У 2016 році було зареєстровано 600 тисяч одиноких матерів. Скільки в Україні одиноких батьків — точної офіційної інформації немає. Як не дивно, правовий статус поняття «одинокий батько» до 2018 року взагалі не був врегульований законодавством.
У Постанові Пленуму Верховного суду України від 1992 року зазначалося, що «одинока матір» — це коли жінка не перебуває у шлюбі, а також утримує і виховує дитину сама. Такий статус надавав жінці, яка працює, певні пільги та переваги у вирішенні трудових спорів.
І тільки у червні 2018 року під час розгляду касаційної скарги Верховний суд прийняв рішення, яким ототожнив поняття «одинокий батько» з поняттям «одинока матір». Відповідно набули чинності майже усі законодавчі акти, що стосуються «одиноких батьків».
Чому майже? Бо, як каже герой моєї публікації Володимир Балака, всі сьогодні говорять про гендерну рівність, але застосовують це поняття переважно до жінок. Наприклад, такий статус як «мати-героїня». Відповідно до законодавства, він надається жінці, яка народила та виховала до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, у тому числі усиновлених. Така мати отримує разову державну допомогу. Сьогодні вона становить 20 тисяч гривень. Але в житті всяке буває — жінка може народити і покинути дітей або померти. Проте такого поняття як «батько-герой», який не народжував дітей через фізіологічні відмінності, але самотужки виховує їх, в українському законодавстві чомусь немає.
Володимир Балака четвертий рік сам виховує п’ятьох дітей віком від 4 до16 років. Дружина Олена померла після тяжкої хвороби. Сьогодні Володимир оформив відпустку по догляду за найменшою дитиною до шести років. Йому 50. Народився і виріс у Сватовому. За фахом —тракторист і комбайнер. Каже, може б і влаштувався на постійну роботу, але хтось же повинен і за дітьми доглядати. Та й законодавством трудові відносини щодо батька-одинака і досі не врегульовані.
— Намагаюся робити все можливе, аби мої діти були не гірші за інших. Загалом у мене не п’ятеро, а семеро дітей. Двоє — прийомних. Вони вже дорослі, поїхали зі Сватового. Руслана вийшла заміж і живе в Тюмені. Найстарший Дмитро працює у фермера в Коржовому Сватівського району, — розповідає багатодітний батько.
Володимир разом із дітьми Лєрою, Уляною та Володимиром
Вдома разом із батьком мене зустріли тринадцятирічна Лєра, дев’ятирічний Володя та семирічна Уляна. Ще двоє — найстарша Олександра та чотирирічний Єгор на час мого візиту були у Коржовому у бабусі по материнській лінії.
Невеликий будинок Балаків на околиці Сватового нічим особливим не вирізняється від тисячі таких же сватівських будинків. Подвір’я доволі велике. Володимир каже, що колись по сусідству була стара хата батьків, потім вони збудували новий дім.
— Там стояла стара мазанка. Дах був ще з очерету. Саме у тій хаті я народився. А цю, де ми сьогодні живемо, батьки збудували пізніше. Але й вона вже потребує ремонту. Роблю, що можу. Допомагає мені кум, — каже Володимир.— Ми живемо бідненько, але намагаюся створити всі умови для нормального проживання дітей. У нас є все необхідне. Є вода, ванна та туалет у будинку. Є ще пральна машинка-автомат. Це — моя помічниця.
У хаті чистенько. Діти дивилися по телевізору мультик. Побачили мене і спочатку засоромилися. Але потім ми розговорилися і вони розповіли багато чого цікавого. Найголовніше — що батько для них авторитет і вони його дуже люблять. Кажуть, що іноді сердяться на батька, коли він просить щось зробити по дому.
— Та коли просинаємося зранку і бачимо, що батько вже працює на городі, то й ми йдемо йому допомагати, — каже менший Володя.
Ще, за словами Лєри, разом роблять заготовки на зиму. От нещодавно закривали компоти. Город доволі великий, але доглянутий. Кажуть, що слідкують за ним разом.
Загалом в родині у кожного свої обов’язки. Разом у хаті прибирають, кожен свою постіль заправляє та складає свої речі. Лєра з батьком їсти готують, а малі за птицею доглядають. Родина тримає гусей, качок, курей.
Іграшок у будинку не дуже багато. У дворі батько змайстрував гойдалку. Ще діти частенько граються зм’ячем у дворі. Хоча будинок розташований під самою горою, та батько не дозволяє їм ходити на гору гратися.
— Багато змій розвелося та диких лисиць, — каже господар. — Але ми часто ходимо на річку рибу ловити. Дітям подобається.
Під час спілкування діти жодного разу не поскаржилися на батька. Кажуть, він дуже добрий і дуже їх любить. Святкують усі свята разом. Разом готують і накривають стіл. На чийсь день народження обов’язково готують шашлик. Улянакаже, що у тата він найсмачніший у світі.
Коли після смерті дружини Володимир з дітьми залишився сам, то навіть не знав, що робити. Каже, це був найважчий для нього час.
— Єгору тоді був тільки рік. Я не знав, за що хапатися. Найважче було переоформити документи. Взагалі, мені здається, з чоловіків більше вимагають довідок, коли вони залишаються одні, аніж із жінок. Цілий місяць я бігав різними інстанціями. Добре, що за дітьми допомагали приглядати бабуся та куми. Особливо допомогла тоді і допомагає сьогодні сестра дружини. Саме у неї наразі гостюють найменший Єгор і найстарша Олександра, — розповідає Володимир.
За словами чоловіка, чомусь, коли жінка залишається сама, то їй усі співчувають і допомагають. А коли чоловік залишається сам, то іноді чуєш дуже неприємні речі.
— Дехто казав, що я не впораюсь. Дехто за спиною шепотівся — мовляв, навіщо стільки дітей на світ пускали. А хіба діти з’являються не від любові? Хіба вони не з Божого благословення? А іноді взагалі чув, що незабаром зіп’юся від тяжкого життя. Чому так думають? Хіба чоловік менше любить своїх дітей, ніж жінка? Звісно, коли я працював, то менше приділяв уваги їм, бо приходив додому о десятій чи одинадцятій вечора. Діти вже спали. А коли йшов на роботу — вони ще спали, — ділиться своїми думками Володимир.
Працював він трактористом і комбайнером. А в сільському господарстві робота — не цукор. Особливо, коли посівна чи жнива. Сьогодні Володимир начебто більше проводить час з дітьми, але хатня робота забирає майже увесь вільний час. Бо їй кінця-краю немає. Втім, намагається кожну дитину вислухати, щось порадити, вирішити проблему. А іноді й приструнити неслухняних.
— Найбільше сваряться між собою за комп’ютер. Коли вже терпець уривається, то відключаю інтернет. Для них це найсуворіше покарання, — каже Володимир.
Та діти кажуть, що батько ніколи на них довго не сердиться. І завжди пробачає.
Усі діти ходять у першу школу. Володимир каже, що до школи доволі далеко, та вже звикли. Взимку їздять на маршрутці, бо в мерії дають талони на безкоштовний проїзд. У школі діти один за одним приглядають. Олександра вже закінчила 9 класів і вступила до медичного коледжу. Тому тепер за меншими братом і сестрою доглядатиме Валерія.
За словами батька, особливими пільгами родина не користується. Отримує невелику пенсію по втраті годувальника та соціальну допомогу на дітей. Але грошей катастрофічно не вистачає. Діти постійно ростуть і потребують весь час нового одягу, взуття. Багато грошей йде на школу.
— Постійно здаємо гроші то у фонд класу, то у фонд школи. Постійно щось треба купити — чи то якісь зошити, чи якесь шкільне приладдя. Та все одно намагаюся, щоб діти були всім забезпечені. Краще щось собі не куплю, а дітям обов’язково. Сподіваюсь, що у старості вони мене догодують, — сміється Володимир.
А у цьому році ще й студентка. І хоча Олександра буде вчитися за бюджетний кошт, потрібно платити за гуртожиток, купити постільну білизну, усе необхідне для проживання. Ще треба дати грошей на харчування і проїзд. Начебто за законом багатодітна родина і має пільги, тільки усі вони в реальному житті не завжди працюють.
— Нам пропонували безкоштовні путівки до дитячих таборів, але дітям і з собою треба грошей дати. У нас зайвих коштів немає. Держава надає фінансову допомогу, але її не вистачає. Так що, як кажуть, «протягиваем ножки по одежке», — розповідає Володимир. — Є пільги на проїзд міжміським транспортом, але вони чомусь в нашій області не діють. Ще ми сплачуємо тільки 50% за електроенергію. Від газу відмовилися, бо дорого навіть за пільговими цінами. Топимо дровами.
Також за законом є пільга для батька/матері на передчасний вихід на пенсію, якщо виховали п’ятьох і більше дітей, за умови що найменшому не менше шести років. Але у цьому випадку батько-одинак може піти на пенсію не раніше, ніж у 55 за умови 20-ти років страхового стажу. Оце і всі пільги.
Сьогодні в Україні батьки-одинаки об’єднуються у різні громадські організації, аби захистити свої права. Наприклад, такі татусеві рухи як ГО «Об’єднання батьків-одинаків України» чи «Міжнародний союз мужніх татусів» борються за рівні права та можливості одиноких татів, ініціюють зміни до законів та нормативних документів, пропонують повний перезапуск державної системи опіки над дітьми та знищення застарілих практик радянської системи. Адже у свідомості багатьох українців і досі існує думка, що яка б мати не була, вона завжди краще виховує дитину, бо це суто «жіноча справа», а «чоловіча» — заробляння грошей. Тому й закони часто несправедливі й не відображають різні родинні ситуації, а отже — потребують перегляду і внесення необхідних змін.
Матеріал підготовлений в рамках проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews
