Хомівський Успенсько-Серафимівський жіночий монастир був заснований у 1905 році на місці жіночої обителі. Засновниками обителі були протоієрей Тимофій Раздабаров та його дружина Матрона. Розташований монастир був у хуторі Хомівка за вісім верств від слободи Сватова-Лучка. Проіснував він до 1928 року. Потім комуністи монастир закрили, розграбували та зруйнували. Але у Хомівці і досі залишилися будинки, у яких колись жили монахині.
Священник Йосиф Васютін у своїй книзі, що була надрукована у 1906 році докладно написав історію і передумови будівництва жіночого монастиря у Хомівці. Загалом він був побудований на благодійні внески.
У 1871 отець Тимофій Раздабаров був священником в Кармазинівці та Краснянці Куп’янського повіту Харківської губернії. У 1887 році Тимофій побудовав в Кармазинівці кам'яний трипрестольний храм. На його будівництво він протягом десяти років збирав пожертвування у Москві і Петербурзі. Сьогодні тут подвір'я Святогірської Лаври.
Сам же Тимофій перейшов із розкольників до православної церкви і вважав своїм покликанням залучити до православ'я жінок, бо вважав їх фанатизм розкольництву найбільшою перешкодою для своєї місії. Він мріяв заснувати таку обитель, де б діти одновірців і старообрядців отримувати релігійні знання, а після навчання несли просвіту у темне суспільство розколу.
Ще однією причиною заснування жіночої обителі, а потім і жіночого монастиря, стало те, що дружина отця Тимофія Матрона була схильна до чернецтва і просила відпустити її в монастир.
Готуватися до відкриття жіночої обителі отець Тимофій почав ще у 1871 році, коли став священником Кармазинівської та Краснянської церкви. За 10 років місіонерського життя отець був вхожий і знав особисто найбагатших людей у Москві та Петербурзі. Тому необхідну суму грошей назбирати було нескладно. Коли стало питання купівлі землі для майбутньої общини, то Тимофій зупинився на Хомівці.
Наприкінці ХІХ століття Хомівку здебільшого заселяли старообрядці-розкольники з селян, які втекли від панщини. Земля там належала нащадкам дворянського роду Катрухіним. Але вони розорилися, були в боргах, тому продали землю під майбутній монастир доволі дешево. Саме це було вирішальним при виборі місця для заснування жіночої обителі.
Спочатку на так званій «Катруківці» був притулок, де богослужіння правилося по єдиноверчеському обряду, через що багато дівчат не хотіли тут залишатися. Тому з дозволу архімандрита отця Павла притулок був перейменований у православну жіночу обитель. Також у дозволі було зазначено, що обитель відкривається в пам’ять царювання Імператора Олександра III.
Нова жіноча обитель на честь Успіння Божої Матері і новопрославленнаго угодника Божого Серафима Саровского у Хомівці відкрилася 7 вересня 1901 року. Сам же отець Тимофій не побачив відкриття Хомівської Успенської жіночої обителі, бо помер у червні 1897 року. Начальницею громади призначили матінку Матрону Євфимівну, а першим священником обителі став випускник семінарії Йосип Васютін.
Завдяки величезній праці Матрони по створенню умов для чернечого життя, до обителі приходило багато жінок. Одні були бідні, інші разом із собою приносили доволі непоганий капітал, який в подальшому спрямовувався для розширення обителі. Адже недостатня кількість приміщень для проживання змусила Матрону зайнятися не тільки будівництвом монастиря, про який вони з чоловіком мріяли, а й житлових і господарських будівель.
На час створення жіночої громади на території були тільки невелика дерев’яна церква, перенесений з Кармазинівки невеликий будинок Тимофія та Матрони, старий будинок поміщика з напівзруйнованими господарськими будівлями та два невеликих будиночки, де жили священник, скарбник, начальниця та інші.
Тому сім років існування Хомівської жіночої громади відзначилися масштабними будівництвом. Будували все з цегли, бо на території громади працював цегляний завод. Були побудовані крейдяний трапезний корпус, сарай для вугілля, водяний млин, розширене приміщення церкви, збудували двоповерховий будинок, корпус для півчих, будинки для гостей та для священика. При монастирі був заїжджий двір та стайня. Навколо обителі побудували дерев’яну огорожу. Ще в жіночій обителі працювала іконописна майстерня.
Разом з тим будували великий храм, бо церква не вміщала усіх бажаючих помолитися парафіян. Більшу частину грошей на будівництво храму давали благодійники і прихожани. Крім того, самі сестри обробляли землю громади — займалися польовими та городніми роботами, що теж приносило дохід.
Після початку будівництва Матрона весь час клопотала про передачу всієї жіночої обителі до благочинного монастиря. Адже тільки у монастирі дозволено робити постриг сестер та жити чернечим життям. Духовною матір’ю у монастирі є ігуменя, якій підпорядковуються всі у монастирі. Прошеніє о перейменуванні обителі у монастир Матрона подала у 1903 році. І тільки в серпні 1904 Святейший Синод дав на це згоду.
Хомівську жіночу обитель перейменували в чернецький Успенсько-Серафимівський монастир. Настоятилькою монастиря стала ігуменя Матрона Раздабарова. Після постригу в чернецтво у 1904 році вона стала Меланією, а коли стала ігуменею, отримала ім’я Марія.
Третя зліва — ігуменя Марія
Тодішній Єпархіальний Владика Високопреосвященний Арсеній у 1905 році приїхав у Хомівку для проведення урочистостей з приводу відкриття монастиря. Урочистості розпочалися 6 серпня і закінчилися 10. Під час молебню не забули про засновника монастиря Тимофія, прах якого похований за алтарем Успенського собору. А в народі хомівський Успенсько-Серафимівський монастир так і прозвали «Раздабарівським». У монастирі жило до 400 сестер.
Як виглядав жіночий монастир у той час на своїй картині зобразив місцевий художник. Картина зберігається у Хомівському краєзнавчому музеї. Директорка музею Анастасія Севостьянова каже, прізвище художника невідоме.
У 1928 році жіночий монастир у Хомівці закрили. Приміщення і храм розграбували. Усіх монахинь вигнали. А у 1943 році хомівський монастир був зруйнований остаточно. На місці колишнього монастирського подвір’я побудували Хомівське сільськогосподарське професійно-технічне училище.
Руїни колишнього хомівського монастиря, 1939 рік
Майже усі монастирські будинки були зруйновані. Хоча сьогодні у селі Хомівка можна знайти декілька будинків, у яких колись жили монахині. Їх віддали селянам під житло.
Зазвичай будинок ділився на чотири квартири по дві кімнати — невелика кухня та зала. Зала слугує господарям водночас спальнею. Ще у кожній квартирі є такий собі коридор. Він розміром як кімната, тільки не опалюється. Вхід у кожну квартиру окремий. Навкруги будинку велике подвір'я. Люди поділили його парканами, побудували сараї, погріби, гаражі. Дехто з господарів частину двору застосовують під город.
Будинки ці вже старі, але доволі теплі. Будували у ті далекі часи на совість. Дехто з людей і досі живе у цих будинках, деякі квартири покинуті. Вони потихеньку розвалюються, а подвір’я заростають бур’янами.
Сьогодні у Хомівці є церква. Зробили її в одному із колишніх монастирських будинків. Спочатку там в одній половині жила родина, а інша використовувалася під гуртожиток.
Років 12 тому у тій половині будинку, що була гуртожитком, облаштували церкву. Там і досі прихожани моляться за Тимофія Раздабарова та його дружину Матрону, які заснували Хомівську Свято-Серафимівську обитель.
