Дарині 43. У минулому вона «сиділа на голці». Вже більше десяти років Дарина не вживає наркотиків. І історія про те, як вона покинула, виділяє її серед більшості інших колишніх наркоманів.
Наша розмова відбулася по телефону. Журналісту Сватове.city не відоме ані ім’я цієї жінки, ані те, яка вона на зовнішність. Тільки голос — він з легкою хриплуватістю, але бадьорий. А ще знаємо, що вона живе у Сватовому, у неї є чоловік і дитина.
Дарина — її не справжнє ім’я. Жінка погодилась лише на анонімне інтерв’ю.
«Підсіла» в 16 років
Перша ін’єкція опіуму покотилася по її венах, коли їй було якихось 16. Це було на початку 90-х. Вона закохалася у наркомана. Дарина жила з мамою, а її хлопець приходив до неї додому і просився зварити наркотик. І вона не могла відмовити.
— Тоді ж це не афішувалося, і не було так розповсюджене. Я раз подивилася, потім другий. А потім вирішила — а чому б і самій не спробувати? Так воно і вийшло. Випадково. Коли вперше або передоз, або недодоз — людина починає блювати, їй погано. І вона більше не хоче, їй не подобається. Бо відчуття — наче вивертає всього. А мені вкололи саме так, як треба. І все — і понеслось. Я «підсіла».
Перший кайф у Дарини був одразу ж — від першої ін’єкції.
— Ну, і кайф, він лише спочатку. Класно тільки перших три місяці.
Колешся, аби тільки не боліло
Потім була ломка. Дарина навіть не зрозуміла, що це вона. У неї раптово з’являвся нежить, був розлад кишківника, сльози.
— Ось і все. Це система, потім ламає. І ти тоді колешся не для кайфу, а виключно щоб поправити здоров’я. Знаєте, у мене часто запитують — як воно, коли ломка. Це як безсонні ночі і цілодобово, протягом місяця, щохвилини, щосекунди викручує суглоби, усе на світі, кожну вену тягне. Тоді часто буває, що вени ріжуть — не витримують болю. В основному біль змушує колотися знову і знову. Коли тягне кожну вену ти не думаєш ні про що, тоді не до аптеки вже. Одним шприцом. Ти «хапаєш» і все. І не думаєш — у кого СНІД, у кого що. Аби тільки не боліло. Так і «заработали».
Дізналася про ВІЛ і не засмутилася
У Дарини ВІЛ. Але вона живе звичайним життям. Для суспільства вона абсолютно безпечна. Жінка підтримує своє здоров’я спеціальною терапією — отримує ліки. Дитина у Дарини здорова.
— Навіть не можу сказати чи жалкувала. Наркоман живе одним днем. Ну, по-перше, коханий був. Але він ніколи не хотів, щоб я кололася. Перший укол мені друг зробив. А потім... Так, жалкуєш. Але, власне, що жалкувати — все вже сталося. І коли мені сказали, що у мене є (ВІЛ — прим. авт.) — я не засмутилася. Я знала, на що йду. Я розуміла, що можу захворіти. Самі розумієте — наркомани — «такое дело».
Наркотики це постійні гроші. На чергову дозу. Дарина каже, що зазвичай на наркотики «присідають» від нічого робити і коли ті гроші є. А потім «підсів» і все — повні злидні.
— Ой, у молодості було — мамине золото, шуби, шапки, килими. Потім я працювала. «По-тихому» знаходили, пригощали один одного. Взимку купували, а влітку — росло всюди. Коли гроші закінчуються, наркомани ладні хати продавати задешево, машини.
Змогла зав’язати сама, без лікарів
Проте є інший шлях — зав’язати. Думки покинути були неодноразово. Дарина каже, що не вживала наркотики тоді, коли не було де взяти. Перетерпіла, перележала. Але як тільки з’являлася можливість знову вколотися — кололася.
— «Та ладно — усього один раз». І все — і знову стара історія.
Та Дарина все ж таки «зав’язала». І у неї це вийшло. Це було її рішення. З усіма труднощами боролася самотужки. Ніде не лікувалася. Каже, було дуже складно.
— Сама вирішила — просто набридло все. Я навіть курити покинула різко. Було важко. Ще й як. Фізично, не морально. Знаєте, буває на ломках сидять, на психлікарню лягають, щоб їм допомогли. Я не думала про це. Колись думала вени різати, а потім сиджу і сама собі розмірковую: зараз «вскроюсь» — полегшає, а потім — та нє, вмирати я не хочу і «кумарить будет», що рука болітиме. Нащо ото воно мені потрібно. Терпіла. Тут головне — перетерпіти два тижні, бо день тягнеться, як рік. Та і як тут «зірвешся», коли взяти ніде. А потім — здоров’я рано чи пізно закінчується.
Зупинитися можна, але краще не починати
Дарина розповіла, що ніякий аргумент взагалі не може зупинити людину вживати наркотики, коли та відчула кайф.
— Моя мама чотири роки не знала, що я вживаю. Прийду додому — вона дивиться у мої очі і запитує: «Що, доча, випила?» Казала, що випила. Хоча горілку я ніколи не пила. Зараз я можу одразу побачити — під кайфом людина чи ні, мені видно. Мама не бачила, не розуміла, хоча видно було по всьому. А потім, коли дізналася, казала, щоб покинула. Ну, казала і казала. Що вона мені — вже 20-річній людині, могла сказати. Це дитину років десяти можна зупинити — скрутити, прив’язати, у хаті закрити. Два тижні — і вона буде, «как огурчик», а коли тобі вже більше двадцяти, то уже сильно і не домовишся. Аргументи не подіють ніякі. Їх не має. Але чесно — краще не зв’язуватися з цим.
У наркомана тільки дві дороги
Дарина — насправді сильна жінка, і вже прощаючись, журналіст Сватове.city сказала Дарині, що вона сильна людина. Бо ж змогла покинути сама.
— Я сама в шоці. Всі дивуються. Любила це діло. За кайф була готова «Родину продать».
А потім продовжила:
— У наркомана тільки дві дороги — тюрма або домовина. Мої друзі так і закінчили. Більшість з них «сиділи». Всі померли. Відразу. Хто від тубіка, хто від чого. Від болячок. А ще помирали від сучасних наркотиків — «крокодила» чи ще від чогось. Залишилося тільки чоловік з десять з тих, кого знала раніше. Але коли ми починали вживати, вони ще «пішки під стіл ходили».
Є ще третя дорога — кинути. Але нею може пройти не кожен наркозалежний.
Ось короткий мультик, який наглядно ілюструє розвиток наркотичної залежності. Коли спочатку літаєш, а потім - суцільне пекло.
