Сватівчанка Ірина Найдьонова зараз живе і працює у Харкові. Їй 32 роки. Вона їздила у Чорнобиль на екскурсію у вересні 2016, коли саркофаг, яким накрили четвертий енергоблок, ще добудовували. Саме там сталася аварія. Коли Іра була у Чорнобилі, він був відкритий і з одного боку доволі сильно фонив радіацією.
Журналістам Сватове.City Ірина розповіла що найбільше її вразило, про моменти, коли усвідомила небезпеку такої подорожі, хоча минуло вже 30 років після вибуху, а також про те, чому не треба користуватися послугами «сталкерів».
— Поїхати на екскурсію у Чорнобиль мені запропонував друг з Німеччини. Він спеціально приїхав до Києва, щоб побувати на Чорнобильській атомній станції, і збирав своїх друзів для екскурсії. Організовувались такі тури офіційно. За одну людину потрібно було заплатити 700 гривень разом із дорогою. Сьогодні це коштує близько тисячі. Коли наблизилися до закритої зони, то зупинилися на контрольно-пропускному пункті. Там нас перевірили за списками і видали бейджики з пропусками.
Ще перед поїздкою нас попередили, щоб взуття було на товстій підошві, а тіло було повністю закрите — довгі брюки та одяг з довгими рукавами. Ще у мене був лічильник Гейгера для виміру радіації. Супроводжував нас гід. Він розповів про правила знаходження в зоні відчуження. Сказав, що нічого руками не торкатися, в тому числі і рослин. А тим більше не їсти ніяких ягід або фруктів. Тоді якраз яблука поспіли, їх було повно. Ще казав, щоб ніде не сідали і зі стежки не сходили. Чому так, я вже дізналася пізніше.
Японські роботи та «Дуга»
Після проходження КПП першою зупинкою було місто Чорнобиль. Це за декілька кілометрів від енергоблоку. Тут у 2011 році відкрився Меморіальний комплекс до 25-річчя аварії. Відремонтовані приміщення, відремонтовані дороги. Стоїть скромний пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи «Трубящий ангел». А ще була своєрідна алея суму чи слави. Не знаю, що підходить більше. Ця алея нагадує про усі покинуті населені пункти у тридцятикілометровій зоні відчуження. Не враховуючи Прип’ять, всього їх 162 не тільки у Київській, а й у Житомирській областях.
Ще на території була виставка техніки, яка використовувалася під час ліквідації вибухів. В тому числі японські роботи, які так нічим і не допомогли, бо рівень радіації був настільки високий, що у них відразу відмовила електроніка.
Другою зупинкою була радіолокаційна станція «Дуга». Велетенська споруда, схожа на телевізійну антену, тільки збільшену в десятки разів. Цей секретний об’єкт побудували наприкінці 70-х років і використовувався він Радянським Союзом для виявлення міжконтинентальних ракет. Гід сказав, що біля станції фотографуватися можна.
Кажуть, сьогодні вже біля «Дуги» виклали з каменю доріжку. Тоді там був тільки пісок, але гід сказав, що він безпечний, бо під час ліквідації наслідків аварії повністю зняли верхній шар землі.
Дитячий садок в Копачах
Ще по дорозі відвідали колишній дитячий садок у покинутому селі Копачі, що за декілька кілометрів від самого Чорнобиля. Будівля у аварійному стані. В кімнатах, звісно, безлад. Я звернула увагу на дитячі ляльки, яких, мабуть, навмисно посадили на тумбочках і підвіконнях. Як на мене, для того, аби вразити туристів. Старі дитячі ліжка стояли «голі», деінде розкидане ганчір’я та папери. Хоча я теж сумніваюся, що вони збереглися б через 30 років.
Четвертий енергоблок фонив радіацією через дірку у бетоні
На під'їзді до самої станції ми зупинилися на березі річки Прип’ять біля залізничного мосту. Вразила величезна кількість риби — особливо сомів. Вони підпливали до самого берега і зовсім не боялися людей. Не знаю чи була радіація на поверхні води, але гід сказав, що мул на дні річки точно радіоактивний. Дізнаватися ми, звісно, не стали.
Сам четвертий енергоблок виглядав не так жахливо, як 30 років тому після вибуху. Після аварії він увесь був залитий великим шаром бетону. Але з протилежного від нас боку бетон осипався і виходила радіація. Проте з цим вже нічого не робили, бо через два місяці енергоблок накрили саркофагом. Доволі вражаюча споруда. Недарма два тижні пішло тільки на те, щоб накрити цією спорудою енергоблок.
Коли їхали до Прип’яті, то проїжджали якраз біля того міста, де на стіні енергоблока зруйнувався бетон. Їхали на великій швидкості без зупинок, а лічильник Гейгера у цей час почав пищати і збільшувалося чисто мікрорентген. На щастя, це тривало не більше двох хвилин, потім апарат знову затих. Відчуття, я вам скажу, ще те.
Місто-привид
Перше враження від Прип’яті — природа перемагає плоди людської праці. Більшість будівель позаростали молодими деревами та чагарниками. За старим колючим дротом видніється напис «Припять» начебто на пішохідному містку. За чагарниками розібрати важко. Чи не цей міст, де жителі міста милувалися пожежою на станції і казали, що дуже красиво горить. Кажуть, що усі, хто був на цьому мосту, померли невдовзі після аварії від променевої хвороби.
Прип’ять — це напівзруйновані будинки та споруди. На вулицях навіть можна побачити старі автомати для газованої води та телефонні будки. До більш великих будівель можна було зайти, а от у ті, що поменше, пройти було практично неможливо через зарості. Та й гід рекомендував не відхилятися від курсу, бо там може бути підвищений радіаційний фон. Ми зненацька про це дізналися, і скажу відверто — не на жарт злякалися. А налякав нас звичайний залізний стовп.
Коли йшли по доріжці, лічильник Гейгера мовчав. Тільки простягнули руку вбік, як він почав пищати. Виявляється, вже за метр від доріжки був підвищений радіаційний фон. Прилад показував 2,39 мікрорентген. В той час як норма становить 0,5. Я подумала, що не варто без лічильника взагалі ходити у цій зоні, а тим більше десь під кущиком фотографуватися або ще щось робити, бо небезпечно для здоров’я. Тоді я усвідомила, якщо зібралися відвідати Чорнобильську зону, то краще купити офіційний тур. Звісно, багато сталкерів пропонують свої послуги дешевше. Вони знають як оминути КПП, але не несуть жодної відповідальності за ваше здоров’я. Навіть не відчуєте, як підхопите підвищену дозу радіації.
Побувала я у напівзруйнованих будинках готелю, ресторану, будинку культури, школи, спортивного комплексу з величезним майже добудованим басейном, у якому навіть ніхто не встиг поплавати.
У колишній лікарні нам заборонили спускатися у підвал, бо туди скидали одяг пожежників. Кажуть, що він і досі там гниє.
На території парку розваг зруйнований літній кінотеатр, каруселі та гойдалки, оглядове колесо, на якому так і не покаталася жодна людина, бо його не встигли запустити до вибуху.
Ще кинулося в очі, що більшість кімнат у будинках пограбовані вандалами. Мабуть, за 30 років їх тут побувало чимало. Усі ці покинуті та зруйновані речі в будівлях та на території нагадують про результат невдалого людського експерименту над, здавалося б, мирним атомом. Як бачимо, наука помилок не пробачає.
Не були тільки в квартирах житлових будинків. Хоча навіщо дивитися на приватні речі людей, більшість з яких так і не розуміли тоді що відбувається, на скільки це небезпечно і чому так вийшло. Більшість з цих людей рятували нас усіх практично голими руками замість роботів, які згоріли, ще не почавши працювати.
Я не жалкую, що потрапила на екскурсію до Чорнобиля. Багато чого усвідомила. Вважаю, що про такі речі має замислюватися кожен.
-----
Впевнені, що чудово знаєте рідне місто? Приєднуйтеся до групи «Цікаве Сватове» у Viber і перевірте
