Згідно з даними Міністерства оборони України, ще 13 років тому у Збройних силах України служили близько двох тисяч жінок. Але ситуація кардинально змінилася з початком збройного конфлікту на сході України. Відтоді змінилося законодавство, яке дозволяє жінкам служити на більшості військових посадах у ЗСУ. Сьогодні в українській армії служать майже 32 тисячі жінок і це 20% від загального складу військових.
Чи легко жінкам досягти успіху на військовій службі і чи дійсно в армії жінки та чоловіки мають рівні можливості журналісти Сватове.City поцікавились у сватівчанки, яка четвертий рік служить за контрактом у Збройних силах України. Маргарита Столяр підписала контракт у 2017. Учасниця бойових дій. Звання — старший солдат.
— Маргарито, хто Ви за фахом і як потрапили до армії?
— Юридичну освіту я отримала в Луганському політехнічному коледжі. Потім закінчила Луганський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «соціальний працівник». Працювала юристом у Сватівській міській раді. Потім створила громадську організацію щодо надання правової допомоги людям.
У Сватівському військкоматі почала працювати у 2014 як вільнонаймана працівниця на посаді головного спеціаліста, службовця Збройних сил України відділу комплектування та призову. Відповідала за відбір кандидатів та кандидаток до вищих військових навчальних закладів.
Загалом працювала з молоддю від 17 до 21 років та з військовими, адже до вищих навчальних закладів можуть вступати не тільки випускники шкіл, а і військові віком до 30 років. За ними зберігається грошове забезпечення, а ще вони навчаються за рахунок державного бюджету. Після закінчення ВИШу людина отримує звання «молодший лейтенант».
Але, на жаль, більшість строковиків і контрактників не користуються цією можливістю.
— Чи цікавлять сватівську молодь військові спеціальності?
— Коли я тільки починала працювати зі старшокласниками та старшокласницями, то охочих вчитися у військових закладах було дуже мало. Можливо, через те, що розпочався збройний конфлікт на сході країни, і батьки часто відмовляли своїх дітей від вибору професії військового.
Щоб зацікавити молодь, організовували військово-патріотичні заходи для випускників Сватівського району. Ми перші в області ініціювали зустрічі представників вищих військових навчальних закладів зі старшокласниками районних шкіл. На них запрошували і батьків дітей. До нас приїжджали зі Львова, Харкова, Житомира та з інших міст.
Ще організовували зустрічі молоді з представниками та представницями різних військових підрозділів, з якими можна укласти контракт. І це дало свої результати.
Сьогодні молоді люди більше цікавляться військовими професіями. Також багато дев'ятикласників вступають до військових ліцеїв. Дівчата теж, але для них поки що можливості обмежені. Вони можуть вступити тільки до Київського військового ліцею імені Івана Богуна та Військово-морського ліцею в Одесі. До речі, після закінчення навчання ліцеїсти та ліцеїстки мають першочергове право для вступу до вищих військових навчальних закладів.
Під час проведення патріотичних заходів у школі
— Чому пішли на контракт?
— Я підписала контракт зі Збройними силами України у 2017. Це моє особисте бажання і свідомий вибір. Працюючи у цій сфері, я розуміла, що збройні сили потребують поповнення особового складу. З початком військового конфлікту армія дуже швидко почала відновлюватися після десятиліть занепаду.
Контрактна українська армія здебільшого комплектується завдяки патріотично вмотивованим людям. Але контрактників все одно не вистачає, попри грошове забезпечення і соціальні пільги. Я з цим стикалася щодня і тому рішення підписати контракт для мене було свідомим, а не спонтанним.
Починала службу у 130-му розвідувальному батальйоні військової частини А1994, постійне місце дислокації у Рівенській області. Потім продовжила контракт і зараз служу в Сватівському районному територіальному центрі комплектування на посаді начальника служби.
— Сьогодні в армії для жінок-військовослужбовиць більше прав, ніж було раніше?
— Жінка в армії має такі ж права, як і чоловік. Всі отримують однакове грошове забезпечення залежно від посади, однаковий соціальний пакет тощо. Головне питання не у правах жінок, а у рівності як такій.
Наприклад, при прийнятті на службу за контрактом командири військових частин і досі перевагу надають чоловікам. На початку збройного конфлікту — 2014, 2015, 2016 роки, коли в армії катастрофічно не вистачало людей, на військові посади брали і жінок. Але деякі з них були, скажімо так, не готові до військової служби. Тому остаточне рішення щодо прийняття жінки на бойову посаду ухвалює командир військової частини під час особистої співбесіди.
Я пам’ятаю, як ми відправляли до 17-ї танкової бригади сватівчанку. А коли вона приїхала у навчальний центр, її не хотіли брати на навчання на бойову посаду. Тоді ми писали листа, посилалися на законодавство, і її все ж таки взяли. Сьогодні у танкових бригадах жінки служать навіть командирами бойових машин. Багато жінок служать снайперками, гранатометницями, розвідницями, водійками, техніками, начальницями і командирками відділень. Я вже не кажу про медиків, психологів, кухарів, зв’язківців тощо.
Наша армія трансформується доволі швидко. Жінок беруть у вищі військові навчальні заклади, звідки вони виходять офіцерами. Я цього року закінчила військову кафедру у Рівному, але чергове звання отримаю тільки після закінчення контракту. Щоб просунутися по службі і отримати чергове звання, не важливо жінці чи чоловікові, потрібно багато працювати і вчитися. Тобто можливості для жінок є, було б тільки бажання.
Маргарита Столяр під час військових стрільб
Впевнена, що невдовзі служба жінок в українській армії стане нормою, як в інших країнах. Наприклад, у США та Франції жінки вже мають право проходити військову службу на підводних човнах. В Ізраїлі взагалі відсутні будь-які заборони жінкам займати військові посади. Хоча стереотипи щодо служби жінок в армії і досі існують в українському суспільстві.
— Ви служили в зоні бойових дій. На скільки важко жінці пристосуватися до польових умов?
— Звісно, у «полі» жінці набагато складніше пристосуватися до тих умов, у яких доводиться служити. Що б там не казали, ми всі розуміємо, що жінка потребує більшого комфорту. Але ж вона свідомо обирає цей шлях. Ніхто її не змушує служити в армії. Власне, я думаю, що служба в армії для жінки — це покликання. Бо потрібно бути готовою до усіх складностей, бути мужньою і розуміти ступінь небезпеки. Адже тебе можуть відправити у зону бойових дій, а це щодня небезпека для життя і здоров'я.
Хочу ще зазначити, що зміни в законодавстві щодо гендерної рівності в армії це добре, але є й побутовий аспект — це речове забезпечення, в тому числі форма. Попри те, що у Міністерстві оборони почали розробляти військову форму для жінок ще у 2018, і досі в українській армії для них її не шиють. У тому числі і спідню білизну. Адже фізіологія жінок і чоловіків різна.
Я була у музеї військової академії Сухопутних військ у Львові, де представлені військові форми різних армій світу. Там представлена жіноча і чоловіча військова форма. Тобто у країнах світу є окремо чоловіча і окремо жіноча військова форма. У нас поки такого немає, хоча за словами радниці Головнокомандувача ЗСУ, в українській армії сьогодні служать вже понад 20% жінок. Такі речі теж впливають на виконання жінкою своїх службових обов’язків у зоні конфлікту.
— Задам питання, яке стосується не лише жінок військовослужбовець, а й чоловіків. Як поєднати службу із сім’єю?
— У мене двоє дітей. Син Нікіта вже дорослий, навчається в Аграрному університеті у Харкові. А донці Мирославі, коли я підписала контракт, було лише 11 років. Тому наймала няню.
Звісно, коли Мирослава була маленькою, їй хотілося щоб мама завжди була поруч, щоб більше спілкуватися, засмучувалася, коли я тривалий час була у відрядженні. Зараз вона вже самостійна — добре навчається, займається музикою, хореографією, раніше займалася фелтінгом, а зараз плете з бісеру, коли є час.
Діти мене підтримують і поважають мій вибір, а я роблю все можливе, щоб моя служба в армії не впливала негативно на їхнє життя.
— Чому, на Вашу думку, сьогодні до військових різне ставлення?
— Хотілося б, щоб всі українці усвідомили, що значить для кожного незалежна Україна. Щоб кожен розумів, що нашу незалежність потрібно захищати і за неї потрібно боротися кожному. Коли кажуть, що в армію йдуть заробітчани, чесно — особисто мені це чути не приємно.
Насправді в армію йдуть патріотично вмотивовані жінки і чоловіки. Їх треба поважати і підтримувати. Звісно, серед військових зустрічаються різні люди, як і в будь-якій іншій професій. Є такі, що потрапили сюди випадково і не завжди поводяться коректно. Але не можна по окремих людях судити про всіх військових. Так само не можна, наприклад, за погану роботу одного фахівця судити загалом про всіх медиків, вчителів чи держслужбовців.
Хочу побажати всім українцям, особливо мешканцям східних областей, з повагою і гордістю ставитися до військових. Я нещодавно була у відпустці на західній Україні і побачила, наскільки там люди з повагою та розумінням ставляться до військових. У будь-якому громадському транспорті учасники бойових дій їздять безкоштовно. Я через інтернет не могла купити зворотній квиток, бо їх не було, але коли прийшла у залізничну касу, то мені без проблем допомогли. Виявляється, там обов’язково бронюється декілька місць спеціально для учасників бойових дій. Таке ставлення військових не просто мотивує, а і спонукає зробити для країни ще більше.
Наостанок хочу нагадати всім українцям слова колишнього президента США Джорджа Кеннеді, сказані ще 60 років тому: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни!». Коли кожен українець це усвідомить, тоді зміниться ставлення не тільки до військових, а й до держави в цілому.
---
#UNPPP #NGO_MEDIA
Публікація підготовлена в межах проєкту «НГО та медіа: новий формат співпраці», що реалізується ГО «Медіапростір Україна» за технічного адміністрування ЗУРЦ у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Думки, зауваження, висновки або рекомендації, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не обов’язково відображають погляди ООН, та урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
