У першу неділю жовтня в Україні відзначають День учителя. Це свято в Україні встановлене з 1994 року. Традиційно школярі вітають своїх вчителів. Хтось з них викладає десятки років, а хтось тільки розпочав свою педагогічну кар’єру.
З чим доводиться стикатися молодим педагогам у перші роки роботи Сватове.City розповіла вчителька Сватівської загальноосвітньої школи № 1 Марина Підгорна. Їй 28. Вона викладає хімію і біологію.
— Я вчилася на факультеті природничих наук у Луганському національному педінституті. За фахом вчителька хімії, ось закінчила курси і відтепер можу викладати ще й біологію. Загальний педстаж у мене шість років, але три з них я була у декреті. Тож загалом у шкільних кабінетах працюю три.
До серпня 2019 я працювала у шостій школі, а зараз у першій. І тут мені вже дали класне керівництво — тепер у мене є 26 семикласників. Це моя рідна школа. Тут викладають вчителі, які ще мене вчили. І зараз я стою у класі, у тому, де сама вчилася, і так мені не віриться, що я вже тут викладаю. Незвичні і водночас приємні відчуття і думаю: «Ось через 10 років я тут». Після університету я завжди хотіла працювати у своїй школі. І ось так воно склалося.
Але вперше на роботу я вийшла у 2013 у іншу школу — у восьму. Пропрацювала там рік, бо це було не постійне місце. У школі мене зустріли привітно, але на перших порах бувало, що не могла знайти спільну мову з дітьми, то засмучувалася. Але працювала — вивчала поведінку дітей, намагалася підлаштуватися під них. Та найбільше боялася того, що була не досвідченою тоді. Я і зараз не вважаю себе досвідченою, а тоді взагалі. Хоча ми проходили практику, коли вчилася. Завжди дуже хвилювалася перед уроками. До них треба довго готуватися, але до всього звикаєш.
На вибір професії вплинула школа. Я її дуже любила, мені подобалося вчитися. У той час я не уявляла, як прожити день і не піти до школи — ми там і днювали, й ночували б. Часто засиджувалися до темна за написанням сценаріїв, готувалися до фестивалів, вигадували танці. Були активними — намагалися брати участь у всіх конкурсах. Я дуже засмучувалася, коли через хворобу не могла піти до школи. Якщо замислитися про зміну професії, то я б нічого не змінила. Так би і стала вчителем.
Думаю, зараз професія вчителя втратила свій престиж, можливо, через низьку зарплатню, а, можливо, через зміни у соціумі. Адже і діти, і молодь вже інші, міняється їхній світогляд. Але від того я не стала отримувати менше задоволення від своєї роботи.
Те, що у мене є клас — мені лише у радість, є про кого дбати. Щоправда, трохи поки не звично і складно. Але приємно, що вони у мене є.
Як працюється іншим молодим вчителям зі сходу України читайте на Свои.City. Журналісти Медіакластера Схід Агенції розвитку локальних медіа «Або» розпитали про особливості роботи молодих педагогів із Волновахи, Попасної, Троїцького та Торецька.
