Офіційна евакуація з Луганщини була завершена ще в травні – водії просто відмовилися від поїздок в небезпечну зону. Але, завдяки зусиллям групи волонтерів, с того часу на безпечну територію виїхали понад три тисячі людей. Сватово.City поспілкувалася з підприємцем, заступником керівника «Фонду розвитку міста Лисичанська» Валерієм Бешенко, який серед інших координував вивезення мешканців Лисичанської громади.
Вмовили виїхати 98-річного ветерана Другої світової
- До травня планова евакуація йшла від адміністрації міста та області, виділялися автобуси, можна було записатися в чергу у Привіллі, Шипіловому, Новодружеську та інших населених пунктах, - розповідає Валерій Бешенко. – Ми тоді тільки роз’яснювали людям, що потрібно скористатися цією можливістю, що в безпечних регіонах допоможуть влаштуватися. Потім їздити великими автобусами стало надто небезпечно. І ми кинули призов жителям громади, шукали добровольців. Відкликнулись шість водіїв з Новодружеська та Привілля, які на своїх машинах допомагали людям виїхати. Місяць так вивозили, по 30-40 людей щоденно. Дуже допомагала нам військова адміністрація Лисичанська та особисто Станіслав Мосєйко та Денис Роднюк, забезпечуючи дефіцитним в той час бензином. Потім на нас почали виходити волонтери з християнських церков зі всієї України. Це безстрашні люди, які були готові ризикувати своїм життям заради спасіння інших.
В цей час про нашу діяльність дізнавалися родичі людей, які все ще не знайшли в собі сили виїхати. Почали дзвонити з різних куточків України і світу.
Волонтери ходили, вмовляли, але марно. Тоді придумали спосіб – родичі записували відеозвернення до своїх, а ми там показували. Потроху спрацьовувало. Так вдалося вмовити виїхати нашого останнього ветерана Другої світової війни 98-річного Миколу Федоровича Голуба. Дід - артилерист, впертий, ніяк не хотів їхати. Казав – помирати буду тут. Чотири рази за ним посилали, поки нарешті погодився. Зараз живе з родиною, дітьми та онуками, під Полтавою вони осіли.
З Миколою Федоровичем Голубом.
Коли "накривало" хати, люди готові були виїжджати
А що змушувало людей змінювати думку щодо евакуації?
- Обстріли. На жаль, коли почалися прильоти в села, коли "накривало" ці самі хати, які люди намагалися вберегти, вони відразу були готові виїжджати. Було так, що 53 людини одночасно та терміново хотіли виїхати. Ми, звісно, вивезли усіх бажаючих, але декому довелося почекати та пожити у підвалі школи, де ми створили наш штаб. Організували роботу так, що спочатку звозили людей до школи в Привіллі, а звідти вже мікроавтобуси забирали. Звісно, в той бік автобуси йшли під зав’язку заповнені гуманітаркою – в основному продуктами.
Саме погане було, коли вони змінювали думку. Спочатку записувалися на евакуацію, а коли до них проривався автобус, навідріз відмовлялися їхати. Одного разу приїхав бус на 18 місць, але увіз тільки одну людину. Не знав куди й очі подіти, коли пояснював це волонтерам.
Евакуація з підвалу школи у Привіллі
Виїхали усі, хто хотів?
- Майже усі, але залишилися деякі з наших волонтерів – вони все відтягували до останнього дня, а потім вже не було можливості.
18 червня з Привілля евакуювали малорухомих людейФото: facebook/Валерій Бешенко
Списки евакуйованих з Привілля 12 червня
Ви також в евакуації?
- Так, ми всією родиною виїхали в Чернівецьку область. Їхали караваном: 17 людей, 6 машин. Добиралися чотири доби. Вже облаштувалися тут. Волонтерю з першого дня, кілька разів повертався додому. Дуже кортить повернутися остаточно. Але головне, що родина в безпеці.
Діаспори наших облаштувалися в Рівному, Луцьку, Ковелі, Чернівцях, Львові
Яка доля переселенців, яких ви допомогли евакуювати?
- Ми не кинули жодну людину, усіх супроводжували до розміщення. Якщо людина знала, куди їхати, то добре, просто довозили до вокзалу, звідки ходили евакуаційні поїзди. Іншим шукали варіанти. В Україні все дуже добре організовано. З першого дня війни місцеві громади облаштовували центри для переселенців в школах, садочках, християнських центрах, гуртожитках, спорткомплексах. Вони обладнанні ліжками, необхідними речами, є кухні, часто – безкоштовне харчування. Було, що деяких не влаштовувало життя комуною, тоді допомагали шукати вільні будинки, в яких можна жити безкоштовно. Наприклад, багатодітній родині з Лисичанська допомогли поселитися в будинку у Львівській області. Громада допомогла підготувати будинок до життя. Родина може жити там стільки, скільки буде потрібно. Вони вже засадили город, займаються господарством. Діаспори наших облаштувалися в Рівному, Луцьку, Ковелі, Чернівцях, Львові. Вони там допомагають один одному, ми іноді направляємо туди переселенців.
Зараз ви сфокусувалися на допомозі переселенцям, що саме робиться?
- Продовжуємо вирішувати житлові питання, запустили інтернет-анкетування, щоб розуміти кількість людей та їх потреби. Вже зрозуміло, що багатьом потрібна правова допомога з різних причин. Ми координуємо, бо люди мають пам’ятати – ми все ще Лисичанська громада, і ми ще повернемося додому.
Деякі волонтери загинули, коли допомагали людям
Евакуювати мешканців Лисичанської громади допомагала мобільна група волонтерів в містах Привілля та Новодружеськ. Не всі з них були знайомі між собою до війни, але вчасно зорганізувалися та зробили велику справу для порятунку життя та здоров’я земляків.
Це, зокрема, подружжя Ірина та В’ячеслав Сорока, Марина та Олексій Гаратаєви та багато інших.
На жаль, деякі загинули під час свого служіння волонтерському руху.
Підприємець Ольга Кур’єрова загинула у Лисичанську від ворожого обстрілу 3 квітня на волонтерському місці, яке створила сама. Вона організувала кухню, готувала обіди для тих, кому це було потрібно – людей на вокзалі у Лисичанську, людей у підвалах, бійців ЗСУ та тероборони, нужденних.
Також у Лисичанську від осколків російського снаряду загинули волонтери Андрій Мечинський та Ольга Сергієва-Кучеренко. Вони потрапили під обстріл, коли привезли продукти самотній бабусі. Старенька також загинула на порозі свого будинку.
