Майже щодня в українських медіа з'являються повідомлення про викриття різного роду колаборантів. На співпрацю з окупантами йдуть представники влади, правоохоронці, держслужбовці, вчителі, лікарі, священники й звичайні громадяни. Від початку повномасштабної війни, за даними Нацполіції, відкрито близько 2 тисяч 300 кримінальних справ за колабораційну діяльність.
Саме поняття "колабораційна діяльність" нове для українського законодавства. Офіційно такий злочин з'явився 15 березня 2022 року, після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність". Відповідальність за нього передбачена статтею 111-1 "Кримінального Кодексу України".
Форми колабораціоністської діяльності
Під колабораціонізм підпадає дуже широкий спектр дій: від підтримки загарбників у соцмережах до роботи в окупаційних органах влади.
Закон визначає сім форм колабораціоністської діяльності:
- публічне (в тому числі через Інтернет) заперечення збройної агресії проти України або заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора;
- добровільне зайняття громадянином посади в окупаційній владі (не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій);
- пропаганда у закладах освіти на користь агресора, в тому числі впровадження ворожих стандартів освіти;
- допомога ворожим формуванням;
- добровільна згода обіймати посади в окупаційній владі (пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій);
- організація та проведення політичних заходів та інша інформаційна діяльність на користь держави-агресора (з'їзди, збори, демонстрації, конференції, круглі столи, збирання та поширення відповідної інформації тощо);
- обіймання посад у сфері правосуддя (суди, правоохоронні органи) та у військових формуваннях країни-агресора або надання їм допомоги.
Діапазон відповідальності за колабораційну діяльність також є досить широким: від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю аж до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна за особливо тяжкий злочин, якщо він призвів до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Чим відрізняється колабораціонізм від
державної зради?
Після появи в Кримінальному кодексі такого злочину, виникло питання як відмежувати колабораціоністську діяльність від державної зради, адже в обох випадках йдеться про національну безпеку та захист державного суверенітету.
Державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
"Термін "державна зрада" у законодавстві був ще з радянських часів. По-простому, це перехід військовослужбовців та осіб, як давали присягу Батьківщині, на бік ворога. Колабораціонізм є новим поняттям і ширшим. Він стосується цивільних людей, які почали співпрацю з окупаційною владою або її представниками: виконували їх рішення чи сприяли у досягненні загарбницьких цілей", - пояснює "Сватове.city" юрист та правознавець Олександр Лемешко.
Юрист Олександр Лемешко
Якщо людина продовжує працювати в окупації - вона колаборант?
У захоплених ворогом містах та селах досі залишаються тисячі українців - хтось не може виїхати, а хтось не бажає. Вчителі, лікарі, комунальники, журналісти, адвокати, які продовжують працювати в окупації, чи можна їх називати колаборантами?
Лише один той факт, що людина перебуває і працює на окупованій території не є притягнення до відповідальності за колабораціонізм, - пояснює адвокат.
"Ключовим тут є, чи співпрацює людина з окупаційною владою. Скажімо, якщо вчителі у школі отримують методичні завдання, проводять так звані уроки політінформації на користь ворога чи спотворюють історію, або відкрито негативно висловлюються про Збройні Сили України - це колаборанти, які мають нести відповідальність. Але, наприклад, якщо вчитель взагалі не виявляє прихильність до окупантів, ніякими своїми діями не підтримує їх, але продовжує працювати у школі? Як це кваліфікувати? Кожен такий випадок буде досліджуватися у сукупності всіх умов. Тут важливо, чи працювала людина на цій посаді до окупації, чи робота їй необхідна для того, щоби прогодувати себе та свою сім'ю, чи взагалі у неї була можливість виїхати. Це ж стосується і людей інших професій", - говорить Олександр Лемешко.
Основними доказами колабораційної діяльності, за словами адвоката, є покази свідків та документи, видані на захоплених територіях. Хоча, українське законодавство визнає нікчемним усе діловодство окупантів (окрім довідок про народження та смерть), але якщо громадянин України створює чи допомагає створювати документи, які видає нелегітимна влада, - це колабораціонізм. Навіть підпис на них - вже підстава отримати підозру. Скажімо, комунальники, підписуючи акти підряду на виконання робіт, дають згоду на співпрацю з окупантами, - пояснює правозахисник.
"З документами ситуація непроста. Коли людина своїми діями сприяє окупантам, з нею все зрозуміло. Але, наприклад, з Херсона п'ять місяців людей не випускали взагалі. Нараджувалися діти й батькам треба було отримати свідоцтво про народження. Щоби отримати довідку з пологового, мама чи тато мусили підписати документ, що ця довідка потрібна, щоби отримати свідоцтво про народження дитини за російським законодавством. Якщо відмовляєшся це підписувати - довідки не видавали. І як бути в такому випадку? З одного боку, людина начебто співпрацює з окупаційною владою, добровільно ставить підпис на документі, але з іншого боку це була єдина можливість підтвердити факт народження дитини й в майбутньому отримати свідоцтво в українському РАЦСІ. Чи може лише один цей факт свідчити про колабораційну діяльність, звичайно, що ні", - говорить Олександр Лемешко.
Якщо окупанти примушують до колабораціоністської діяльності
На співпрацю з окупантами українці погоджуються не лише із власної волі, але й під страхом смерті чи вбивства близьких. Примус до колабораціоністської діяльності є пом'якшувальною обставиною, але його ще треба довести. Проте далеко не завжди мешканці окупованих територій, мають можливість збирати докази.
"Зазвичай, люди добре знаю, хто співпрацював з окупантами і які були обставини. Якщо людину змушували, але доказів вона немає, то свідки можуть це підтвердити. Чи завжди цей процес буде об'єктивним і справедливим? Звичайно, що ні. Будуть і наклепи, але так було у всіх війнах і нам цього теж не уникнути. Тому, якщо є можливість зібрати хоч якісь докази примусу - це обов'язково треба робити ", - резюмує правозахисник.
Цей матеріал створено в рамках проєкту «Сила місцевих медіа – для посилення згуртованості українців», що реалізується Громадською спілкою «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».
