Сватівчанина Миколу Матвієвського у нашому місті знає багато людей. Він будівельник. Разом із синами може все — навіть будинок з «нуля» побудувати. Але найбільше Миколу Федоровича поважають за його чесність і відкритість. Свою небайдужість та проукраїнську позицію він показав ще під час Майдану. А потім була сватівська самооборона, волонтерство, бойові дії, поранення, реабілітація.
Воював Микола під Горлівкою. У батальйоні він був найстаршим, тому бійці до нього зверталися як до батька — Федорович.
На фронті під Горлівкою
— Розташовувалася наша військова частина на передній лінії оборони під селищем Гольмівський. Звідсіля до розташування позицій супротивника всього кілька сотень метрів. Ми охороняли одну висоту, з якої Горлівка була як «на долоні». Спостерігали дуже багато військової техніки, яка постійно переміщується. Прапори усіх мастей: російські, ДНР-івські, руського козацтва, навіть чеченські. Дивишся на всю цю отаманщину і думаєш — що ви, хлопчики, забули тут, на українській землі? Що корисного можете принести простим людям, окрім смерті, злиднів та розрухи? Гадаю, що там прості люди й досі не осягнули масштабу всієї катастрофи, що звалилася на їхню голову від так званих «визволителів». П’ятий рік точаться бої, та більшість жителів з того боку в цьому чомусь звинувачують українську армію. Кажуть, якби вас тут не було, то й не стріляли б. Ніяк не дійде до бідолашних, якщо б нас тут не було, то була б анархія та безчинство. Хоча людей теж можна зрозуміти. Кому хочеться постійно жити “під прицілом”.
За словами Миколи Матвієвського, глобальних обстрілів на фронті поки не спостерігається. Але потрібно весь час бути «на чеку». Активізуються бандити загалом вночі. Іноді диверсанти підповзають на 50 метрів до наших позицій.
У вільні хвилини відпочинку
— Ми постійно укріплювалися. Чим краща оборона — тим менше буде втрат серед наших. Продуктами харчування бійці забезпечені повністю, навіть багато продуктів залишається не використаними. Але коли приїздять волонтери та привозять щось домашнє та смачненьке — всі радіють. Коли я тільки приїхав у частину, то побачив, що бійцям ніде покупатися. Воду привозять щодня, а от бані чи душу немає. Купатися їздили аж за сім кілометрів. Тому я з підручних матеріалів побудував баню для побратимів, за що отримав шанобливе прізвисько «Федорович». Взагалі до мене багато за чим звертаються по допомогу, в тому числі і за порадою, адже я найстарший за віком у частині.
Як каже Микола, багато бійців, які підписали контракт, спочатку не розуміли, що потрапили на справжню війну. Звичайно, таких бойових дій як у 2014 році сьогодні немає, але стріляють часто і до цього потрібно бути психологічно готовим.
— Тривале перебування на передовій впливає як на фізичне, так і на психологічне здоров’я будь-якої людини. Це відсутність елементарних умов для нормального життя, відсутність елементарних знань техніки безпеки на військових об’єктах та поводження зі зброєю. Я б це назвав безтурботністю молодих бійців. Така недбалість загрожує їхньому життю та життю побратимів. Що гріха таїти — іноді контрактники вживають алкоголь і це призводить до плачевних наслідків, так званих небойових втрат. Мабуть, ще у військкоматі потрібно велику увагу приділяти психологічному стану добровольця. І, звичайно ж, кожному військовому потрібна обов’язкова відпустка.
Миколі Матвієвському вже пішов сьомий десяток. Здавалося б, треба заспокоїтися і жити собі тихенько. Та це не для нашого земляка.
— Я людина небайдужа і принципова. Ніколи не ховався і завжди прямо висловлювався стосовно будь-яких подій в Україні. Люблю свою країну, вірю в Бога, поважаю старших. І дітей виховував на цих принципах. Вважаю, якщо кожен буде небайдужим та розумітиме, що країну потрібно будувати самим, то ніяка влада не зможе протистояти народові. Треба вивчати історію і розуміти, наскільки ми велична та сильна нація. Потрібно не боятися усвідомлювати свою силу.
На думку Миколи, любити свою країну, дотримуватися Божих заповідей, вчитися та прагнути досягти певних висот необхідно привчатися ще змалечку. В першу чергу в сім’ї, потім у садочку, школі. Для цього потрібно не так багато — самому жити по закону та вимагати цього від інших.
Микола під час святкування дня Збройних сил України. Міськрада, 2018
— А що стосується свідомості, то її можна змінити набагато скоріше, ніж ми думаємо. Ще зовсім недавно комуністи казали, що на Сватівщині голодомору і репресій не було. А сьогодні ми шануємо пам’ять про 441 жертву голодоморів та сталінських репресій. Ця пам’ять викарбувана на новому Меморіалі, і вже наші онуки та правнуки будуть мислити по-іншому, бо будуть знати справжню історію рідного краю. Головне — ніколи не приховувати правду, якою б гіркою вона не була.
Служив Микола в «Айдарі». Каже, що багато хто зі «стариків» пам’ятають і Юру Гурка, і Сахіба Атакішиєва. Коли минулого літа збирався додому у відпустку, військові передали передачі для сватівських родин загиблих воїнів. Та й у відпустці Микола без діла не сидів.
Мобільні душові кабінки для побратимів від Миколи
— Звичайно ж, відпочинок — це добре, але хотілося щось корисне зробити для побратимів. Вирішив побудувати мобільні душові кабінки. В цьому ділі мені допомагали не тільки сини, а й декілька небайдужих сватівчан.
Зустріч на стадіоні з дітьми садка "Малятко" під час дня здоров'я
Після повернення у військову частину, Микола був поранений під час чергового обстрілу. Лежав у госпіталі. Зараз на реабілітації. Хоче знову повернутися на фронт. А поки що його часто можна зустріти на багатьох міських заходах. Зустрічається зі школярами та вихованцями садків. Розповідає їм про війну, про труднощі та перемоги. Впевнений, що ці зустрічі виховують у дітей патріотизм, відчуття гідності та любов до рідної держави.
