Сідайте, малята, рядочком, вмощуйтеся зручніше. Розкажу вам казочку. Точніше, не казочку, в якій все брехня, а справжню бувальщину.
Колись давно-давно, рівно 20 років тому, коли посеред площі ще стояв дуралюмінієвий Ленін, а посеред міського парку фонтан «Дімон», жило у Сватовому четверо козаків. Ну, як козаків... Молоді хлопці ще були, але вже не козачата.
Гарні були хлопці. Було, як ідуть містом, так дівчата, дивлячись на них, раптом червоніють, охкають тихенько і сором’язливо опускають долу очі. А в деяких навіть наставало таке запаморочення, що не могли й слова вимовити. Сам бачив!
І от зібрались троє козаків привітати четвертого свого друга з днем народження. Як водиться, взяли ̶ц̶у̶к̶е̶р̶о̶к̶,̶ ̶к̶у̶п̶и̶л̶и̶ ̶к̶в̶і̶т̶і̶в̶ трішки оковитої, купили хліба-ковбаси. Та й пішли вітати друга.
А в ті давні часи пристойних шинків у Сватовому не було (втім, як і зараз). То вирішили козаки заникатись в одному з кабінетів Народного дому «Сватова Лучка».
Після закінчення робочого дня, коли всі культпрацівники цієї поважної установи пішли додому, а нічний сторож ще не прийшов, хлопці тихесенько, пошепки почали вітати товариша. І після кожного вітання ̶ї̶с̶т̶и̶ ̶ц̶у̶к̶е̶р̶к̶и̶ піднімати чарку.
А коли випили вже по кілька чарок, стало несила їм святкувати пошепки. І заспівали козаки, як водиться, журливих українських пісень. Бо козаки ж і на свята співають журливих пісень. Такі у нас звичаї, що поробиш.
А в цей час батько того козака, який саме був іменинником, зайшов у якихось справах до Народного дому. Які можуть бути справи в Народному домі об одинадцятій ночі, спитаєте ви. А справи дуже серйозні. Бо батько іменинника працював тоді заввідділом культури.
І от у порожньому нічному будинку культури батько раптом почув, як співають козаки. І вирішив розігнати цю несанкціоновану вечірку, яка являла собою ганебний приклад порушення громадського порядку. Бо всі ж знають, що в районному осередку культури ніколи ніхто не дозволяв собі пити горілку. Та ще й вночі! Та ще й з піснями!
І так він і зробив би, але якась сила зупинила його перед дверима кабінету, в якому наші козаки у збоченій формі порушували громадський порядок і спокій.
Бо почув він, що козаки прекрасно співають журливу українську народну пісню. І не просто співають (це кожен козак може), а співають на чотири голоси. Все, як треба — з усякими там терціями, секундами та іншими мажорами-мінорами і навіть з модуляцією.
Кліп квартету «Слобожани» на пісню «Не лишай мене»
І постукав грізно у двері, і сказав хлопцям Петро Ляшик (а це був він): або ви прямо зараз створюєте вокальний колектив, або вам буде вічна ганьба і 25 років розстрілу через повішення!
Ось так і народився прекрасний, талановитий, молодий квартет «Слобожани». І радував він сватівчан багато років. І мав багато всяких відзнак і медалей, і отримав звання народного колективу, і представляв Сватівщину і у столиці, і у різних містах і селах.
Вітаю його керівника Валерія Ляшика з днем народження!
Вітаю також учасників колективу Олексія Хомутова, Дмитра Комісаренка та Миколу Бондарєва!
І ви привітайте, бо знаєте всі цих чудових хлопців.
UPD: Шановні, не треба хлопців вітати у коментах до цього посту, бо вони ваших привітань і не побачуть. Я спеціально дав посилання на аккаунти всіх чотирьох. Тицьніть мишею в посилання і вітайте — тоді людина точно прочитає!
