У Сватовому п’ять місцевих кладовищ. За чистотою цих територій слідкують працівники комунального підприємства «Сватове-благоустрій». А є ще доглядачі кладовищ. Журналісти Сватове.City поцікавилися специфікою їхньої роботи.
Віра на пенсії, але і досі змушена працювати
Віра Кушнарьова вже дев’ятий рік працює доглядачкою кладовища, що на Столбового у Сватовому. Чому і досі вона працює, хоча вже давно на пенсії, Віра Миколаївна поділилась із журналістами. А ще жінка розповіла про свої професійні обов’язки та з якими питаннями до неї звертаються люди.
Віра Кушнарьова — корінна сватівчанка. 19 березня жінці виповниться 65 років. Працює на півставки у комунальному підприємстві «Сватове-благоустрій». Каже, пенсія мінімальна, хоча майже 40 років трудового стажу. Тому зайва копійка не завадить, тим більше, що сьогодні родина у доволі скрутному становищі. Так розпорядилася доля.
Живе Віра неподалік від місця роботи у великому будинку разом із молодшим сином та його сім’єю. Каже, їй так легше переносити нещодавнє горе, яке спіткало їхню родину. Сім’я Кушнарьових найбільше постраждала під час страшної аварії у листопаді 2018, коли ремонтувався міст через річку Красна. Чоловік Петро тоді отримав сильні травми і через 16 днів помер у лікарні. Менший син Сергій в аварії отримав травму хребта. Вірі теж робили операцію в обласній травматології. Сьогодні вони тримаються разом, аби долати біль після великої втрати.
— Я вийшла заміж за Петра відразу після школи. Він тільки повернувся з армії. Жили завжди у мирі і злагоді. Виростили двох синів. Маємо трьох онуків. Прожили разом із чоловіком 48 років. Мріяли, що на «золоте весілля» повінчаємося у церкві. Але не склалося. Чоловік похований на цьому кладовищі. Вже рік минув, а я й досі не можу оговтатись від пережитого. Часто приходжу на могилу до чоловіка і розмовляю з ним. Але намагаюсь не турбувати його, коли на серці дуже тяжко, — розповідає Віра.
Що робить доглядачка кладовища
Віра Миколаївна дуже проста жінка та лагідна у спілкуванні. Каже, її життя нічим особливим не відрізняється від інших. 20 років пропрацювала на Сватівському м’ясокомбінаті. Потім працювала контролером на Сватівському ринку за керівництва Ігоря Беденка. Відколи він став директором підприємства з благоустрою, то запросив на роботу.
За словами жінки, сама по собі робота доглядачки кладовища не важка, але клопітка. Каже, іноді приходиться виходити і у вихідні, і у свята. Адже вона має бути присутня під час усіх захоронень.
— Іноді приїздять люди з інших міст, хочуть відвідати могилу знайомих або далеких родичів, а знайти захоронення не можуть. Адже кладовище велике. Тоді телефонують мені і я їм допомагаю, — розповідає Віра Миколаївна. — Ті захоронення, які були при мені, я пам’ятаю усі. А от ті, що були до мене — не всі знаю. Тому іноді шукаємо разом.
За її словами, ще 45 років тому територія кладовища була утричі меншою. Але облік усіх померлих не ведеться. В обов’язки доглядача кладовища входить насамперед виділити місце під нове захоронення. Але це робиться, коли у родичів померлого на руках вже є дозвіл. Його видають у комунальному підприємстві «Сватове-благоустрій».
— Зазвичай люди хочуть поховати поруч або недалеко від вже похованих родичів. Але так не завжди виходить. Ще раніше дехто з людей «позахоплювали» землі і встановили там столи та лавки. Деякі споруди капітальні — з мармуру. Мабуть, резервували місця на майбутнє. При мені так не роблять, бо це я вважаю неправильним. Земля тут комунальна, тому не можна її отак захоплювати, — вважає доглядачка
Жінка каже, відтоді як керівником підприємства став Ігор Беденко, на території усіх кладовищ стало більше порядку. Всі старі дерева спиляли. Постійно прибирається територія навколо кладовища — вирубується порость, вивозиться сміття. Дуже багато роботи робиться. Тільки не завжди сватівчани це помічають. А от гості, що приїжджають з інших міст, навпаки кажуть, що у Сватовому території кладовищ чисті та впорядковані.
— Нещодавно були люди з Харкова. Так підходили до мене і казали, що харківські кладовища захаращені так, що іноді і до поховання важко дістатися. А у нас зовсім інша картина, — розповідає співрозмовниця.
Ще в обов’язки Віри Миколаївни входить прибирання братської могили, де поховані загиблі воїни Другої світової війни. Цього року вона вже її прибрала, а на квітниках біля обеліска висадила більше сотні тюльпанів. Цибулинки квітів принесла її знайома Тамара, разом і висадили.
За словами співрозмовниці, робота є у будь-яку пору року. Десь бур’ян пополоти, десь листя прибрати, а взимку доріжки від снігу зачистити після того, як трактор відпрацює. Під час захоронення Віра Миколаївна присутня аж поки не впорядкують місце поховання. А ще люди мають попереджати, коли міняють пам’ятники на могилах, адже все це відноситься до благоустрою і існують певні правила. Каже, найбільше роботи, коли люди приходять прибирати перед Великоднем.
— Тоді я тут майже цілими днями. Прошу людей виносити сміття за огорожу у спеціально відведені місця. Але не всі дослухаються. Дехто викидає непотрібні квіти та сміття у найближчу лісосмугу. Як з цим боротися — не знаю. Чому люди не поважають довкілля та роботу інших — теж не розумію, — каже жінка.
Віра Миколаївна розповідає, що є могили, за якими давно не доглядають. Тоді такі місця поховань прибирають під час суботників, адже самотужки вона не в змозі за ними слідкувати. Каже, здебільшого родичі прибирають могили своїх близьких раз на рік — перед Великоднем. Це дуже погано. Потрібно прибирати хоча б двічі на рік. За словами жінки, краще підтримувати чистоту постійно, ніж «надриватися» раз на рік. Також є пам’ятники, які вже давно зруйнувалися, та огорожі, що давно згнили. Доглядачка кладовища вважає, огорожі взагалі не потрібні, адже вони іноді заважають під час нового захоронення. А ще буває, їх крадуть. Хоча випадків вандалізму під час роботи Віри Кушнарьової не було.
— Є такі сватівчани, що доглядають не тільки за могилами своїх родичів, а й за покинутими, що поруч. Таких благодійників небагато, але вони все ж таки є. Ще на нашому підприємстві є послуга по прибиранню місць захоронень. Якщо людина сама не може впорядкувати місця захоронення своїх близьких, то може просто зателефонувати і робітники благоустрою все зроблять. Причому коштує це не дуже дорого, — розповідає Віра.
Чи існують поховання німецьких солдат
Кажуть, на цьому кладовищі під час війни ховали німецьких солдат. Віра Миколаївна розповідає, що ще в дитинстві вона бачила якісь насипи. Тоді там стояли стовпи, де були прибиті таблички. Можливо, тут і були колись поховання, але земля вже зрівнялася і знайти щось дуже складно. Хоча більше десятка років тому до Сватового приїздили з Німеччини родичі одного загиблого німецького військового. Німці казали, що віднайшли відповідні документи в архівах. Звісно, могилу як таку знайти було складно. Показали їм приблизне місце захоронення. Там вони встановили хрест, який стоїть і донині. Життя міняється, змінюються і підходи до тих чи інших подій. На думку жінки, хрест встановили чисто символічно. Немає гарантії, що саме там поховані німецькі солдати.
На кладовищі є ще один символічний хрест. Його сватівчани встановили посередині кладовища на вшанування жертв голодомору.
Віра Миколаївна вважає, кладовище — таке місце, де кожен замислюється над своєю долею та над тим, яке швидкоплинне наше життя. За її словами, сама обстановка тут навіює спогади про близьких людей, які покинули цей світ. Особливо важко це сприймати, коли близькі потрапляють сюди через надзвичайні ситуації. На думку жінки, люди рідко над цим замислюються. Бо постійно зайняті якимись турботами та справами, аж поки біда не торкнеться тебе особисто. Це круто змінює свідомість і з цим неможливо змиритися.
