Олег Якубов зараз живе у Сватовому. З Луганська виїхав у 2014 і більше туди не повертався. Там залишив все — бізнес, квартиру. «Новий порядок», який встановили колабораціоністи у Луганську, повністю суперечить принциповій позиції Олега. Спочатку він займався волонтерством, а сьогодні розробляє і впроваджує соціальні проєкти у Сватовому і області.
Олег Якубов народився і виріс у Новодар'ївці, що під Ровеньками. Йому 35 років. Батько все життя пропрацював у шахті, де і заробив силікоз. Мама, крім основної роботи, була активною учасницею різних громадських рухів, які боролися за права шахтарів та проти забруднення довкілля. Олег каже, їхня родина завжди була проукраїнською, тому і стали переселенцями.
Розділені ментально
У Луганську Олег навчався в університеті на психолога, а після третього курсу почав працювати у приватній охоронній фірмі «Шериф». А ще закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «менеджер готельного бізнесу». Каже, що навички роботи в охоронній фірмі і сьогодні в нагоді. Охороняли вони високопоставлених посадовців, зірок естради, різних vip-персон. Також фірму наймали для охорони бізнесу і комунальних структур від рейдерських захоплень. А от від пропозицій завербуватися тітушками на київський антимайдан Олег принципово відмовився. Хоча, за його словами, усім бажаючим тоді регіонали платили по 100 доларів на добу. Чоловік каже, гроші не мають значення, має значення власна позиція.
Олег розповідає, сепаратистські настрої деяких луганчан не були таємницею ще до початку Майдана у Києві. Але активні провокації і заворушення у місті почалися з подачі російських тітушок на початку березня. За словами Олега, це була гарно спланована операція, яку підтримали місцева влада та правоохоронці. Переломним моментом стало 9 березня 2014, коли на мітингу до дня народження Тараса Шевченка сепаратисти побили проукраїнських мітингувальників, а поліція не втручалася у цей процес.
— Тоді поліцейські просто розступилися і пропустили озброєних бітами та ланцюгами тітушок, які били всіх підряд — жінок, дітей, студентів. Правоохоронці не втручалися. Це вже був не перший «виступ» проросійських активістів, але влада Луганська тільки сприяла цьому. Ця бійня для мене остаточно поставила усі крапки над «і», — розповідає Олег.
Благодійність та волонтерство
До Сватового Олег переїхав не одразу. Родину з Луганська відправив до родичів ще до початку військових дій. А сам залишився у місті, бо вважав, що невдовзі Луганськ звільнять українські війська, які вже зайшли у мікрорайони міста. Та, за словами Олега, «якийсь гад дав команду відступити».
— Обстрілювати Луганськ у 2014 почали російські військові. І це не помічали тільки ідіоти і... тодішня влада. Але я думаю, вони і самі не очікували, що все зайде так далеко. А потім процес взагалі став не контрольованим. Коли вперше почали бомбити, я відразу зрозумів, що ніяка квартира та бізнес вже не важливі. Важливі тільки особиста безпека і безпека сім’ї. Та ще й мені друзі повідомили, що всіх проукраїнських вже взяли «на олівець», — розповідає Олег.
Тоді чоловік усе залишив і поїхав у Новодар'ївку за батьками. Але вони вже сиділи на валізах, бо теж були у першій десятці «на підвал». Спочатку жили у родичів в Броварах. Потім переїхали у Хмельник. Батьки і досі там живуть. Спочатку з батьком хотіли записатися добровольцями, навіть батько їздив до батальйону «Айдар». Але командир сказав, що потрібні люди з військовими спеціальностями — артилеристи, водії військових машин тощо. А добровольців і так вистачає.
— Тоді я приєднався до однодумців-націоналістів і ми займалися волонтерством вже професійно з єдиним центром. Допомога стікалася з усієї України, і я відповідав за Луганський напрямок. Тому сюди і приїхав. Забезпечували військових на передовій всім необхідним, крім зброї, звичайно. Купували і переправляли на фронт тепловізори, оптичні пріціли, бронежилети, каски, каремати, запчастини для машин тощо, — каже Олег. — До речі, волонтерство українців на початку війни — це унікальне явище, яке і досі досліджують іноземні історики та експерти. Я впевнений, саме волонтерський рух разом із добровольцями зупинили розповсюдження «руського миру» та допомогли державі виграти час, аби зміцнити армію.
Благодійністю Олег Якубов займався ще до війни. Каже, так його виховали батьки — заробив більше грошей, ніж потрібно, то допоможи тому, хто цього потребує. Благодійністю займався не сам — до нього приєдналися декілька друзів, і вони створили таке собі товариство по допомозі.
— Ми спочатку хотіли допомагати дітям з дитячих будинків. Але коли стали цікавитися потребами, то з’ясували, що дитячі будинки доволі гарно укомплектовані. У дітей було все, що потрібно. Тоді ми стали моніторити ситуацію і з’ясували, що найбільше допомоги потребують діти, хворі на ДЦП. Ці діти були позбавлені можливості отримувати елементарні життєві радощі, бо більшість з них пересувалася на візках. Діти практично не виходили з квартир, — розповідає хлопець.
Тому вони взяли шефство над цими дітьми. Влаштовували їм різні свята — Різдво чи День захисту дітей, возили їх у цирк, у парки під час загальноміських святкових заходів. За словами Олега, це було не складно роботи і не потребувало великих грошей, бо організатори цих заходів теж із задоволенням йшли назустріч.
— А от у Сватовому такої підтримки я не відчуваю. Є окремі молоді бізнесмени, які готові допомогти в тому чи іншому питанні. Особлива вдячність Роману Пономарьову, який керує Агрохімом. А от великий бізнес на контакт не йде. Кожному потрібно поклонитися і таке враження, що милостиню просиш. Навіть влада не завжди йде назустріч. Я не розумію такого ставлення сватівчан, адже всі проєкти, які ми намагалися запровадити, були спрямовані для міста і для людей. Найбільше мені допомогла колишня заступниця голови райдержадміністрації Ганна Лемешко, — каже співрозмовник.
Пам’ятник Шевченку та соціальні проєкти
Сватове Олег вибрав для проживання випадково. Коли повертався на Луганщину з волонтерською місією, то дорогою зустрів сватівчанку, яка і порадила тут оселитися. Живе тут вже п’ять років. За цей час Олег одружився.
Чоловік вважає, більшість сватівчан дуже пасивні і живуть за старими стереотипами. За його словами, розворушити таке суспільство дуже важко. Все, що він робив і робить, здебільшого за підтримки друзів, які живуть у інших містах і за кордоном, та завдяки вже напрацьованим за останні роки зв’язкам.
З «легкої руки» Олега Якубова волонтери з Івано-Франківська подарували місту Сватове погруддя Тараса Шевченка.
— Коли у Сватове вперше приїхали молоді люди з БУРу, щоб допомогти простим сватівчанам відновити будинки після вибухів, я їм допомагав облаштуватися в місті та вирішувати побутові питання. Тоді бригадир Юрій Дідула запитав — чим вони можуть віддячити, і я попросив знайти на західній Україні погруддя Кобзаря, бо хотів, щоб у Сватовому був пам'ятник Шевченку. Я й не дуже сподівався, що з цього щось вийде. Пройшов майже рік, як до мене зателефонували друзі і сказали, що на моє прохання відомий український скульптор Ігор Семак зробив погруддя Кобзаря спеціально для сватівчан. Привезли пам’ятник у Сватове франківські волонтери — батько й син — Сергій і Євген Шатирки. Встановили пам’ятник на площі Шевченка. Хоча з цим теж були певні проблеми. Але все ж таки 13 жовтня 2016 пам’ятник урочисто відкрили, — розповідає Олег.
Коли українська армія стала контрактною, волонтерський рух майже зійшов нанівець. Адже військові перейшли на повне державне утримання.
— Утримання військових набагато покращилося. Кількість добровольців, які на початку війни йшли в армію за ідею, поступово зменшилася. Частина демобілізувалися, частина підписали контракт. Тому сьогодні волонтерський рух не такий актуальний. Але ми їздимо до військових на передовій на свята — Різдво чи Великдень, бо хочеться пригостити хлопців та дівчат чимось домашнім. От нещодавно ми побували в гостях у 45-ї десантно-штурмової бригаді біля Щастя, — каже співрозмовник.
Відвідуючи військових на передовій, Олег спостерігав на скільки сьогодні важко жити простим людям на лінії розмежування. Тому замислився про допомогу таким людям. Але карантин поки що не дозволяє це зробити.
Олег Якубов — голова обласного осередку Всеукраїнської громадської організації «Українська ініціатива». Організація здебільшого займається патріотичним вихованням, в тому числі роздає патріотичну літературу. Багато книжок, які випущені за сприяння цієї організації, завдяки Олегу сьогодні можна побачити на полицях бібліотек та у освітніх закладах Луганщини. Величезна серія книжок присвячена війні на Донбасі.
Разом із однодумцями Олег розробляє і впроваджує соціальні проєкти не тільки у Сватовому, а й у Луганській області. Одним із таких був Всеукраїнський фестиваль «З країни в Україну». Тоді за право проведення фестивалю боролися десятки міст. Олег каже, перший етап презентації сватівчани благополучно провалили. Тоді на другому етапі керівниця проєкту — сватівська активістка, голова громадської організації «Рідна земля» Ольга Кузнєцова, попрохала Олега приєднатися до їхньої групи. Разом вони зробили проєкт буквально за три дні. Фестиваль «З країн в Україну» пройшов у Сватовому у вересні 2018 року.
— Головні ідеї проєкту придумав Олег. Потім вже разом розробляли структуру. Навіть не знаю, як ми тоді впоралися, — розповідає Ольга. — Вдень були на тренінгах, а вночі робили проєкт. Спочатку Сватове навіть не розглядали як місто для проведення фестивалю. Та наша презентація вийшла настільки крутою, що Сватове таки затвердили одним із міст впровадження цього Всеукраїнського соціального проєкту.
Олег каже, за реалізацію проєкта безпосередньо відповідали він разом із Ольгою Кузнєцовою. Також чоловік дякує усім активним сватівчанам, хто долучився до цього заходу, та Ганні Лемешко — тодішній заступниці голови райдержадмінстрації.
— Як би там не було, все пройшло на вищому рівні, чому я дуже радий. А от самі мешканці міста знову підвели, бо відвідувачів на фестивалі було не дуже багато. Я не знаю, що цікаво місцевим мешканцям і чим можна привернути їхню увагу. Хіба що, якщо щось роздавати чи наливати безкоштовно, — сміється Олег.
— Іноді мені здається, що більшість заходів у Сватовому проходять заради піару якогось чиновника та заради чергової «галочки». Останнім керівником, який багато зробив для популяризації українських традицій на Сватівщині, я вважаю Володимира Просіна. Хоча, на думку сватівчан, ця людина була неоднозначною, але він ніколи не приховував свою проукраїнську позицію і тільки за це заслуговує на повагу, — ділиться думками Олег Якубов.
Півроку тому Олег створив громадське Товариство україно-катарської дружби. Знову розробляють нові проєкти. Ще сьогодні він працює з партнерами з Балтійських країн і наразі вже реєструють міжнародну громадську організацію щодо повернення та відновлення українського Донбасу. Разом розробляють соціальний проєкт єдності та створення міст-побратимів. А це вже вищий рівень співпраці між державами загалом та між містами Луганщини зокрема. Та через незацікавленість міської влади у Сватовому для реалізації цього проєкту Олег запропонував Попасну. Каже, там влада із задоволенням підтримала цю пропозицію.
