Сватівчанці Ганні Лемешко 46. Більшу частину свого трудового життя вона пропрацювала на державних посадах. Але останні два роки Ганна працює регіональною координаторкою Міжнародного благодійного фонду «Українська фундація громадського здоров’я».
Чим займається сьогодні і чому змінила посаду держслужбовиці на благодійну діяльність Ганна Лемешко розповіла журналістам Сватове.City.
Ганна Лемешко, регіональна координаторка Міжнародного благодійного фонду "Українська фундація громадського здоров'я"
— Скільки років працювали на державній службі?
— Я розпочала свою трудову діяльність у 19 років, коли закінчила Луганський політехнічний коледж за спеціальністю «Правознавство». Тоді була заряджена юнацьким максималізмом і прагнула якнайшвидше застосувати набуті знання, а ще вчитися далі. У 2001 році закінчила Луганський Східноукраїнський університет і отримала диплом спеціаліста з правознавства, а у 2017 році отримала диплом магістра державної служби Луганського національного університету Шевченка.
Перші чотири роки після коледжу працювала юристом на двох підприємствах. А у 1998 році пішла у податкову інспекцію. 15 років займалася там юридичними питаннями. Спочатку працювала інспектором, потім керувала юридичним відділом. Але через реорганізацію служби та поступове скорочення на кар’єрне зростання очікувати було марно.
Тому коли у 2013 голова Сватівської райдержадміністрації Володимир Мормуль запропонував посаду завідувачки юридичним відділом, погодилася. У травні 2014 тодішній голова райдержадміністрації Олексій Борзило запропонував мені посаду першого, точніше, єдиного заступника. Скажу відверто — дуже хвилювалася. Ви ж знаєте, який тоді був тривожний і тяжкий час. Але пішла і не шкодую про це. Найголовнішим завданням було розмістити біженців та українських військових. Багато тоді допомогли підприємці та фермери, сільські голови. Було нелегко і я вдячна всім, хто тоді підтримував і допомагав.
Потім працювала разом із Петіком та Озеровим. І знову нове випробування — вибухи на складах. Скажу відверто, до такої надзвичайної ситуації не був готовий ніхто. Не було чітких рекомендацій чи протоколів як діяти у таких випадках. Тому вирішували питання по факту: займалися ремонтом багатоповерхівок, розподіляли гуманітарну допомогу, складали акти обстеження та оновлювали реєстри осіб, чиї будинки постраждали внаслідок вибухів. Працювали без вихідних, щоб допомогти людям. Іноді були і невдоволені. Багато хто не розуміє, що не завжди все залежало від нас, адже всі держслужбовці мають працювати в межах своїх повноважень.
Потім з квітня 2016 більше трьох років працювала заступником голови адміністрації Мухтарова. Виходить, працювала заступницею у чотирьох глав адміністрації. І кожен з них мене чомусь навчив. Цей досвід в подальшому мені знадобився.
— Чому у людей сформувався негативний стереотип щодо держслужбовця?
— На мою думку, таке ставлення до роботи посадовця створили медійники. Звичайно, буває, що посадовці десь недопрацьовують або зловживають своїм службовим становищем. Саме такі випадки потрапляють в центр уваги журналістів. Але тисячі інших державних службовців працюють чесно і максимально допомагають людям у тих чи інших питаннях. Але про це журналісти не пишуть. Тому, мабуть, і створився такий собі негативний образ чиновника, який нічого не робить, а тільки бере хабарі.
Ще існує «сарафанне радіо». Коли посадовець не може допомогти не тому, що не хоче, а тому, що це виходить за межі його повноважень або суперечить чинному законодавству. Тоді людина йде ображена і розповідає іншим, що влада не хоче допомогти. Це все дуже суб’єктивно.
— Більшу частину свого трудового життя Ви працювали у державних установах. Чому вирішили змінити напрямок роботи?
— Коли у лютому 2020 призначили нового керівника району, мені не запропонували залишитися. Скажу відверто, відразу після звільнення почувалася трохи розгубленою. Коли ти працював, часто понаднормово, коли не вистачало часу, щоб зробити всі заплановані справи, а потім з’ясовується, що ти не потрібен, це трохи лякає.
Я стала на облік у центр зайнятості, але паралельно відразу активно почала шукати роботу. Вакансії, які на той час були у Сватовому, мене не влаштовували. Навіть розглядала варіант роботи в Луганській обласній адміністрації — там були вакантні посади, але не хотіла їхати від родини в інше місто.
Потім почала спілкуватися з колишніми колегами, які працювали у Міжнародному благодійному фонді «Українська фундація громадського здоров’я». Там якраз проходив конкурс на посаду координаторки. Сьогодні надаю консультаційні послуги у напрямку попередження гендерно зумовленого насильства, в тому числі домашнього насильства, сексуальних домагань та інших форм насильства в публічних просторах на території 24 територіальних громад Луганської та Донецької областей плюс ще п’ять громад у Запорізькій області.
Ганна Лемешко на форумі жінок у Сватовому
Початок моєї роботи у благодійному фонді припав на введення карантинних обмежень через розповсюдження COVID-19. Дистанційна робота вимагає певної дисципліни та самоорганізації. Це безперервний процес, коли постійно спілкуєшся з багатьма людьми.
У мене вдома є спеціальне робоче місце. Зранку я відповідно одягаюся, обов’язково користуюся косметикою, навіть духами, щоб відчувати себе готовою до робочого процесу. Тобто дистанційна робота практично не відрізняється від роботи в офісі, а навіть складніша, бо всі питання потрібно вирішувати через електронну переписку. А це набагато складніше, ніж напряму комунікувати з людьми.
Крім того, потрібно було самій багато чому навчитися, адже у мене не було досвіду у цій роботі. Та керівництво благодійного фонду створило всі умови для розвитку і навчання своїх працівників. Якщо людина хоче розвиватися та отримати додаткові знання, то вона їх отримає.
— Після року праці не розчарувалися у своїй роботі?
— Абсолютно ні. По-перше, мені дуже цікаво бачити успіх тих громад, з якими я працюю. Особливо коли працюю з жінками-лідерками. Не втомлююсь дивуватися потенціалу жінок в громадах, їхній ініціативності. Захоплюють їхні креативні проєкти, які затягують інвестиції для розвитку громад.
Наприклад, мобілізаторка Сєвєродонецької громади після тогорічних лісових пожеж створювала дискусійні майданчики щодо спілкування з поліцією. А жінки з Чепигівки у такому маленькому селі відкрили власний бізнес. Головне бути активними і небайдужими, і не важливо де ти живеш — у великому місті чи маленькому селі. І приємно, що я в цьому допомагаю.
— Чому і досі існують гендерні стереотипи?
— Вони існують, бо глибоко вкоренилися в суспільстві. І моя робота спрямована саме на руйнацію цих стереотипів і тих соціальних ролей, які суспільство негласно передає від покоління до покоління. Що жінка має бути на кухні, доглядати дітей тощо. А чоловік — це керівник, лідер, головний у вирішенні сімейних питань.
Ситуація поступово змінюється як на державному рівні, так і у побуті. Згадайте, що зовсім нещодавно жінку за кермом авто чоловіки сприймали як виняток. А сьогодні це нікого не дивує.
В Україні внесли зміни до виборчого законодавства щодо гендерної рівності. Скасували ганебний радянський закон про 450 професій, заборонених для жінок. Але водночас і досі при влаштуванні на роботу перевагу віддають чоловікам, бо вважають, що жінка може вийти заміж і піти у декретну відпустку. Хоча сьогодні за законом у відпустку по догляду за дитиною можуть йти чоловіки.
Тобто зміни відбуваються, та все одно ще залишається багато стереотипів, які наше суспільство має подолати. Але слід зазначити, що деякі жінки самі не хочуть звільнятися від тих же стереотипів.
— Один із напрямків Вашої роботи протидія насильству. Яка робота проводиться у цьому напрямку?
— Коли я чую вислови «Б’є — значить любить», «Терпи доню, бо я терпіла і твоя бабця терпіла», «Жінка має обслуговувати чоловіка» та інші, мене це дратує. Такі застарілі стереотипи заважають розвиватися не тільки жінкам, а й чоловікам. Бо він вважає, що побити жінку чи дитину це нормально, адже його не засуджуватимуть. Коли в суспільстві вважають, що чоловік має бути сильним, мужнім, багато заробляти, а він не відповідає цим критеріям, його починають цькувати. Треба змінювати ставлення суспільства до цього.
Щодо сексуального насильства, то і досі багато людей вважають, що жінка сама провокує чоловіка своєю короткою спідницею чи якимись діями. Навіть якщо дівчина чи жінка була в компанії чоловіків, вживала алкогольні напої — це не є приводом її кривдити. Так ми перекладаємо відповідальність з кривдника на постраждалу особу. Іноді навіть від жінок чуєш, що є різні випадки, коли провокується насильство.
Немає таких випадків, які можуть порушити мої конституційні права на честь, рівність, недоторканість. Немає таких випадків, щоб виправдати порушення законів.
Не будемо забувати про психологічне приниження жінки чи дівчини з боку чоловіків. Коли вслід їм свистять або кажуть непристойності. Причому більшість людей не сприймають це як порушення особистих прав. Якщо порушуються права власності, люди вважають це злочином, а якщо особисті права жінки чи дівчини, то шукають причини, щоб виправдати злочинця.
— Як протистояти гендерному насильству?
— У нас багато людей, які не вміють ідентифікувати насильство. За статистикою, кожна третя жінка зазнала сексуального чи психологічного насильства навіть в громадських місцях — дотики в громадському транспорті, непристойні вигуки на вулиці тощо. Але більшість жінок приховують такі випадки. І це погано. Потрібно вголос давати відсіч таким діям і тоді суспільство поступово здолає старі стереотипи.
Ще з 2010 року Структурою ООН Жінки впроваджується Глобальна Флагманська ініціатива «Безпечні місця та безпечні громадські простори для жінок і дівчат». Цей проєкт спрямований на протидію сексуальним домаганням саме у публічних місцях. Проводиться багато профілактичної роботи серед населення, організовуються комунікативні майданчики для спілкування, надаються роз’яснювальні матеріали, де написані алгоритми дій в тому чи іншому випадку. До цієї роботи на місцях залучаються правоохоронці, різні соціальні служби, органи місцевого самоврядування, медичні установи тощо. Постраждала особа має знати куди звернутися по допомогу і що вона захищена законом.
У Сватівській громаді ми започаткували проєкт «Сватівська громада безпечна для жінок і дівчат», щоб з’ясувати на скільки дійсно на певних територіях існують ризики для жінок і дівчат щодо сексуального домагання чи насильства. Проєкт передбачає аудит безпеки на територіях Гончарівки, Мілуватки і Містків.
Як проводиться аудит безпеки
Розробляються маршрути, якими частіше користуються мешканці села, і вивчаються всі ризики, які можуть нести небезпеку. До ризиків відносяться відсутність зовнішнього освітлення, відсутність камер відеоспостереження, неякісне покриття дороги, відсутність тротуарів, захаращеність території, покинуті чи зруйновані будівлі, відсутність громадського транспорту тощо.
Результатом роботи стане ухвалення місцевих програм і заходів щодо усунення або зменшення ризиків для жінок і дівчат у громадських місцях. Разом з тим реалізація цих програм зробить безпечнішим життя всіх мешканців громади, а не тільки жінок. Подібні проєкти ми вже реалізовуємо у 10 громадах.
— Чи готові сьогодні перейти працювати на державну службу, якщо запропонують?
— Мені подобається те, чим я сьогодні займаються. Поки що я не розглядаю іншу роботу. Мені хочеться вірити в те, що я допомагаю людям, що завдяки моїй праці життя жінок стане кращим, що люди вирвуться з полону застарілих стереотипів, які не дають нашому суспільству рухатися вперед і розвиватися. Те, що до мене почали звертатися жінки та дівчата з тих чи інших питань, це радує. Значить наша робота викликає у людей зацікавленість і ми працюємо не дарма, — каже Ганна Лемешко.
---
Публікація підготовлена в межах проєкту «НГО та медіа: новий формат співпраці», що реалізується ГО «Медіапростір Україна» за технічного адміністрування ЗУРЦ у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Думки, зауваження, висновки або рекомендації, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не обов’язково відображають погляди ООН, та урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
