Тренер Сватівського кінно-спортивного клубу «Юнацька слобода» Микола Михайловський розповів Svatove.Сity історію порятунку коня на прізвисько Гай. Його, замордованого і побитого, викупили зі скотобійні.
Зараз Гаю шість років, тобто він підліток. Красивий, спортивний та швидкий. Щоправда, й досі боїться незнайомих людей.
Гай породи російський рисак. Вона однаково підходить, як для сільськогосподарських робіт, так і для спортивних змагань.
— Ці коні слухняні, швидкі та витривалі. На їхньому рахунку тисячі спортивних нагород, — каже Микола.
Тренер розповів, що 5 лютого 2014 року йому зателефонував міський голова Євген Рибалко. Той бачив, як шістьох молодих коней привезли на скотобійню.
— Я зірвався і поїхав їх рятувати. Але мені там сказали, що коней не віддадуть. Тяжко було усвідомлювати, що їх вбивають, а я нічого не можу зробити.
Та наступної ночі Миколі зателефонували зі скотобійні і запропонували купити одного коня.
— Працівники скотобійні сказали, що вже забили п’ятьох коней, а одного не змогли загнати до «коридору смерті». Його намагались приборкати батогами, а він і з місця не зрушив. Ми раді були його купити, але ціна була зависокою. Кінний клуб не мав таких грошей. Зателефонували меру, і він знайшов двох фермерів, які погодилися допомогти - дали грошей.
Коли Микола побачив коня, то жахнувся. Той стояв побитий, худий та геть змерзлий — надворі зима.
— Кінь не давався працівникам скотобійні в руки, тому залишився на ніч на вулиці. Я тихенько підійшов до нього, намагаючись погладити. Кінь не втік, але був дуже недовірливий. Але я все ж таки зміг його повести за собою.
Врятований своєю непокірністю кінь Гай
Микола каже, що коли вони вже підходили до кінного клубу, то кінь почав бігти галопом.
— Наче зрозумів, що це тепер буде його дім. За паспортом з’ясувалося, що звати коня Гай, йому два роки і він породи російський рисак. Щоправда, нечистокровний, бо батько — американський рисак. А народився Гай шостого лютого. Рівно в той день, як ми його врятували від смерті.
Тренер каже, що спочатку Гай не слухався, боявся.
— Довіряти мені він почав десь через тиждень. Спочатку не давав до себе й близько підійти, потім його вже можна було погладити, а трохи згодом почав брати їжу з рук. І вже через два тижні ми почали тренуватися. Виходило непогано.
Проте, і через чотири роки довіра до людей у Гая повністю так і не відновилась.
— Якщо іншого коня досить два-три рази погладити і він вже вас полюбить, то Гаю цього замало — з ним потрібно спілкуватися постійно.
