В наш час колекціонера зустріти доволі важко. Якщо раніше люди колекціонували марки або художні листівки, то тільки тому, що у свій час ці предмети були у широкому вжитку. Займалися колекціонуванням різних предметів тоді як діти, так і дорослі.
Пам’ятаю, у магазині канцелярських товарів для колекціонерів продавали спеціальні альбоми під марки. Також часто збирали мушлі, монети, значки, пачки з-під цигарок тощо. Ми говоримо про простих людей, які не колекціонували витвори мистецтв чи старовинні годинники, бо їм це було не по кишені.
У Сватовому ми знайшли людину, яка колекціонує ґудзики. Раїса Паляничко каже, що почала їх збирати ще 40 років тому. Частина колекції їй дісталася від матері.
— Мама шила для всієї сім’ї одяг, бо купувати було дорого. І коли залишалися ґудзики, то вона їх не викидала, а складала у скриньку. Потім я теж почала збирати не тільки ґудзики, а й брошки, — розповідає Раїса Григорівна. — Не знаю чому мені це подобається. Мабуть, тому, що приносить задоволення, як і вишивання.
За словами колекціонерки, спочатку ґудзики зберігалися у скриньці. Потім вона почала прикріпляти їх на спеціальну тканину, щоб не загубилися. В її колекції ґудзики різного розміру та кольору, різної форми, зроблені з пластмаси, металу та дерева.
— Це тільки частина моєї колекції. Решту ґудзиків я ще не розбирала — так і лежать у шухляді. Все якось часу не вистачає. Я збираю тільки ті ґудзики, які мені сподобалися. Або ті, що випускалися ще 40-50 років тому, — розповідає Раїса Григорівна.
— Наприклад, оці два ще з 60-х років минулого століття. Тоді гарні ґудзики знайти було не дуже й легко. Тому коли якесь плаття чи кофтинка вже зношувалися, то перед тим як розірвати її на ганчірки чи викинути, ощадлива господиня завжди зрізала усі ґудзики, — каже жінка.
У той час дійсно ґудзики від старої одежі застосовували знову, коли шили нову. Адже пошити нове плаття чи кофтину у швачки на дому було набагато дешевше, ніж купляти одяг у магазині. Та й дизайн одежі радянських часів був не завжди підходящий.
— Кожен ґудзик застосовувався під певний одяг. Наприклад оці здорові та довгі пришивалися на верхній одяг — пальто чи куртку. Оці маленькі сріблясті більше підходять до жіночої блузи, — каже Раїса Григорівна. — Для чоловічої та жіночої одежі ґудзики цілковито різні. А були ґудзики для дитячого одягу, а ще для спецодягу.
Спецодягом колекціонерка називає уніформу, яку шили для працівників різних професій — для залізничників чи водіїв автобусів. На такий одяг пришивалися спеціальні ґудзики із логотипами підприємств.
— Ще у 70-ті роки минулого століття було модним прикрашати жіночий одяг. Іноді ми прикрашали плаття квітами, зробленими із ґудзиків. Тобто брали різні ґудзики і нашивали на плаття у вигляді квітки. Хоча тоді майже у кожної жінки обов’язково була брошка. Як то кажуть на всі випадки, — розповідає Раїса Григорівна.
Декілька таких брошок було і у представленій колекції. Звісно, це біжутерія, яка у ті часи коштувала недорого і купити її могла будь-яка жінка. Та прикріпляли такі брошки тільки на святковий одяг.
За словами колекціонерки, взагалі у радянські часи був одяг для роботи і для свят. Святковий одягали тільки кілька разів на рік. І брошка була обов’язковим атрибутом. Решта часу ходили в робочій одежі.
Сьогодні нам важко таке уявити. Ми усі одягаємо те, що зручно. В одязі, який ми носимо на роботу, ми можемо піти в кафе чи у ресторан під час перерви або ділової зустрічі. Звісно, у кожної жінки є у гардеробі вечірнє плаття для особливих випадків, як і у чоловіка костюм. Та ми не носимо цей одяг щодня тільки тому, що у ньому у повсякденному житті не дуже зручно.
З розвитком інформаційних технологій відійшли у минуле марки та листівки на свята. Сьогодні найлегше привітати друга чи подругу з днем народження чи зі святом по телефону, надіславши вже готову електронну листівку або прикольну гіфку. Хоча, мабуть, кожен погодиться, що листівка, підписана і подарована власноруч набагато приємніша, ніж найкрасивіший феєрверк, надісланий по телефону.
