Багато українців відмовились від евакуації з місць де йдуть бойові дії сподываючись, що доживуть свій вік у своїх оселях. Іншої думки були російські загарбники, які примусово почали вивозити мешканців зруйнованих міст на раніше окуповану територію України та росію.
Депортація у нас, скоріш за все, асоціюється зі сталінським режимом, коли цілі народи були вивезені зі своїх домівок у пустельні райони срср ламаючи долі мільйонів людей. Але цей термін до нас повернувся у 2022 році. Маріуполь, Попасна, Рубіжне та Сєвєродонецьк вже бачили набиті людьми вантажівки, яких примусово везуть у невідомість. Ми розповімо дві такі історії з Сєверодонецька.
Я боюсь, що вже ніколи не побачу своїх батьків
“Я ще з початку березня почав замислюватись як з родиною залишити Сєвєродонецьк та оселитися десь у більш безпечному місті”, - почав свою розповідь Микола, колишній співробітник правоохоронних органів, народився й постійно проживав у Сєвєродонецьку.
Далі він розповів історію, яка може докорінно змінити долю його родини.
Обстріли міста почалися у березні. То там гупне, то там. Люди почали виїжджати. Я з родиною сидів у підвалі свого будинку. Підіймався, щоб поїсти зготовити та до туалету сходити. Мої батьки пенсіонери жили саме так, тільки в іншому житловому кварталі. Я постійно пропонував їм виїхати, але вони мене відмовляли. Головним аргументом залишатися у них було те, що тут знаходиться весь крам, який збирали все життя, оселі, сусіди. Бо кому ми там будемо потрібні? Так тривало пару тижнів.
Ближче до квітня ситуація у місті значно погіршилася. Газу та води вже не було. Світло давали тимчасово. Місто щоденно обстрілював ворог. 28 березня я не витримав. Сів на машину, узяв свою родину та поїхав до батьків благати виїхати. Но їх відповідь була непохитною.
“Ми нікуди не поїдемо. На кого ми залишимо квартиру та майно? У 2014 пересиділи й тут пронесе”, — казали наперебій батько та мати.
Я поїхав з Сєвєродонецька під обстрілами без них. Ми спочатку зупинилися у друзів у Дніпрі, потім поїхали далі. Зараз мешкаємо недалеко від Кам'янського.
Весь квітень намагався телефоном вмовити батьків евакуюватися. Тоді така можливість ще була, але… Десь наприкінці місяця я не зміг додзвонитися у Сєвєродонецьк. У соціальних мережах прочитав, що у місті немає електрики та зв'язку. Почалися пекельні дні та ночі. Я постійно думав про батьків. Чи живі вони? Усі мої зусилля отримати інформацію про них були марними.
10 червня на Ватсап пролунав дзвінок з номера батька.
“Ми живі. Ми у Старобільську. З нами все добре”, — почув я у слухавці голос батька.
Він повідомив, що напередодні російські військові їх вивели з підвалу та дали дві години, щоб зібрати речі та що їх будинок повинен бути звільнений від мешканців. З сусідніми домівками робили теж саме. Вони пояснили, що людей везуть спочатку до Старобільська, а потім далі, кому куди потрібно. Через дві години військові обійшли весь будинок, виводячи на двір залишки мешканців. Завантажити у військовий КАМАЗ та повезли. Десь через дві години батьки опинилися у Старобільську.
Депортація росіянами мешканців Сєвєродонецька
Я не знаю що було далі, але через три дні батько зателефонував вже з Луганська. Розмова була короткою. Він запевнив, що з ним та мамою все гаразд і що перетелефонує потім. Ось і все. Вже кілька днів я його не чув. Поки зв'язку з ними немає. Чому вони опинилися в Луганську і де вони зараз я не знаю, але сподіваюсь, що вони живі та здорові.
“Я боюсь, що більше їх не побачу, бо з моїм минулим у Луганськ не можна. Арештують. А, чи зможуть батьки тепер, коли вже все втратили у Сєвєродонецьку, виїхати з окупації? Не знаю”, — підсумував Микола свою розповідь.
1,2 мільйона українців росія депортувала з окупованих територій
Ситуація, коли із захоплених населених пунктів росіяни примусово вивозять мешканців на раніше окуповану територію України, у т. зв. лнр, днр та росію становиться масовою. У соціальних мережах та чатах регулярно публікуються повідомлення про такі випадки.
З часом вдається знайти людей у списках депортованих, які час від часу з'являються в мережі.
20 червня міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещу під час брифінгу в «УкрІнформ» заявила, що росія депортувала на свою територію 1 млн 200 тисяч українських громадян.
“У мене є цифра, скільки депортовано загалом українців до Росії, і вона дещо відрізняється від тієї, яку надала російська сторона. Але ви розумієте, що російська сторона ніколи не говорить правди. Вони говорять про майже 2 млн людей. Дані нашої розвідки свідчать про те, що це приблизно 1 млн 200 тисяч громадян», — зазначила Верещук
Вона наголосила, що серед депортованих людей 240 тисяч – це діти, з яких 2 тисячі – сироти.
Хотіла залишитись з коханим, а тепер рятую його від мобілізації
Іншу історію про свою племінницю, яку з дитиною депортували з Сєвєродонецька нам розповіла колежанка Марія.
Тетяна — моя племінниця. Їй близька 30 років. Після окупації Луганська у 2014 році вона разом зі своєю дитиною винаймала житло біля центрального ринку Сєвєродонецька.
З початком активних бойових дій у місті майже щоденно підіймалось питання евакуації у більш спокійні регіони України. Але Тетяна кожного разу відмовлялася, посилаючись на небезпеку переїзду. У березні та квітні виїхали усі її родичі. Тетяна з дитиною залишилася. Згодом ми з'ясували, що у племінниці є коханий, якого звати Петро, і що справжня причина відмови від евакуації було те, що Петро не хотів їхати з Сєвєродонецька.
На початку травня з Сєвєродонецьком припинився зв'язок і понад місяць ми нічого не знали про долю племінниці та її доньки, поки у середині червня вона не написала нам повідомлення у месенджер. Виявляється її разом з Петром та дитиною примусили виїхати з міста. Вивезли їх на армійській вантажівці до раніше окупованого Новоайдара. Чому Новоайдар? Виходить у Петра там якісь родичі, а під час відправлення з Сєвєродонецька вони попрохали військових їх висадити там. З речей забрали тільки необхідне, інше залишилося у квартирі, що винаймали. Її коханий віком підходить під мобілізацію у “лнр”. Тепер Петро сидить вдома й не виходить зовсім на вулицю, бо по місту роздають повістки. Усіма господарськими справами вимушена тепер займатися Тетяна. Ось так кохання завело в окупацію і що буде далі невідомо.
Ось так і виходить, що людей, які відмовлялися їхати у більш безпечні регіони України й трималися за свої оселі та крам, росіяни “асвабаділі” від усього цього, вивезли хтозна-куди, а самі мародерять по спустошеному від мешканців житлу, як і оці двоє, затриманих бійцями ЗСУ біля Сєвєродонецька.
Стандартний набір награбованого росіянами: електрочайник, мультиварка та вентилятор
* В матеріалі з метою безпеки змінено деякі імена героїв.
Підписуйся на нас в Telegram
Наша група в Facebook
