Яна народилася у Сєвєродонецьку. Після закінчення 10-ї школи, вступила до Східноукраїнського національного університету імені В.Даля. Майбутнього чоловіка знала ще зі школи. Згодом вийшла заміж, народила дітей. Молода жінка змінила професію і робила впевнені кроки в б’юті-індустрії. Проте, у безхмарне життя її родини втрутився «сусід» – нахабний та безжальний.
Сєвєродонецька візажистка Яна Аскєрова розповіла редакції сайту Попасна.City про те, як російське вторгнення змінило її життя.
Не вірила до останнього. 24 лютого вдерлося у щасливе життя сєвєродончанки
З салону краси дівчина виходить задоволеною своїм образом – відчуває себе принцесою. Візажистка Яна, яка втілила дівочу мрію в життя, закінчила робочий день і збирає пензлики, спонжики, хайлайтери, тіні та ще купу всього, що завжди перебуває у кейсі представниці б’юті-індустрії. Молода жінка дивиться у вікно: київську вулицю потихеньку засипає снігом. Погляд майстрині десь далеко звідси… мабуть у Сєвєродонецьку.
«Я за фахом – хімік-технолог. На підприємстві «Шебелинкагазвидобування» працювала дев’ять років. Згодом, почала відчувати, що мені ближче до душі творча діяльність. Коли була в декреті з другою дитиною, отримала іншу професію – візажистки», - розповідає переселенка з Сєвєродонецька Яна Аскєрова.
Яна Аскєрова за улюбленою роботоюФото: з особистого архіву Я.Аскєрової
У рідному місті вона здобула досвід, купу вдячних клієнтів, мала студію краси.
Сєвєродончанка не раз була персональною візажисткою на конкурсах «Міс Україна» та Ukraine Fashion Week…
Яна Аскєрова працювала візажисткою на "Міс Україна"Фото: з особистого архіву Я.Аскєрової
Напередодні 24 лютого, коли вголос заговорили про можливу російську агресію, чоловік Яни – Амід – запропонував їхати до дядька у Кам’янець-Подільський. Однак, дружина не вірила до останнього, що Росія може напасти на нашу країну.
«У мене був насичений графік. 23 лютого я працювала з нареченою. До мене також були записи на 25, 26 на 27 число. Куди ж я поїду? А коли 24-го побачили обстріли й бомбардування, почалася паніка. Було не зрозуміло, що робити», - згадує пані Яна.
Квартира Аскєрових – на дев’ятому поверсі на Гвардійському проспекті, тож вирішили їхати до батьків, бо їхня п’ятиповерхівка мала гарний підвал. Згодом, до них приєдналися інші родичі.
У підвалі просиділи кілька днів і зрозуміли, що треба виїжджати з Сєвєродонецька. Проте, рішення далося нелегко.
«Було лячно їхати, бо містом ходили різні чутки: нібито, якась сім'я поїхала і потрапила під обстріл. Ми вагалися, тому що відповідаєш не тільки за себе, а й за своїх двох дітей», - згадує сєвєродончанка.
Тож спочатку Аскєрови вдалися до розвідки: «Ми поїхали містом і подивилися на блокпости, розпитали місцевих, військових. Вони порадили безпечний маршрут, щоб нормально виїхати».
Війна вплинула на життя сєвєродонецької візажисткиФото: з особистого архіву Я.Аскєрової
Зібравши нашвидкоруч речі, вирушили в дорогу. У бік Дніпра дві машини родичів їхали чотири доби. На автошляхах, що вели з Луганщини у центральну частину країни, утворилися величезні затори, на заправках – нескінченні черги. Крім того, комендантська година починалася о 17:00 і треба було щовечора зупинятися на ночівлю.
Яна каже: «Притулок знаходили по-різному. Телефонували знайомим, шукали оголошення в інтернеті. Десь прихистили на ніч безкоштовно, в іншому місті - за тисячу гривень. Нарешті, дісталися до родичів у Кам'янець-Подільський».
Батьки Яни та її чоловіка, спочатку лишилися у Сєвєродонецьку – стерегти майно. Думали, що скоро все затихне, як у 2014-му. Однак, за місяць вони теж приїхали до Кам’янця.
Життя в машину не запхнеш: як візажистка облаштувалася у Кам’янці-Подільському
У Кам’янці-Подільському в будинку родичів Аскєрови прожили місяць, а потім винайняли окреме житло.
Яна каже: «Коли збирали речі у Сєвєродонецьку, робили все поспіхом, багато чого забули. Та й все життя в машину не запхнеш. На жаль, з собою не взяли фотоальбомів, у яких так багато спогадів по щасливе мирне життя: весілля, друзі, перші світлини дітей, потім дитсадок, школа…»
У Кам’янці все треба було починали «з нуля»: від ложки-виделки до оформлення дітей у школу. Спочатку Єва і Дамір навчалися дистанційно у своїй сєвєродонецький школі, а з нового навчального року почали відвідувати місцевий заклад освіти, гуртки та знайшли друзів.
«Зрозуміло, що рідного дому, Сєвєродонецька, ніхто не замінить, але Кам’янець-Подільський дуже гарне містечко. Там дуже привітні люди, щиро допомагали нам, як переселенцям», - розповідає жінка.
Від першого місяця перебування в місті, Яна пішла працювати. Оговтавшись від перших днів війни, жительки Кам’янця попрямували за красою до візажистки.
Улюблена робота - приносить задоволенняФото: з особистого архіву Я.Аскєрової
«Починати на новому місці, де тебе не знають, дуже важко, - зізнається Яна. – У перші дні війни людям було не до краси. Спочатку я працювала «на відсотках» у салоні. Потім винайняла невеличке приміщення і працювала самостійно, як ФОП. Зараз головне: підтримувати економіку України, сплачувати податки».
Своїх перших клієнток візажистка-переселенка находила через соцмережі. Потім спрацювало «сарафанне радіо»: кому сподобалася її робота, вони рекомендували майстриню своїм подругам, згодом з’явилися постійні клієнтки.
«Якщо макіяж, то по п’ять разів дехто приходив, в залежності від подій, що відбувалися в їхньому житті. Плюс часто люди роблять брови, раз на місяць - ламінування вій», - перелічує майстриня краси.
Роботу переселенки з Сєвєродонецька оцінили не тільки місцеві красуні. У Кам’янці-Подільському Яна Аскєрова отримала «Знак якості» від б’юті-індустрії.
"Знак якості" - за добру працюФото: з особистого архіву Я.Аскєрової
Водночас, чоловік Яни працював у Києві, у вихідні дні приїжджав до родини.
І вкотре - все спочатку. Переїзд Яни Аскєрової з родиною до Києва
У грудні 2023 року, через сімейні обставини, родина Аскєрових вирішила перебратися до столиці.
У Києві вкотре треба було вирішувати побутові проблеми, прилаштувати дітей до школи. Єві – вже тринадцять, Даміру незабаром виповниться дев’ять.
Їхні вподобання – головний клопіт батьків: «З гуртками ще не визначилися. У Кам’янці донька ходила до художньої школи, а син – до музичної. Тут у малого в школі є футбол, шукаємо «музикалку». А доньці підшуковуємо секцію волейболу поруч, аби далеко не їздити».
Пані Яна займається улюбленою справою – наводить красу на жіночих обличчях. Попри війну, робить жінок трохи щасливішими.
«Я працюю в салоні закритого типу, разом із дівчиною з Сєвєродонецька. Землячка – перукарка-колористка. Вона зачіски робить, а я – макіяжі. Працюємо паралельно», - зазначає майстриня краси.
Майстриня краси з Сєвєродонецька Яна АскєроваФото: з особистого архіву Я.Аскєрової
Більшість клієнток – переселенки з Сєвєродонецька. Ті, хто ходили до Яни в рідному місті, відшукали її тут і продовжують користуватися її послугами.
Під час процедур, жіночки теревенять на різні теми, однак рано чи пізно дівочі балачки переходять «на Сєвєродонецьк».
«У чоловіка партнер теж з нашого міста. Земляки у нас не тільки у Києві, є друзі у Львові. І звісно, постійно обговорюємо хто і що бачив у соцмережах. Пів міста немає», - бідкається сєвєродончанка.
Аскєрови вірять у нашу перемогу. Проте, ще не знають яке на них чекає майбутнє: «Ми розуміємо, що Сєвєродонецьк не буде таким, яким був до початку війни. Як виженуть окупантів, я не думаю, що ми повернемося туди швидко. Там ще довго не буде безпечно. Зайдуть розмінувальники, ДСНС, поліція»…
Не складайте руки, розвивайтеся. Вірте в себе і перемогу!
Сєвєродончани, звісно, хотіли би повернутися у рідне місто, бо там народилися й виросли, там знають кожну вулицю, там – повно споминів. Але ніхто не знає коли буде деокупація, що залишиться від міста та чи буде куди повертатися.
Щодо майбутнього своєї родини, пані Яна розповідає: «Чоловік працює, я працюю. Поки що, ми тут облаштувалися. Треба жити далі, попри випробування долі, долати перепони і йти вперед».
Жінка радить своїм землякам не складати руки.
«Того, що було до 24 лютого вже не повернути. Розвивайтеся, відкрийте в собі щось нове. Отримайте у Центрі зайнятості ваучер на навчання або грант на відкриття власного бізнесу», - каже Яна Аскєрова.
Вірте в себе і перемогу!
На Луганщині з’явилася Венеція. Через безпорадність окупантів селище може потонути у воді
