Борис Семиволос займався фермерством і тримав коней у Кремінському районі на Луганщині. У 2019-му році створив у місті «Лошадкін дім» - навчав їздити верхи дітей з навколишніх населених пунктів. Для туристів проводив кінні прогулянки. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну стайню довелося перевозити. І не один раз. Де нині облаштувався дитячий кінний театр з Кремінної?
Редакція сайту Сватове.City дізналася у власника конюшні, як він врятував табун від ворожих обстрілів та кілька разів змінював локації, допоки не знайшов для коників постійний прихисток.
"Лошадкін дім" - візитівка Кремінщини
Свою любов до коней Борис Семиволос пов’язує з козацьким корінням. Від свого батька чув, що його дід служив у козацькому війську.
«За часів першої світової дід Василь воював у «Дикій дивізії», під час другої - був кавалеристом і зустрів перемогу за 100 км від Берліну», - розповідає Борис.
Тож не дивно, що Борис Григорович приязно ставився до коней. У місті Кремінна він створив школу верхової їзди та організував для туристів кінні прогулянки лісом.
У 2019-му чоловік започаткував дитячий кінний театр «Лошадкін дім». Він особисто тренував місцевих дітлахів та придумував трюки. Згодом до нього приєднався молодший син – Єгор. Хлопець взяв дитячий театр під своє крило, до нього підтягнулася молодь.
«Вони самі складали сценарії виступів, підбирали музику і вірші, придумували нові трюки, додали костюми, реквізит, амуніцію», - каже пан Борис.
Старший син Марк – ветлікар, закінчив ветеринарну академію. У стайні він дбав про здоров’я коней.
"Лошадкін дім" у Кремінній, 2021 рікФото: Facebook "Лошадкін дім"
Згодом «Лошадкін дім» набув популярності на Луганщині. Місцеві приїздили на територію конюшні задля відпочинку, а посадовці привозили сюди закордонних гостей.
Операція "Евакуація": як вивозили коней з-під російських обстрілів
Коли почалася повномасштабна війна родина Семиволос замислилася: як рятувати коней, куди бігти?
В кінці березня 22-го року, росіяни ще не зайшли у Кремінну - стояли біля Попівки, але вже почали обстрілювати місто. Коні відчували небезпеку і були у паніці.
Борис шукав транспорт для евакуації буйногривих: «Треба було знайти людину, яка б погодилася перевозити такий «вантаж». Були такі, хто в останній момент відмовлялися. Влад із Харкова зголосився допомогти. Хлопець мав досвід, зі свого міста він вивіз близько 250 коней».
У кремінській стайні було 16 коней. Змогли вивезти лише 11 – фургон коневозу не зміг вмістити всіх.
Коней готують до евакуації з КремінноїФото: Instagram "Лошадкін дім"
«Замість дев’яти коней в машину впхнули одинадцять, а поні взагалі довелося заштовхали у багажний відсік», - згадує пан Борис.
Навкруги були обстріли, перелякані скакуни бігали по лісу, їх доводилося ловити. Евакуацією коней займалися молоді хлопці: син Єгор та вихованець школи верхової їзди Костянтин Полторацький.
«Це було дуже важко. Поки одних коней пригнали, інші повтікали. Воно ж - прильот за прильотом, там вибухає, там вже палає… Дуже важко було їх зібрати до купи», - розповідає власник «Лошадкіного дому».
П'ятьох лошаків довелося залишити. Їх розібрали по своїх подвір’ях вихованці кінного театру, які залишилися з батьками у Кремінній.
Борис знає, що за три години, як вивезли коней, стайня згоріла від обстрілів. Про це ввечері повідомили телефоном місцеві дітлахи. Наразі зв’язок з ними відсутній, тож яка подальша доля парнокопитних, чоловік й гадки не має.
"Лошадкін дім" - у пошуках притулку
Переселенці з Кремінної приїхали в місто Дніпро, зупинилися в кінно-спортивному клубі «Klimenko stable». Проте, довго перебувати у сучасній стайні було дорогувато.
«Власники з нас брали по мінімуму. Денник для коня обходився у 170 грн за добу. Господь допоміг нам викрутитися. Але треба було кудись рухатися далі», - згадує Борис Григорович.
Одного дня пану Борису зателефонував незнайомий хлопець, Микола. Він колись жив у Кремінній і знав про «Лошадкін дім». Чоловік запросив кремінян на Тернопільщину - в місті Борщів він мав будинок. Борис знайшов старий корівник, а його господар погодився надати приміщення безкоштовно.
«Щоправда, спочатку довелося привести майбутню стайню до ладу. Аби звільнити там місце для коней, мусили прибрати мотлох, що зносили туди роками. Протягом трьох тижнів мені прийшлося добряче попітніти, щоб там можна було прийняти коней», - посміхається Борис.
Головне, що поруч був колодязь з водою і світло.
Коні приїхали до свого нового прихистку наприкінці квітня. В Борщеві провели літо, осінь і перезимували. Почали відроджувати театр та навіть встигли виступити кілька разів перед місцевими жителями.
Стайня з Кремінної кілька разів змінювала притулокФото: з особистого архіву Б.Семиволоса
Аж раптом, приятель Бориса запросив його до свого маєтку. У Дрогобичі на Львівщині чоловік захотів розвивати привабливу ділянку, як бізнес для туристів – поруч знаходиться курортний Трускавець.
Власник «Лошадкіного дому» побачив місцевість і переконався: перспектива для розвитку конюшні є. Тож минулоріч, перед Пасхою, перевіз парнокопитних на нове місце.
Кінний театр готується до відкриття у новому місці – на Львівщині
У Дрогобичі Семиволосу вкотре довелося засукати рукави: «Приміщення гарні, файні. Але потрібно було будувати окремі денники – стійла для кожного коня. Та облаштовувати леваду - огороджений простір біля стайні для вигулу скакунів».
Борис з дружиною орендують для себе невеликий будиночок - 5 хвилин пішки від стайні. Жінка працює в пансіонаті у Львові вахтовим методом: два тижні там, два тижні – поруч. Молодший син наразі навчається в Ірландії, працює з кіньми.
«Старший син приїхав сюди, допомагає. Бо мені одному, в 58 років, вже не потягнути велике господарство. Він працює поруч - на екофермі, де теж багато тварин: вівці, барани, муфлони, олені», - розповідає пан Борис.
Нині Борис Григорович готується до відкриття. Кінний театр готовий на 85%. На тренування ходять місцеві діти від 14 років, нині їх близько трьох десятків. Про те, що в місті облаштували конюшню діти дізналися дуже швидко: соцмережі допомогли.
«Першою прийшла наша сусідка Настя – її оселя поруч зі стайнею. «Запала» на коней, почала приходити щодня. Потім інші діти потягнулися», - пригадує Борис Семиволос.
«Діти тренуються безкоштовно. Однак, батьки створили фонд допомоги стайні – сплачують по 500 грн. Вони самі вирішують куди витрачати кошти: на збрую для коней, бо вона часто виходить з ладу, або на закупівлю ліків для скакунів», - розповідає господар стайні.
Вихованці кінної школи мають змогу заробляти гроші завдяки туристам.
«Діти запрягають коней, катають відвідувачів, розпрягають коней. І за це вони отримують зарплату. За день можуть заробити 200 - 300 грн. Хоч і небагато, проте змалечку діти мають розуміти, що таке праця і що вона має оплачуватися», - каже пан Борис.
Для театру залишилося облаштувати манеж, бо покриття для виступів скакунів – це надважливо.
Діти-трюкачі вже відточують свої номери.
"Лошадкін дім" готується до відкриття у ДрогобичіФото: з особистого архіву Б.Семиволоса
Переселенець з Кремінної каже, що на цій території вимальовується гарна локація для відпочинку людей: «Незабаром відкриється кафе. Буде зручно відвідувачам. Подивився на тварин у екофермі, покатався на конях, випив кави зі смаколиком. І туристам добре, і нам - копійка до копійки складатиметься».
Релокований у Дрогобич «Лошадкін дім», отримав тут нову назву.
Відтепер це: «КОЗАЧОК. Кремінна. Дрогобич».
Кремінна сниться щоночі. Чи збирається Семиволос повертатися додому
Переселенець з Кремінної каже, що повертатися йому поки що нікуди. Стайня згоріла. У будинку – розруха.
«Мені відомо, що у нашому будинку жили російські окупанти. А коли пішли, то після себе не залишили нічого: познімали вікна, двері, навіть лінолеум зірвали», - скаржиться Борис.
Чоловік зізнається, що сумує за своєю садибою: «Подвір’я сниться щоночі. І Кремінна сниться... Печалька. Та повертатися нікуди. Хіба що приїхати і відвідати могилу своїх батьків».
Борис Семиволос і "Лошадкін дім" обживаються у ДрогобичіФото: з особистого архіву Б.Семиволоса
Семиволос підтримує зв’язок з багатьма земляками. Спілкується з головою Кремінської райдержадміністрації Наталією Чехутою, яка нині працює в Херсонській міській військовій адміністрації, головною лікаркою Кремінської багатопрофільної лікарні Ларисою Кульбач, яка релокувала медзаклад до Івано-Франківська і приймає там переселенців.
«Хочу подякувати своєму другові - агрофермеру Олександру Огаркову. Він дуже допомагає нашій стайні з кормами. Без нього нам було би дуже важко на новому місці», - дякує Борис своєму товаришу.
У майбутнє Борис Семиволос дивиться з оптимізмом. Життя триває, треба жити далі!
