Хомівський музей був створений на початку 70-х років минулого століття. Сьогодні там налічується сотні експонатів. Загалом вони присвячені діяльності Хомівського професійного училища та побуту селян, що проживали на хуторі. А ще є чимала експозиція, присвячена колишньому Хомівському жіночому монастирю.
Екскурсію Хомівським музеєм організувала спеціально для Сватове.City його директорка Анастасія Севостьянова. Анастасія каже, заснувала цей сільський музей колишня педагогиня професійно-технічного училища Уляна Химченко. Але в подальшому розбудовою музею займалася Антоніна Рубчевська.
Саме вона знайшла більшість експонатів, які сьогодні представлені тут. Також Антоніна Антонівна добилася, що у 1992 році Хомівський краєзнавчий музей отримав статус «народний». Знаходиться музей у колишньому житловому будинку, не дуже великому за площею.
Анастасія Севостьянова каже, хоча музей і не дуже великий, але тут зібрана цікава історія цього козацького краю.
— Історія Хомівки пов’язана з історією становлення Сватової Лучки та навколишніх населених пунктів. Назвали село іменем козака, який тут оселився, — Хоми Катрухина. Нещодавно я розшукала записи письменника Олександра Катренка — нащадка Катрухина. Так ці твори присвячені становленню хутора Хомівка та слободи Сватова Лучка Куп’янського повіту Харківської губернії. Копія уривку цього літопису, що був надрукований у журналі «Київська старина», зберігається в музеї. Олександр записав спогади свого діда Катрухи, до якого часто їздив у дитинстві, — розповідає Анастасія.
У літописі зазначено, що його прапрапрадід Катрухин та ще козаки тримали тут оборону від татарів. Бо під час набігів татари грабували навколишні села і хутори. Потім награбоване добро вони «дуванили», тобто ділили на березі Красної. Саме з цього пішли назви населених пунктів Верхня Дуванка та Нижня Дуванка.
У листі йдеться, що за гарну службу цар нагородив козака Хому Катрухина чималим шматком землі — «скільки конем за день проїдешь». Кажуть, це було 18 тисяч десятин. По сьогоднішніх мірках це трохи більше 18 тисяч гектарів. Але сім’я Катрухіних господарювала недовго, бо розорилася.
Тому їхні нащадки продали землю протоієрею Тимофію Раздабарову, який побудував тут жіночий монастир.
Наступна зала в музеї присвячена селянському побуту. Тут зібрані різні речі, якими користувалися селяни наприкінці 19-го та на початку 20-го століть. Усі експонати пожертвували для музею мешканці Хомівки.
Тут є навіть старовинна дитяча колиска, яка прив’язувалася до стелі. Ще є багато предметів побуту, які наші пращури застосовувалися для прання та прасування речей, різні гребінці, горщики, різноманітні ступи, коромисла тощо. Є і патефон.
Дуже цікавим експонатом є домашня ручна маслобійниця для вироблення масла з коров’ячого молока.
Ще є старовинний ткацький верстат. Якщо прядки були у багатьох оселях, то такий верстат — рідкість. І мали його на початку минулого століття тільки заможні сім’ї.
Є експозиція вишитих рушників та одягу, у якому на початку 19-го століття ходили селяни. Що цікаво, ми знайшли загальне фото перших випускників сільгоспшколи 33-го року. Там дівчата у вишиванках.
Чимала експозиція присвячена створенню та розбудові у Хомівці професійно-технічного училища. Воно було засноване у 1927 році і готувало працівників сільськогосподарського виробництва.
У наступній залі музею експозиції присвятили участі жителів Хомівки та працівників училища у подіях Другої світової війни.
Сьогодні музей поповнюється більш пізніми експонатами. Тут є телевізор 80-х років 20-го століття. Ще є стара друкарська машинка.
Але з кожним роком експонатам стає все «тісніше», бо приміщення музею не велике.
