Сьогодні в Україні присвячується багато уваги гендерним питанням у різних сферах нашого повсякденного життя — політика, економіка, бізнес тощо. У той же час фундамент формування особистості закладається як у родинних відносинах, так і у освітянських закладах. У 2018 році в Україні була затверджена Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір — 2020».
Що це таке і яка мета цієї стратегії, журналісти Сватове.Сity поцікавилися у спеціалістки комунальної установи «Сватівський методичний кабінет» Наталії Якухіної. За фахом вона — практичний психолог-соціальний педагог.
— Стратегія впровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти розглядається у контексті прав людини, подолання гендерної асиметрії в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Щоб впровадити поставлені цілі в життя, була прийнята низка законів та підзаконних актів щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків в українському суспільстві.
Недискримінація, рівність, права людини — все це починається з освіти. Діти повинні усвідомлювати, що таким ганебним речам, як, наприклад, сексизм чи домашнє насильство, не місце у демократичному суспільстві.
— А раніше цьому не приділяли увагу?
— Раніше в освітній програмі були різні підходи до навчання хлопців та дівчат. Я колись працювала вчителем праці. Раніше цей предмет викладали окремо для дівчат і хлопців. Хлопці йшли у майстерню і щось там виробляли на столярних чи токарних верстатах. Натомість дівчат я навчала вишиванню, якимось премудростям домашньої роботи. Я відчувала, що не всім це подобається. Так само, мабуть, не всім хлопцям подобалося майструвати. Тобто вже у школі дівчину готували до майбутньої хатньої роботи чи так званих «жіночих» професій, а хлопців навпаки — до «чоловічих».
Сьогодні все не так. Акцент у вихованні та навчанні школярів ставиться на розвиток тих чи інших здібностей незалежно від статі дитини. Завдання гендерного виховання полягає в тому, щоб навчити дітей поважати думку інших, сприймати один одного як рівноправного співрозмовника.
У Сватівському позашкільному молодіжному центрі для дітей сьогодні працює багато гуртків різної спрямованості. І немає такого, що, якщо ти хлопчик, то не можеш займатися вишиванням, а якщо дівчинка, то закритий шлях до гуртків, де будують літаки або займаються різьбленням по дереву. Точно так, як раніше дівчата не могли вступати до військових ліцеїв, а сьогодні все кардинально змінилося. І багато дівчат цим користуються.
Хоча донедавна такий підхід до виховання у школі та у позашкільних дитячих закладах вважався відхиленням від правил, що в подальшому впливало на вибір майбутньої професії дитини.
— Як і заборона працювати жінками у тих чи інших галузях виробництва.
— Дійсно. До недавнього часу в Україні діяла постанова Міністерства охорони здоров’я, ухвалена ще у 1993 році, яка забороняла для жінок 450 професій. Заборону цю виправдовували тим, що держава піклується про здоров’я жінок як майбутніх матерів. Жінки не мали права працювати пожежниками, водіями автобусів, вагонів метрополітену чи тепловозів, не мали права вчитися на пілотів літаків, бути капітанами кораблів тощо.
І тільки наприкінці 2017 року цей наказ скасували, бо визнали таким, що дискримінує права жінок. Сьогодні жінки вступають до вищих військових навчальних закладів. Хоча раніше могли тільки мріяти про це. Використання здібностей і можливостей кожного громадянина — жінки чи чоловіка — у тій чи іншій професії йде на користь суспільству і державі, бо людина займається тією справою, яка їй подобається і яку вона знає.
А у нас і досі не престижними для чоловіків вважаються професії вчителів, вихователів дитячих садків чи бухгалтерів. А може вони не престижні тільки тому, що там найнижчі зарплати? Саме тому чоловіки намагаються йти працювати туди, де зможуть заробити більше грошей, щоб забезпечувати свої сім’ї.
Потрібно створювати такі умови для будь-якої роботи, щоб там могли працювати усі охочі, незалежно від статі.
— Як державна стратегія гендерної рівності може допомогти простому шкільному вчителю чи вчительці бути, так би мовити, у тренді?
— У стратегії чітко визначені такі поняття як «гендерна роль», «гендерна чутливість» та «гендерний підхід», «гендерні стереотипи», «гендерночутлива мова», «освітнє середовище». Чітко прописано, що таке гендерна дискримінація і сексизм.
Аби застосовувати все це на практиці, вчителям теж потрібно навчатися і підвищувати свою обізнаність у цих питаннях. Їздити на різні тренінги та навчання, впроваджувати набуті знання при плануванні та організації навчального процесу.
А спеціалісти методкабінету допомагають вчителям розібратися із купою нормативно-правових актів. Ми є сполучною ланкою між вчителями та нормативними вимогами, де не кожен вміє і має достатньо часу, щоб розібратися, що й до чого.
Вчитель чи вчителька має орієнтуватися на дотримання в освітянській роботі рівних прав і можливостей для дітей обох статей. Вони мають допомогти дітям відчути себе лідерами у класі, а потім у дорослому житті.
Завдання вчителів — пояснити, що кожен учень чи учениця мають рівні можливості, а вибір майбутньої професії залежить лише від здібностей, навчання та прагнення людини, а не від того, хлопець це чи дівчина. А ще — навчити дитину протистояти насиллю, знати свої права, а також знати, куди звертатися по допомогу, якщо ці права порушуються.
Це називається міжпредметними зв’язками. І цим займаються у школі не тільки вчителі, а й практичні психологи, педагоги-організатори, завучі з виховної роботи, класні керівники тощо.
— Як на практиці все це відбувається?
— На тему гендерної рівності у школах проводиться багато так званих тижнів і місяців. Із Міністерства надходять листи щодо проведення правового тижня із гендерної тематики. Заклад розробляє план проведення заходу. Це — виставки, малюнки, тренінги, вікторини на різні теми:"Рівні права — рівні можливості«, «Торгівля людьми», «Ненасильницькі способи спілкування», «Жорстоке поводження», «Булінг».
Ще у Сватівському районі дві школи впроваджують медіаційні техніки — «Школа порозуміння». Навчають дітей медіації, неконфліктним засобам спілкування. Потім медіаторами виступають як дівчата, так і хлопці. Це такі практичні заняття, коли діти самі, без втручання педагога чи психолога, сідають у коло і вирішують ті чи інші конфліктні ситуації так, як їх навчили. Така практика набула чималої популярності.
Ще сьогодні серед школярів середніх класів дуже популярні ігри гендерної спрямованості. Це коли деякі телевізійні шоу діти пристосовують до свого шкільного життя. Наприклад, шоу «Хто зверху», коли команда хлопців та команда дівчат змагаються на інтелектуальному рівні. Дуже популярна гра, де головний акцент на тому, що всі ми розумні, маємо однакові права і можемо бути краще обізнаними в тому чи іншому питанні.
Дітям це дуже цікаво, тому що сучасно, модно і вони відчувають себе у центрі уваги. Такі ігри не тільки повчальні у плані розвитку дітей, а й спрямовані на виховання гендерної чутливості.
— Як у питанні гендерної освіти можуть допомогти батьки?
— Процес впровадження гендерної рівності у школі проводиться не тільки з дітьми, а з усіма учасниками освітнього процесу — вчителями, батьками і школярами. Тому дуже багато різноманітних заходів проводяться з батьками.
Наприклад, щоп’ятниці шкільні психологи проводять Школу психологічних знань. Усі батьки, які зацікавлені і мають бажання провести з користю для себе час, можуть прийти на ці заняття. Вони відбуваються в ігровій формі з елементами тренінгу. Спочатку батькам надається невеличка теоретична частина, як вирішувати конфліктні ситуації на побутовому рівні, а потім проходять практичні заняття. Такі ігри користуються популярністю у батьків, яким, звісно, не байдужа власна дитина.
Ще у нашому районі 11 шкіл і 10 дитячих садків беруть участь у проекті «Вчимося жити разом». Це комплексна програма із активним залученням батьків. Тут порушуються різні теми — здоровий спосіб життя, профілактика правопорушень, гендер, насильство та торгівля людьми, булінг. Часто батьки разом із дітьми беруть участь у шкільних заходах не як глядачі, а як активні учасники. Такі спільні форми роботи вчителів, батьків і дітей сприяють розвитку гендерної освіти.
— Як гендерна рівність впроваджується у початкових класах?
— У рамках Нової української школи у початкових класах впроваджується проект «Культура добросусідства». Коли ранок у школі починається з веселого спілкування, коли кожен може розповісти про свій минулий день, або висловити враження про якусь подію з власного життя. Учні знають, що можуть висловити вголос свої почуття чи думки. Ніхто їх за це не осудить і не буде насміхатися. Це — абсолютно новий підхід до навчально-виховного процесу.
І хоча спочатку деякі вчителі та батьки негативно ставилися до такої форми навчання, сьогодні картина кардинально змінилася. Тим більше, коли побачили позитивні результати на прикладі Сватівської восьмої школи. Ця школа потрапила у пілотний проект і впроваджує Нову українську школу вже третій рік поспіль.
— Наскільки шкільні підручники відповідають вимогам гендерної політики?
— Звісно, шкільна програма змінюється. Останні роки ми отримуємо нові навчальні посібники, які пройшли купу перевірок, перш ніж потрапити до рук учнів. Усі законодавчі норми, у тому числі і гендерної спрямованості, мають бути дотримані у підручниках.
Тому навчальна література постійно змінюється й удосконалюється відповідно до вимог часу. Сьогодні в підручниках немає, як раніше, «мама мила раму» або картинок, де мама виступає у ролі обслуговуючого персоналу на фоні інших.
Найбільше дотримується фактор гендерної чутливості у підручниках для початкової школи. У них немає однобокого висвітлення жінок або чоловіків. Навіть у щоденниках з’явився напис — учень/учениця. У книжках багато фемінитивів.
Вчителі та вчительки вже більш підготовлені ані із гендерних питань. Сьогодні вони вже не звертають увагу, що дівчинка прийшла на заняття у брюках, бо їй так зручніше, хоча зовсім недавно це сприймалося у школах як виклик суспільству. Чи не так?
Так, дійсно, багато стереотипів з радянських часів роками підтримувалися у школах вже незалежної України. Головна — коли освітній процес вирізнявся залежно від статі. Як то кажуть, — дівчата окремо, а хлопці окремо. Змінюються діти, разом з ними змінюються вчителі і змінюємося ми — батьки. Змінюється саме життя.
---
Матеріал підготований у рамках проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews
