У Сватівському районі сьогодні 54 села, одне селище міського типу та чотири селища. А чи знали ви, що на Сватівщині існувало ще 5 сіл та хуторів?
Село Анциферівка або хутір Толмачьовка
Хутір знаходився на півдні Містків. Перша згадка про село зустрічається у книзі «Харьковская губерния. Список населенных мест по сведениям 1864 года».
На той час там було 10 дворів, проживало 45 чоловіків та 42 жінки. В 1884 році на хуторі вже було 18 дворів. Селяни займалися сільським господарством та тваринництвом.
В селі Анциферівка був млин з переробки муки. Власником млина був Олександр Кірьянов - житель села. Обслуговували млин два працівника.
Ферма в Анциферівці
Після Столипінської аграрної реформи 1906-1911 років в селі утворилося Анціферівське сільське суспільство — село Толмачьовка. Там проживало 40 селян. У 1921 році Анціферівка входила до складу Барикінскої сільради.
Подвір'я одного із жителів
З 1943 по 1957 рік в селі працювала початкова школа. Викладали російською мовою.
У до війни в Анціферівці побудували невеликий ставок. Використовувався він для водопою худоби. Сьогодні від ставка тільки верби залишилися. А від села — лише кладовище.
Хутір Варварівка або Томашевська
В декількох кілометрах від села Пилипівка знаходився хутір Варварівка. Він був розташований в глибокій балці, яка і зараз називається Варварівський яр. Село можна знайти тільки на старих картах землеустрою.
Коли виник хутір невідомо. Але із «Докладов харьковской губернской земской управы 1896 года» відомо, що тоді на хуторі було 34 двора. І це перше документальне підтвердження хутора.
За даними 1909 року селяни, які проживали на хуторі були з розряду колишніх поміщицьких селян і становили Варварівське сільське суспільство Нижньо-Дуванської волості. В 1920 році на хуторі проживає 322 людини.
На початку 50-х миулого століття хутір увійшов до складу Оборотнівської сільської ради. У 1966 році у Варварівці було 43 двора та проживає 147 людей. Загалом селяни займалися тваринництвом.
Хутір перестав існувати у 1986 році, коли жителі Варварівки переїхали до іншого населеного пункту.
Хутір Варварівка позначений на старій дореволюційній топографічній карті, а поруч ще одна назва Томашевська. Це друга назва хутору ч іншого села і досі невідомо.
Хутір Тушкантово або Катеринівка
Населений пункт існував на території Оборотнівської сільради на північному сході від села Софіївка. Село було розташоване в балці. а на її заході був Тушкантів ліс площею в 40 гектар. Подвір’я жителів, розташовувались на західній стороні балки, яку називали Тушканчик.
Перші згадки про село зустрічаються в «Докладах Харьковской губернской земской управы». У 1896 році на хуторі було 13 подвірь і входили вони до Нижньодуванської волості Куп’янського повіту Харківської губерні.
За однією з версій назва села Тушкантово виникла від слова тушканчик черех те, що у цій степовій місцевості проживало багато тушканчиків.
Жителі Оборотнівки розповідають, що назва Катеринівка пов’язана з іменем однієї з доньок крупного поміщика. Він володів місцевими хуторами, а потім подарував своїм донькам. Але доказів цієї версії немає.
У 1920 році в Тушкантово проживає 187 жителей. У 1926 році село входить до складу Софіївської сільради Нижньо-Свердлівського району. Проживає тут 222 людини. Всі жителі етничні українці.
Хати в селі були дерев’яні, обмазані глиною. Дахи будинків робили з очерету, який ріс біля Катеринівського ставка. Топили печі дровами з Тушканківського лісу. Воду брали із криниці у лісі. В селі була початкова школа.
В період колективізації село увійшло до складу колгоспу «Радянське село», центральна садиба якого знаходилась в Софіївці.
Житель Софіївки Віталій Бервено розповідав, що в Тушкантово виробляли глиняний посуд. Глину привозили з кар’єру. Наприклад, сім’я Крижнів робили глиняні чашки, миски, займалися гончарним ремеслом.
У 1956 році хутір Тушкантово увійшов до складу Оборотнівської сільради. За неофіційними даними, хутір зник в 1958 році, а за документами — з жовтня 1965 село Тушкантово приєдналося до Софіївки. Хоча, як розповідав мешканець села Софіївка Борис Турка, жителі Тушкантово роз’їхалися ще у 1957 році.
Село Сухий Баглай
Населений пункт знаходився на території Містковської сільради. Коли з’явилося село досі невідомо. В етнографічному описі Містків 1894 року сказано, що річка Борова має малу ліву притоку, яку називають Баглай та частину слободи, яка лежить поруч цього притока, також називали Баглай. Також у описі річки Борової згадаються балки Сухий та Мокрий Баглай. Балка Сухий Багалай позначена на карті сільгоспу «Україна». Тому можна припустити, що назва села пішла від степової балки Сухий Баглай.
У списках населих пунктів сільгоспів Містківської волості 1922 року в складі Круглівської сільради значиться Баглай, де на той час проживає 97 людей.
У 1943 році у селі було 50 дворів і проживало 176 селян. У 1944 році на село був один кінь, 42 птиці, 7 робочих волів, 15 овець та свиней та 23 великої рогатої худоби.
У 1953-1954 роках в селі Сухий Баглай працює початкова школа на чотири класи, в ній навчалося 34 учня і викладали 2 вчителя. Навчались на українській.
1960-1970 роки село Сухий Баглай входить до складу колгоспу «Україна» села Містки. Тут проживає 82 людини. В селі була молочно-товарна і пташина ферми. В 1966 році у селі було 32 житлових будинка з дерева.
На початку 80-х минулого століття жителі переїхали до інших населених пунктів. А 1 січня 1986 року село Сухий Баглай Містківської сільради було виключене з облікових даних.
Село Надійне або Крамарське
Населений пункт існував на півночі Сватівського району, в трьох кілометрах від села Полтава. У 1896 році Надійне, село Нижньодуванської волості, мало 45 подвірь. У села була друга назва — Крамарське. В 1920 році в селі проживає 477 людини.
У жовтні 1925 року тут створили Надіжинське машинно-тракторне товариство, а село Надійне стало центр сільської ради. Сільрада об’єднує дев’ят хуторів із загальною кількістю 1140 чоловік.
У 1932 році Надіжинська сільрада входить до складу Троіцького району. У 1939 році тут проживає 766 людей, була початкова школа, де навчалися 49 дітей.
На початок 1952 року до складу Надіжинської сільради входять хутора: Надійний, Лебедівка, Новоолександрівка, Веселий, Римлянка. Всього проживало 868 чоловік. У цьому ж році сільрада об'єдналася з Верхньодуванською сільрадою. Надійне із центра сільгоспу перетворилося в бригадне село. В той час тут була школа, медпункт, клуб та дитячі ясла.
За матеріалами проекту "Зниклі села"
