«Праникова хмара» або Як у Круглому Сватівського району жінка керувала повстанням проти комуністів

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Історія про «Праникову хмару» занесена в паспорт села Кругле Сватівського району. Про це нам сказала голова Круглівської сільської ради Тетяна Широка. Це історія жіночого повстання проти радянської колективізації на початку 30-х років минулого століття. А керувала цим повстанням Оляна. А може це тільки легенда. Історію настільки ретельно приховували за радянських часів, що про неї й досі не знають на Сватівщині. Але жителі району — безпосередні учасники цих подій, потайки переказували цю історію своїм дітям і онукам.

Правда тоді це був Містківський район. Та після придушення повстання район розформували, а райком партії розігнали.

Першим про «Праникову хмару» почув Володимир Просін ще у 90-х, коли був журналістом. Потім цю історію у 2009 році надрукував Михайло Бублик у інтернет-виданні «Україна молода». Ще займався дослідженнями цієї теми історик, доцент Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Володимир Семистяга. А у 2017 році Володимир Тиліщак у своїй книзі «1930. У. С. Р. Р. ПОВСТАННЯ» написав про повстання на Сватівщині, яким керувала жінка.

Спираючись на їхні дослідження, Сватове. City вирішило оприлюднити зібрані матеріали про круглівську «Праникову хмару»

Що написано у паспорті села Кругле про повстання жінок

«У 1929 році у село Кругле Сватівський райком партії направив активістку для організації колгоспів. Жінку звали Оляною. Виділили їй хату. Вона сама в ній жила. З селянськими активістами колгосп стягувала. А одній жінці, Софії, не хотілось, щоб артіль у Круглому була. Вона зібрала сорок жінок і двох чоловіків.Довго сперечались, як з активісткою боротись і хто керуватиме бунтом. Так бунтівний бабський загін назвали «Праниковою хмарю», бо жінки озброєні були, здебільшого, праниками. Це такий дерев’яний валок для вибивання білизни під час прання.

Праник з музею «Меморіал жертв Голодомору»

— Візьмемо Оляну, — хтось скомандував.
Прийшли до її хати:
— Оляно, відчиняй!

Вона не відчинила. Бунтівники драбину під стріху поставили, стали солом’яну стріху проривати, стелю вилами розбирати. Настрахали жінку. В хату найспритніші пострибали. Оляну злякану вивели у двір.
— Від імені «Праникової хмари» наказуємо бути нашим командиром!"

В 1929 році в артіль людей гнали, як овець у кошару, все майно забирали. І став селянин знову злидарем безправним і нікому не потрібним. Очолювана комуністкою жіноча банда «Праникова хмара» почала громити артілі у Круглому та в навколишніх селах району — Дем’янівці, Маньківці, потім подалась у сусідній Білокуракинський район. Там жінки не лише агітували проти створення колгоспів, а й били активістів, громили їхні контори. Оляні, як командирові, дали коня, озброїли нагайкою. «Праникової хмари» боялись навіть чоловіки. Коли вона з’являлась у селах, люди ховали дітей, зачиняли вікна і двері домівок. Жінок називали антихристами і боялись їх так, що не вступали в артілі, а ті, хто вже там був, вважали за краще з них вийти.

Після цих подій у Маньківці багато людей теж з артілі вийшло, бо налякані були бунтівниками «Праникової хмари».

З розповіді учасника подій чекіста Волкова, 1895 року народження, під час «вторгнення» Оляниного воїнства до села Маньківки:

«Почули в Маньківці гавкання собак, постріли, крики людей... Потім під’їхали два вершники. Один ударив чекіста по руці нагайкою і вибив у нього револьвер. Чекіст почав тікати до школи. Снагіцького побили. Мене і уповноваженого зі знищення собак збили з ніг і примусили лежати в пилюці. Хтось у нас вистрілив. За школою стояла трійка запряжених коней. У лінійку сів конюх Роман і галопом полетів у Покровське, що за 18 км від Маньківки. Черговий міліції зателефонував у Харків, Харків — у Сватове. Там був військовий гарнізон. По тривозі було піднято загін міліції».

А «Праникова хмара», завершивши марш—кидок до чергового села, мала ж іще провести операцію з деколективізації. 

Жінки з колгоспу «Великий перелом» у селі Кругле голосують на загальних зборах у грудні 1931 Фото з архіву Служби безпеки України

Бійці «Праникової хмари» в той самий час проводили збори, при цьому качали діжки з керосином, щоб спалити приміщення школи, бо в ній сховався чекіст. Люди дуже просили цього не робити. Бунтівники пожаліли бідолах, сіли на коней і поїхали. Хтось сказав: «Тікайте! В селі кіннота із кулеметом «Максимом».

Уривки з книги Володимира Тиліщака «1930. У. С. Р. Р. ПОВСТАННЯ»

Легенда про «Праникову хмару» ґрунтується на реальних подіях. Документи з архіву СБУ свідчать: перші протести розпочалися в Містках — центрі району, до якого тоді належав хутір Кругле. 12 лютого 1930 року тут відбуваються збори районного активу. На них обговорюють, як покращити роботу зі створення колгоспів та збір посівного матеріалу. Партійці зачитують вимоги, активісти обіцяють перевиконати їх.

«Розкуркулення» П. Ємця, Гришинський район. Фото початку 1930-х років З архіву Служби безпеки України

Наступного дня до центру Містків сходяться люди. Просять повернути відібране збіжжя. Представники районної та окружної влади наказують людям розходитися, погрожують розправою. Активісту Якубовському уривається терпець — він залізною палицею б’є жінку. Натовп вимагає розправи.

Комуністи змушені відступити. Збіжжя «організованим шляхом» роздають господарям. Для цього створюють групу на чолі з «куркулем» Андріївим.

Того ж дня повстає інше село району — Ново-Борова, нині Новоборове. Комуністи та колгоспні активісти змушені ховатися в сільраді від обурених людей, переважно жінок. Одного з партійців б’ють. Рятувати їх вирушає загін міліції з райцентру. Його зустрічає натовп — близько 700 селян, озброєних палицями й камінням. Влада змушена повернути зерно. Так само роздають посівний матеріал у навколишніх селах — Калмиківці, Гайдуківці, Рудівці та Підрізанівці.

У Круглому цим справа не обмежилася. Хоч формально це був хутір, там проживало кілька сотень осіб, була сільрада. Населений пункт мав два кутки — Верхньо-Кругле і Середньо-Кругле.

30-річний Михайло Козюберда з однодумцями обходить хати. Закликає односельчан повстати. У ніч на неділю 16 лютого побито радянського активіста. На ранок у різних кутках хутора збираються селяни.

У Середньо-Круглому людей гуртує 42-річний Павло Полтавський. Раніше його розкуркулили й виселили з хати.

— Радвлада все забирає. Селянство живе в голоді та бідності. Час покласти кінець цим стражданням, — говорить він сусідам.

У Верхньо-Круглому селяни на чолі з 21-річним Микитою Гребеником кидаються на комунарів, що проводять «кампанію зі збору посівматеріалу». Далі виганяють активістів із хат розкуркулених односельців.

Представники влади й активу тікають. Хтось ховається в сусідній комуні, хтось біжить у райцентр — за 15 км. Жінки ловлять і б’ють голову сільського комітету незаможних селян Сергія Коробійника. Відібране зерно повертають силою.

У понеділок райвиконком дає добро на «розбір посівматеріалу».

У сусідній Коноплянівці комуністи тиснуть на священика Якова Книгіна, до парафії якого належить і Кругле. Обшукують його будинок. У дружини відбирають сережки. Комсомолка Маткова зриває з отця хрест.

Туди рушають близько 300 осіб. Півсотні верхи, решта — пішки. Очолюють похід 65-річний Гнат Козюберда, 31-річний Онисим Коваленко та 57-річний Семен Підріз. Останній їде верхи.

Коноплянівські партійці ховаються в хаті-читальні. Її руйнують. Ящик із пропагандистською літературою викидають на вулицю. Перш за все карають тих, хто знущався над священиком. Усіх змушують хреститися і читати молитви. Комсомолку Маткову роздягають, у спідньому водять вулицями. Голову сільради Бикова копають, потім кидають у яму й засипають снігом. Після цього розходяться по домівках.

Увечері до Гната Козюберди прибігають двоє хлопців із Коноплянівки. Оповідають, що місцеві комуністи озброїлися. А на підмогу їм рушив загін із сусідньої Дем’янівки. Уранці 18 лютого кругляни знову йдуть до сусідів. Більшість — із палицями, вилами та праниками. Кілька чоловік мають рушниці й обрізи.

У Дем’янівці громлять сільську раду. Та всі активісти звідти вже втекли. Через хутір Шевкунівка рухаються до Маньківки. Попереду двоє розвідників — «один з рушницею, другий із люшнею». Руйнують ще одну хату-читальню. Вбивають голову артілі Лічмана.

Придушення повстання

На придушення повстання кидають кінний загін міліції, озброєних місцевих партійців та Оперативну групу Державного політичного управління з Харкова, що займалася розкуркуленням у Старобільській окрузі. «Праникову хмару» наздоганяють поблизу рідного хутора.

З розповіді жителя с. Кругле О. Н. Коробейника:

«Праникова хмара під’їхала до села, зупинилася під горою. Кіннота червоних їх наздогнала і почала стріляти поверх голів. Кругляни з коней попадали, на собі волосся рвали. Їх зібрали і підводами до Старобільської тюрми відправили».

Уночі й наступного дня в селах проводять арешти. Вилучають зброю — револьвер, гвинтівку, мисливську рушницю, два обрізи, 36 патронів — і повстанський прапор. Арештованих відправляють у Старобільську тюрму.

Невідомо, чи активістка Оляна з легенди була реальною особою. У кримінальній справі серед обвинувачених фігурують кілька жінок. Зокрема, 33-річна Олена Полтавська — «дружина куркуля», неписьменна. Їй закидають побиття Коробійника та інших сільських активістів.

— Тепер настав час, коли ми повинні звільнитися від комуністичного ярма, що, крім грабежу, голоду і злиднів, нічого не дає, — так закликала односельців до бунту. Жінку засудили до 10 років таборів.

17-річну Мотрю Полтавську з бідняцької родини чекісти звинувачували в керуванні жінками, побитті радянських активістів. Хотіли засудити до трьох років ув’язнення. Однак трійка з ДПУ звільнила біднячку Мотрю з-під варти — очевидно, спрацював класовий підхід.

Імовірно, у народній пам’яті образи учасниць цього повстання злилися воєдино. Так з’явилася легенда про «Праникову хмару».

Про що «мовчать» архіви

Щодо існування Оляни та її «Праникової хмари» архіви мовчать. Але й матеріали, зібрані круглянськими краєзнавцями теж ніхто не спростовує.

За словами Михайла Бублика, до нього потрапляли інші матеріали про опір селян Луганщини під час колективізації. Зрозуміло, протистояти регулярним військам вони з праниками не могли. І все ж повстання в Круглому не слід вважати безпорадним. Кругляни стверджують, що завдяки спротиву голоду в селі під час голодомору не було. Як почули, що продзагін в село їде, тодішній голова колгоспу Козуб наказав все зерно посіяти. Комуністи приїхали, а зерно вже в землі. Так Козуба у в’язницю за це посадили. А кругляни може й вижили у голодовку завдяки йому.

Історик, доцент Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Володимир Семистяга вважає, що після придушення повстання чекісти, ймовірно, вчинили самосуд, бо зникло 13 людей. Є вирок, за яким 13 осіб розстріляли. Однак жодних документів, які б це підтверджували, не існує. Ще з’ясувалося, що частина тоді заарештованих й досі не реабілітовані. Тому що засуджені були не за «політичною» статтею, а за хуліганство. Такі реабілітації не підлягають. Хуліганство ж проявлялося в тому, що побили вікна в сільраді, фарбою сільраду обмазали, нападали на школу. А головне, що їм приписали, — начебто вони... лаялися. Били людей.

Засудили тоді 61 особу організаторів до заслання у північні райони СРСР і ув’язнення в концентраційних таборах. Судили їх так звані «трійки» і дали 1700 років ув’язнення на всіх.

Та постраждали не тільки люди. Саме після цього повстання Містківський район розформували, а райком розігнали.

Фото на головній з виставки «Спротив геноциду»

 

Коментарі:

Останні новини