
Вона додає, що в цьому році потрібно побудувати невелику тепличку вдома, це дозволить здобути досвід і написати грантову заявку на більший проєкт. Бо, щоб мати комплекс з великим теплицями, потрібен досвід щодо вибору матеріалів, проведення опалення та підбору рослин. Інтернет може надати інформацію, але практичний досвід здобувається лише так.
Перша перемога — грант на садивний матеріал
Нещодавно ініціативна група “Овочевий кошик” отримала допомогу від громадської організації міста Кропивницького. Тепер вони мають сучасний мотоблок для роботи на городі, а також інший садовий інвентар. У липні Юлія очікує машину для саджання та копання картоплі.
Сергій Самофалов, чоловік Юлії разом з новою технікоюФото: Фейсбук сторінка Юлії Самофалової
«Я прагну розвиватися далі, слухаю поради спеціалістів щодо городництва. Реєструюсь на різні програми розвитку сільського господарства. А у нас на Кіровоградщині я не знайшла спільноти, яка б об'єднала овочівників. Тому маю на мені таке створити, щоб обмінюватися досвідом. Поки ще пройшло не багато часу з нашого початку. Але плани маємо амбітні — спочатку крафтове виробництво, потім будівництво повноцінної телиці», — зазначає Юлія Самофалова.
Інтерв’ю Юлії можна переглянути на каналі Свої:
Загалом жінка мріє повернутися на Луганшину, там вона має свою землю. Вона мріє там, маючи досвід, будувати щось більше ніж невелике виробництво овочів.
«Можливо, в майбутньому, я зможу повернутись на Луганщину, де у мене є власна земля і можу застосувати отриманий тут досвід для чогось більшого. Але це буде видно з часом. Зараз ми рухаємося з малого. Як першокласники, які тільки починають свій шлях», — резюмує Юлія Сафронова.
Також вода додає, що грант, який отримала ініціативна група, трошки надав їй крила, з’явилось бажання рухатись і розвиватись. Але зараз все залежить від того, коли та як закінчиться війна. Всі українці цього дуже чекають.
