15 лютого у Сватівський народний дім «Сватова-Лучка» запросили всіх учасників війни в Афганістані, які живуть у районі. Під час урочистостей афганців нагородили ювілейними медалями, потім була хода до пам’ятника «Чорний тюльпан», до підніжжя якого поклали квіти та хвилиною мовчання вшанували всіх загиблих і померлих учасників війни в Афганістані.
Розпочався захід о 10:00. У залі зібралося близько 50 афганців.
Під час офіційної частини до присутніх звернулися голова райдержадміністрації Валерій Честних та голова районної ради Віта Сліпець. Вони висловили шану представникам поважної афганської спільноти Сватівського району та нагадали про втрати з боку України у цій затяжній війні, а також про жертовність наших земляків.
На афганській війні загинули четверо жителів Сватівського району — Юрій Герчинський, Іван Шпанка, Володимир Харебін та Валерій Головченко. За час війни в Афганістані двоє сватівчан були нагороджені орденами «Червоної зірки», причому Володимир Доценко — двічі. Четверо сватівчан відзначені медаллю «За відвагу», десятеро наших земляків — медаллю «За бойові заслуги».
Зі словами вдячності за героїзм та мужність до воїнів-інтернаціоналістів звернулися Мілуватський сільський голова Сергій Медвідьов, представник спілки воїнів-афганців Сватівського району Сергій Єрмаш та керуючий справами міськради Олександр Євтушенко.
Під час урочистостей ювілейними медалями до річниці виведення військ з Афганістану Віта Сліпець та Валерій Честних нагородили усіх воїнів-інтернаціоналістів, які сьогодні живуть у Сватівському районі. Їх 107. Медалі були виготовлені на замовлення за гроші районного бюджету.
Після офіційної частини афганці вишикувалися в колону і ходою пішли на площу 50-річчя Перемоги. Там вони вшанували усіх загиблих воїнів-визволителей і поклали квіти до підніжжя стели учасникам війни в Афганістані.
Потім афганці пішли до пам’ятника “Чорний тюльпан”, де вшанували загиблих хвилиною мовчання та поклали до пам’ятника квіти.
Сторінки історії
Війна, у яку втягнуло керівництво колишнього Радянського Союзу сотні тисяч солдат строкової служби радянської армії, тривала майже 10 років. За офіційними даними загинуло 14 тисяч радянських воїнів і більше 30 тисяч солдат були поранені. Захищати революцію «братерського» народу Афганістану були направлені понад 150 тисяч українців. Загинуло на далекій афганській землі більше трьох тисяч українців. Сім тисяч повернулися додому інвалідами, а близько двох тисяч вважаються зниклими безвісти. Ще понад чотири тисячі українських «афганців» померли від ран та хвороб, повернувшись додому. Такі людські втрати понесла Україна на чужій, для більшості людей незрозумілій війні в далекій країні. Самі ж афганці виконували вірність присязі та свій громадянський обов’язок.
Афганістан був стратегічно важливим плацдармом під час холодної війни. Керував країною ставленник Кремля Муххамед Таракі. Але в результаті державного перевороту у 1978 році до влади там прийшов Хафізулла Амін, який намагався позбутися кремлівського впливу. Тому під лозунгом захисту південних рубежів Радянського Союзу вищим керівництвом було прийнято рішення про введення військ до Афганістану. Метою було замінити Аміна на більш лояльного політика. А потім приборкати повстанців. Планувалася військова операція на місяць, але конфлікт затягнувся на роки.
Тривалий час участь СРСР у війні в Афганістані приховувалась, але все більше і більше солдат поверталися додому у цинкових трунах. І хоча ті, хто повертався додому, підписували папір про нерозголошення, участь радянських військових у збройному конфлікті в Афганістані та величезні втрати приховати вже було неможливо. Солдатам СРСР було складно вести практично партизанську війну в країні, де більшість території складають гори та пустелі. Ця війна стала тягарем для економіки Радянського Союзу. Крім цього, через війну в Афганістані СРСР опинився в міжнародній ізоляції та під санкціями. Тому після приходу до влади Горбачова було прийнято рішення про виведення радянських військ з Афганістану. Останній радянський солдат покинув цю територію 15 лютого 1989 року.
Воїни-афганці пройшли тяжкими дорогами тієї далекої афганської війни. І сьогодні, коли шостий рік поспіль триває війна на сході України, сотні афганців зі зброєю в руках захищають її. Вони знову змушені відчувати біль втрат та переживати смерті товаришів, які воюють поруч. Але вони й сьогодні є прикладом гідності та честі для молодих воїнів, які взяли в руки зброю, щоб захистити незалежність своєї країни.
