Продовжуємо нашу подорож містами Західної України. Хоча наш колега Андрій Дікальчук — редактор газети «Новини Прибужжя», каже, що Червоноград не є паломницьким містом для туристів, але подивитися тут є на що. Давня історія міста починається, коли на Галичині більше трьох століть тому зародилося місто Кристинополь. До середини XIX століття цим містом володіли чотири різні господаря, кожен з яких залишив свій слід в історії міста.
Палац династії Потоцьких та костели, монастирі та церкви, історичні пам’ятки та музеї. Це все може зацікавити звичайного туриста у Червонограді. Всюди вхід вільний.
Стародавня історія міста через призму династії Потоцьких
Сьогодні Червонограду — колишньому Кристонополю, вже 328 років. Про історію заснування Кристонополя ми дізналися, побувавши у палаці Потоцьких, де з 1989 року розташована філія Львівського музею історії релігії. Сама будівля є пам’яткою архітектури національного значення. Зовні виглядає не дуже привабливо, бо у адміністрації Львівського музею на реставрацію Кристинопольського палацу грошей не вистачає. Місцева ж влада, згідно з бюджетним кодексом, не може витрачати кошти на ремонт цієї споруди.
А от всередині палац виглядає по-іншому. Зберігачка фондів музею Ольга Путько спеціально для нас провела екскурсію, де ми дізналися багато цікавого про історію Кристинополя. Окрема вдячність за організацію екскурсії директорці музею Галині Гриник.
Окрім виставок, присвячених засновникам міста Потоцьким, в музеї є унікальна виставка колекції вишиванок та іншого одягу колишнього Сокальського повіту. Привертають увагу вишиванки для повсякденного носіння. Тільки тут в Україні для узору застосовували чорні нитки по білому полю. Інших кольорів не додавали.
Одні історики це пояснюють тим, що від часів набігу монголо-татар на цій землі постійно проливалася людська кров. Жінки майже весь час ходили в траурі, тому й вишивали сорочки чорними нитками. Інші кажуть, що чорний колір на сорочках символізує родючий чорнозем, який є тільки в цьому регіоні на Львівщини.
Також представлені стародавні предмети, якими користувалися мешканці.
Коронний гетьман Фелікс Казимир Потоцький
У замку було близько 40 кімнат з усіма зручностями, декілька салонів, велика бальна зала, китайський кабінет і бібліотека. Окремо були будівлі під кухню, адміністрацію, броварню, винокурню, казарми, стайні та господарські приміщення, будинок для вартових. Ще тут була власна каплиця.
Воєвода Київський та Волинський Францішек Салезій Потоцький
Славитися Кристинополь став, коли тут осів один із онуків Казимира Франц Салезій Потоцький. Воєвода Київський та Волинський, один із наймогутніших у ті часи польських магнатів. Палац став головною його резиденцією, куди з’їжджалася уся польська шляхта, і де вирішувалися державні справи. А у 1776 тут побували Казанова та імператор Йосип ІІ.
Зліва направо: дружина Франца Анна, Францішек Салезій Потоцький, його батько Юзеф Потоцький
Франца Салезія Потоцького називали «малим королем на Русі». Він був не бідніший за обраного польського короля, тому й жив по-королівські. На місці старого замку Францішек збудував новий палац на версальський манер, який вражав своєю пишністю і красою. Від старого маєтку залишилася тільки палацова частина, усі інші прибудови або руйнувалися, або перероблялися.
Крім нового палацу, Салезій Потоцький побудував костел Святого Духа, монастир бернардинів, церкву святого Юрія та Василіанський монастир.
У ті ж роки в Кристонополі збудували дві синагоги. У місті існували три духовні центри: греко-католицький, римо-католицький та іудейський.
Свого часу Франц Потоцький ще збудував у Кристинополі млин, тартак (лісопилку), цегельню, організував торгівлю збіжжям та цеглою.
Ще на той час Кристинопольський палац Потоцьких славився своїм парком, облаштованим на зразок Версальського. Тут було багато фонтанів, штучних каналів, ставків та басейнів для купання, адже поряд течуть річки Солокія та Західний Буг.
Сьогодні, на жаль, від водного парку майже нічого не залишилося. Ми знайшли невелику водойму, яка заросла очеретом та поростю.
Залишки від колишнього водного парку
А ще частину території колишнього парку облаштували для перегонів на мотоциклах.
Полігон для мотогонок
Під будівлею палацу Потоцьких є величезне підземелля. Його нещодавно разом з працівниками музею розчистили школярі-старшокласники. З підвалу колись був підземний хід, який вів до костелу Зіслання Святого Духа, церкви Святого Юрія і до річки Західний Буг.
У підвалі сьогодні виставлені зразки цегли, яка застосовувалась колись при будівництві на Галичині. Є цегла і з палацу Потоцьких з іменним гербом. Ще у підземеллі є цегла, з якої були зроблені печі для обігріву палацу. У кімнатах були спеціальні отвори, через які з нагрітих печей надходило тепло. Доволі складна конструкція, але дуже ефективна.
Є в підземеллі інсталяція, присвячена трагічній долі першої дружини Станіслава Потоцького.
Інсталяція, присвячена Гертруді - першій дружині Станіслава Потоцького
Непроста доля Станіслава Щенсного Потоцького
Зі Станіславом пов’язана історія продажу Кристинополя разом із навколишніми землями.
На жаль, Станіслав Щенсний — син Франца Селезія Потоцького, не виправдав сподівань батька на те, що стане наступним польським королем. А все через любов Станіслава до бідної шляхтички Кристини (Гертруди) Коморовської та таємне одруження з нею. Коли про це дізнався Франц, то наказав забрати дівчину з батьківського дому і перевезти її до Львова. Та по дорозі Гертруда гине. А люди, які її супроводжували, топлять тіло дівчини у річці.
На фото (зліва направо: Гертруда Коморовська, Станіслав Потоцький, копія літографії "Смерть Гертруди"
Станіслав у цей час перебував за кордоном. Після цього трагічного випадку невдовзі помирає мати Станіслава, яка звинувачувала себе у тому, що сталося. Трохи раніше померла від отруєння мати дівчини. А її батько подав у суд на Франца Потоцького. Суд виносить найвищий вирок і батько хлопця приймає отруту.
Після повернення у Кристинополь у 1770 році Станіслав Потоцький одружився вдруге на шляхтичці Юзефіні Амалії Мнішек, але шлюб був невдалим. На весілля їм подарували шлюбну ікону «Непорочне зачаття Пречистої Діви Марії», яка і досі зберігається в музеї.
Шлюбна ікона «Непорочне зачаття Пречистої Діви Марії»
У 1771-1772 роках західно-українські землі захоплюють австияки, в результаті чого Галичину приєднали до Австрії. Станіслав переносить свою резиденцію до Тульчина (сьогодні Вінницька область — прим. автора), а Кристинополь у 1781 продає князю Адаму Понінському. Пізніше Кристинополем володіла одна з наймогутніших династій Австро-Угорщини — Габсбурги.
У Тульчині Станіслав разом вже з третьою дружиною Софією будує власний маєток та перевозить все своє майно. Він доволі вправно вів господарство і вважався найбагатшою людиною в окрузі. На честь дружини Софії Станіслав будує в Умані славнозвісний парк Софіївка.
Фото Юзефіни та Софії - дружин Станіслава
Історія Кристинополя наприкінці ХІХ та у ХХ століттях
У 1919 році Кристинополь став центром гміни Сокальського повіту. Проживало тут 70% євреїв і по 15% українців та поляків. У місті була єврейська синагога. У музеї цьому присвячена окрема виставка.
Макет і фото єврейської синагоги
Палац Потоцьких переходив з рук в руки аж до середини ХІХ століття, коли його успадкував граф Тадеуш Вишневський. Його син Станіслав Вишневський жив в палаці до кінця 20-х років ХХ століття.
У вересні 1939 — на початку Другої світової війни, майже все єврейське населення втікає, а їхні будинки спалюють німці. Після війни Кристонополь знову входить до складу Польської народної республіки, а всіх українців звідти примусово виселяють. Дії польських військових того часу нагадували дії радянських військових під час депортації кримських татар у 1944 році. Українців виганяли з власних будинків, саджали у вагони для худоби і вивозили у невідомому напрямку. Багато переселенців тоді загинули.
У 1902 році у Кристинополі побудували залізничний вокзал. Також у 20 роках ХХ століття тут була велика хімічна фабрика «Ванда», де працювало понад 300 робітників. Збудував її граф Володимир Дідушицький.
У 1951 році Кристинопіль та навколишні землі були передані СРСР на виконання радянсько-польської міжурядової угоди. Натомість Польща отримала іншу ідентичну за площею територію — Устрики Долішні з районом у Бещадах Дрогобицької області.
У радянські часи на території палацу Потоцьких працювала вечірня загальноосвітня школа.
Після Першої світової війни палац поступово руйнується і у жодного господаря не вистачає коштів на його відновлення. Будівля палацу давно потребує ремонту, як і старовинний кам’яний паркан навколо нього. Але вони і досі вражають своєю величчю.
----
Проєкт travel-журналістики «Пізнаємо Україну разом» товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Голос громади» реалізує в рамках проєкту Луганської обласної ради по обміну досвідом між Львівською та Луганською областями.
Дякуємо за допомогу в реалізації проєкту колективу Червоноградської газети «Новини Прибужжя» Марії Кречківській, Елеонорі Синєгубовій, Ірині Огородник, Анні Кондюх на чолі з головним редактором Андрієм Дікальчуком.
