Багато підприємців під час карантину призупинили або взагалі закрили свій бізнес. А сватівчанка Ольга Ткаченко, яка проживає у маленькому селі на Сватівщині, навпаки зареєструвалася приватним підприємцем та відкрила власну швейну майстерню. Як їй це вдалося і як планує у подальшому розвивати свій бізнес Ольга розповіла журналістам Сватове. City.
Ольга Ткаченко народилася у Містках Сватівського району. Після школи вступила до Харківського коледжу текстилю і дизайну на художника-модельєра, який закінчила з «червоним» дипломом. Потім вийшла заміж і у 2010 переїхала до чоловіка у невелике село Чепигівка, що на Сватівщині. А на додаток отримала так би мовити усі переваги селянського життя — сільгоспугіддя, домашнє господарство, город.
Сьогодні Ользі 30 років. У них з чоловіком Олексієм є дев’ятирічна донька. Все б нічого, тільки Оля весь час хотіла займатися улюбленою справою — моделюванням та пошивом одягу. Спочатку вона брала замовлення на пошив та ремонт одежі від жителів найближчих сіл. Але це для неї було не дуже цікаво. Дівчина не полишала думку реалізувати себе не тільки як швачка, а і як модельєр.
— У коледжі мене навчали на художника-модельєра. Але паралельно нас вчили шити. Мама тоді спеціально для навчання мені купила маленьку швейну машинку та оверлок, якими я і досі користуюся, бо не вистачало грошей придбати більш сучасне обладнання. Також у мене є ще дві старенькі машинки, які подарувала бабуся, — одна еклектична, а друга ручна, ще радянських часів. Я усіма користуюся в залежності від того що і з якого матеріалу шию. Але все це обладнання вже давно застаріло, — розповідає Ольга.
Хист до шиття у дівчини від її мами, а та, у свою чергу, перейняла цей досвід у бабусі. Оля каже, що вміє шити все, починаючи з верхнього одягу і закінчуючи нічними сорочками. Шиє і для жінок, і для чоловіків, і для дітей. Спочатку дівчина розробляє ескіз, потім робить викрійки, за якими шиє самі вироби. Виходить непогано, бо люди задоволені. Але Олі цього замало. І справа не тільки у грошах. Справа у мрії.
— Коли я тільки приїхала у Чепигівку, то мені постійно снився один і той же сон — я йду влаштовуватися на роботу в ательє, а там весь час двері замкнені. Я стукаю, а мене не пускають. Так і повертаюсь додому ні з чим, — згадує дівчина.
Про цей свій сон Оля одного разу розповіла знайомій Ірині Корляковій. Іра після початку війни переїхала у Сватове з Луганська, а у Чепигівці у них з чоловіком є фермерське господарство «Мрія». Крім того Ірина є співзасновницею громадської організації «Луганочки». Тому вона і порадила Ользі написати проєкт на купівлю нового обладнання, щоб можна було звернутися за фінансовою підтримкою до грантодавців.
— Я вмію шити, а проєкти писати не вмію. Для мене це складно. Втім написала бізнес-план, що б я хотіла реалізувати та як бачу розвиток власного бізнесу. Адже неважливо де живе людина — у місті чи в селі. Реалізувати свою ідею можна скрізь. Головне, щоб рідні тебе підтримували, — розповідає Ольга Ткаченко.
Але її проєкт чомусь не подобався донорам. Дівчина каже, що протягом минулого року двічі подавалась на грант — спочатку за програмою ПРООН (Організація об’єднаних націй), потім — на МОМ (Міжнародна організація з міграції), які працюють на території Луганської та Донецької областей.
— Мені вже чоловік казав, мабуть усі ці проєкти виграють тільки «свої». Люди теж казали — навіщо я надриваюсь, витрачаю свій час, щось там пишу, все рівно нічого не вийде. Та мене весь час підтримувала Ірина. Вона ж допомагала і з оформленням самого проєкту. Консультувалась з різними спеціалістами. Завдяки їй, я у Сватовому пройшла триденне навчання у тренерів з ПРООН, де нас вчили писати проєкти та бізнес-плани, як обрати систему оподаткування та як правильно налаштувати свій бізнес. Тому коли подалася втретє у березні 2020, знову за програмою ПРООН, то мій проєкт сподобався донорам і вони виділили 123 тисячі гривень на покупку нового обладнання, — каже Ольга.
Коли стало відомо, що проєкт пройшов, то 20 липня поточного року Ольга зареєструвалася приватним підприємцем і відкрила швейну майстерню «Кутюр’є». Адже це було однією з умов отримання грантових грошей. Та Оля каже, що давно хотіла це зробити, адже у неї доволі амбітні плани на майбутнє. Не вистачало тільки стартового капіталу.
За грантові гроші дівчина вже замовила дві сучасні промислові швейні машини — розпушувальна Siruba і прямострочна Juki, а також машину цієї ж фірми для оверлока. Устаткування має прийти до кінця вересня. Ще Оля вже купила професійний парогенератор для вологотеплової обробки, гладильну дошку, меблі, розкрійний стіл, тканину, фурнітуру, нитки тощо. Також замовила і вже прийшов рекламний банер-вивіска.
І приміщення знайшлося у колишній колгоспній їдальні. Воно теж належить «Мрії». Ірина Корлякова зробила там ремонт і сьогодні його винаймають за помірну плату вже двоє підприємців. Рік тому в одній з кімнат відкрився магазин. А іншу Ольга облаштувала під майстерню.
— Я вже замовила професійне обладнання і чекаю коли прибуде. На ньому можна шити будь-який одяг, в тому числі і трикотажний. Ще хочу купити принтер для друку на тканині. Буду друкувати на одязі різні принти, написи, логотипи тощо. Хочу свій одяг продавати через підприємців на ринку або в магазинах. Вже є попередня домовленість з деякими з них. Якщо одяг буде якісним, то підприємці готові його купляти, а не витрачати гроші на поїздку у Харків за товаром, — розповідає про свої плани Ольга Ткаченко.
Дівчина планує розпочати з сезонного одягу та шитиме малими партіями. Каже, що починати потрібно з малого. Якщо все буде йти за планом, то поступово буде нарощувати потужності. Ольга впевнена, що її одяг не буде гіршим за ті, що шиють на великих фабриках. У дівчини вже є багато ідей та різних наробок. Вона постійно слідкує за модою та новими трендами. Хоче шити сучасний одяг, який не соромно буде одягнути людям різного віку.
Ще Оля планує шити спецодяг на замовлення сватівських підприємств, агрофірм, приватних підприємців. На одязі можна буде зробити логотип з назвою фірми. Для зручності клієнтів Ольга навіть готова приїхати і зняти мірки на місці, щоб спецодяг підігнати під фігуру кожного робітника.
Тканину Ольга закуповує через інтернет. Каже, поки що працює з виробником на Полтавщині, бо вони завжди висилають зразки тканин. За словами швачки, щоб оцінити якість тканини, її обов’язково треба помацати руками. Ольга каже, що спочатку потрібно орієнтуватися на середнього покупця. А коли вже з’являться гроші, то можна буде подумати про випуск ексклюзивних виробів.
— Я хочу цим займатися. Я це дуже люблю і вмію робити. Шиття це не тільки моя професія, а і моє хобі. Ще хочу подякувати своєму чоловіку Олексію, який у всьому мене підтримує і допомагає. Без підтримки у сім’ї важко чогось досягти. Тому, сподіваюсь, що я його не підведу, — каже Ольга Ткаченко.
