Юрій Кушнір – родом з Алчевська. До 2014 року працював на місцевому металургійному підприємстві. Займався громадською діяльністю, був депутатом міськради. Однак, проукраїнська позиція чоловіка не давала спокою декому з місцевих. Після захоплення міста росіянами, йому довелося виїжджати з рідного дому на Старобільщину. Він пройшов АТО/ООС, а у 2022-му знову пішов боронити Україну від російської навали.
Редакція сайту Сватове.City дізналася, що після демобілізації Юрій Кушнір переїхав на Полтавщину, де вирощує полуницю та чекає на повернення дружини з фронту.
"Чужий серед своїх". У 2014-му через проукраїнську позицію довелося виїхати з міста
Юрій Кушнір народився і виріс у місті Алчевськ. Працював фотографом. Потім - на місцевому металургійному комбінаті та очолював громадську організацію «Алчевська спілка підприємців», був депутатом міської ради.
«Я не підтримував «лінію партії», боровся з діями влади щодо тиску на малий бізнес та ще й мав проукраїнську позицію. Тож згодом, мене звільнили з меткомбінату «за згодою сторін», - розповідає Юрій.
Однак, без роботи Кушнір не залишився, відомий у місті підприємець запропонував йому посаду директора на своєму підприємстві - шлакоблочному заводі.
У 2014 році Юрій Вікторович разом зі своїми однодумцями організовував в місті антиросійські мітинги. І знову потрапив до «чорного списку» місцевої влади.
4 травня Кушнір з друзями скинули з Алчевської міськради триколор т.зв. «ЛНР» та встановили синьо-жовтий стяг - це зафільмували та виклали в YouTube.
Після цього, один з силовиків попередив активістів, що окупанти готують проти них каральну операцію.
«Знайомий з СБУ повідомив, що наші справи кепські й треба негайно виїжджати з міста. Мої друзі, Юрій та Микола, виїхали 5 травня, а я - на день пізніше. Я поїхав за ними до Старобільська. Так я опинився в батальйоні територіальної оборони «Айдар». Став добровольцем і познайомився з першим комбатом Сергієм Петровичем Мельничуком», - розповідає Юрій Кушнір.
У 2014 році Юрій Кушрів пішов добровольцем у батальйон "Айдар"Фото: call ato
Аби «айдарівці» не харчувалися у сухом’ятку, Юрій приготував для побратимів борщ. Відтоді чоловіку надали позивний «Старшина», який він має й по сьогоднішній день.
Батальйон ТрО дислокувався в селі Половинкине. Там Юрій познайомився зі своєю теперішньою дружиною – Світланою. Разом воювали в «Айдарі», аж допоки не звільнилися. Вона повернулася до мирного життя восени 2017 року, а Юрій - навесні 2019-го.
"Айдарівці" створили на Старобільщині сімейне фермерське господарство
«Повернулися ми, звичайно, на Старобільщину, звідси Світлана родом. І поселилися в старій бабусиній хаті у Половинкиному», - згадує пан Юрій.
Неподалік було військове кладовище. Похованих тут «айдарівців» вони з дружиною знали особисто - воювали пліч-о-пліч.
Юрій Кушнір наглядав за могилами побратимів на війському кладовищі на Старобільщині, 2021 р.Фото: Вісті
Потроху родина тероборонівців взялася облаштовувати своє мирне життя. Вирішили організувати сімейний бізнес. Землі у «айдарівців» було небагато – лише півгектара, тож планували використовувати її максимально ефективно.
Місцеві фермери вирощували картоплю, зерно, кукурудзу, соняшник.
А Юрій зробив ставку на полуницю: «Я вивчив ринок. Майже всі у селі мали теплиці. Вирощені помідори, перець, огірки возили на продаж до Сєвєродонецька. Я зрозумів, що в регіоні майже немає конкурентів у вирощування полуниці. Поїздив по Україні, подивився технології, поспілкувався з людьми, вивчив сорти».
Так народилося фермерське господарство «Полуничний рай». І почали працювати.
У 2019-му році чоловік подав документи на грант від Агентства США з міжнародного розвитку USAID і вийшов переможцем. У 20-му американці приїжджали до Юрія на виробництво, куштували вирощену полуницю, були задоволені. Обіцяли підтримати бізнес: але не грошима, а технікою.
Юрій Кушнір з дружиною створили "Полуничний рай"Фото: з особистого архіву Ю.Кушніра
«18 лютого 2022 року представники USAID повідомили, що за два-три дні привезуть мені всю техніку, майже на 40 тис доларів. А в мене ювілей – 60 років. Я очікував на гостей: побратимів, родичів. Кажу їм: «Везіть техніку в кінці місяця», - розповідає пан Юрій.
Сільгосптехніку отримати не вдалося, бо довелося знову братися за зброю.
24 лютого Юрій отримав зброю – знову пішов боронити Україну від російських окупантів
Того ранку Юрію не спалося, прокинувся о пів на п’яту. Чоловік заварив чаю і почув, що поблизу Половинкиного почала працювати ППО.
Кушнір розчув, що розвиваються снаряди та б'ють ракети: «Я включив телевізор. З новин дізнався, що почалася друга хвиля цієї війни».
Дружина теж вже не спала, навкруги посилювалися вибухи. В той день в селі сталася перша смерть – ворожим пострілом було вбито мирного жителя.
«Росіяни швидко просунулися в бік Старобільська, ми почали телефонувати своїм побратимам. Великою групою у 60-70 осіб дісталися Сєвєродонецька. Там отримали зброю: кожному видали автомат і чотири «ріжка» з патронами. Звідти частина добровольців поїхала на Дніпро, інші рушили на Київ.
У складі 231-го батальйону тероборони Дніпра Юрій зі Світланою висунулися у бік Синельникового, Покровського, де й розпочався бойовий шлях.
«В перший же день російська БМП розстріляла два наших джипа. В них загинули комбат, його заступник і ще чотири людини, один з них – старобільчанин», - зазначив Кушнір.
Згодом, підрозділ отримав нормальний зв'язок, рації, тепловізори, відповідне озброєння. Додалися досвідчені командири-афганці. Втрат стало значно менше.
«Старшина» пригадує: «Дві наші групи потрапили у вороже оточення. Але завдяки досвіду, обидві змогли вирватися з тієї облоги. Усі повернулися до батальйону живі: без поранених і вбитих».
У порівнянні з 2014 роком, чогось кардинально нового у 2022-му «айдарівець» на фронті не помітив: «Хіба що масштаби бойових дій побільшали. Потужніше стала працювати арта та додалися дрони».
Складніше стало потім, у 2023-му.
За час служби Юрій був і головним сержантом роти, і водієм евакуаційної машини. Довелося перевозити різне: БК, харчі, військовослужбовців.
Коли Кушніру виповнився 61 рік, його демобілізували. Хотів подовжити контракт ще на рік, однак не пройшов ВЛК за станом здоров'я.
Ситуацію обговорив з дружиною.
«Може воно на краще, що звільнили. Бо їздив на евакуаційному УАЗику – півтора метри над землею, це не окоп чи бліндаж. Під час обстрілу – всі осколки мої. А раптом загину і жінка одна залишиться. В неї нічого немає, навіть нікуди буде повертатися з фронту», - переймається Юрій.
Переселенець зі Старобільщини отримав свій американський грант на Полтавщині
«Хочу аби дружина приїхала на все готове», - ділиться планами пан Юрій.
«На дембелі» чоловік вирішив розпочати все з початку – зайнятися полуницею. Вже відновив документи сімейного фермерського господарства.
Переселенець передивився близько тридцяти будинків. Обрав хатину на Полтавщині. Земля тут плодюча, а село розташоване за 300 м від траси, тож легко їздити у Київ, Дніпро, Харків, Полтаву.
Фермер-переселенець повністю відремонтував хату, звів першу теплицю під розплідник. Днями запустив котел та перевірив гідравліку.
«Минулоріч з USAID поцікавилися: чи я живий? І привезли мені на Полтавщину всю техніку, що я виграв по гранту два роки тому. Як раз те, що необхідно для відтворення господарства на новому місці: трактор та причеп до нього, ємність для води та помпу, фрезу для розпушування ґрунту на глибину 18 см», - радіє Юрій Вікторович.
Кушнір отримав допомогу від USAIDФото: з особистого архіву Ю.Кушніра
Кушнір має земельну ділянку у півгектара. Планує встановити ще чотири теплиці. Вирощуватиме італійську полуницю: її розсада оброблена виробником, тому вона стійка до хвороб, ягода має чудові смакові якості. Проте, нормальний врожай від неї буде лише у 2025 році.
У селі, де Юрій облаштовує родинне господарство, проживає до 400 жителів. Місцеві одразу побачили, що чужинець - тямущий і працьовитий. Тож, одні селяни почали проситися до нього на роботу, інші пропонують переселенцю свою землю в оренду. Він вже взяв на роботу чотирьох місцевих жінок та «приріс» на півгектара.
«Я фінансово більше не потягну, мені стартанути треба. Зароблю грошей на наступний рік, тоді може хату сусідську викуплю і ще землю в оренду візьму. Цьогоріч, окрім полуниці, вирощуватиму помідори та огірки. Насіння для розсади вже купив. Буде 16 сортів помідорів: супер ранніх, ранніх, середніх, середньопізніх і пізніх».
«Люди в селі приємні, доброзичливі. Я вже майже всіх знаю. Записуються до мене на розсаду, бо цим тут ніхто не займається. А місцеві живуть з того, що виросло на їхньому городі», - розповідає переселенець з Луганщини.
"Тероборонівець" з Луганщини Юрій Кушнір створює "з нуля" фермерське господарствоФото: з особистого архіву Ю.Кушніра
На малу батьківщину ані сам Юрій, ані його дружина повертатися не збираються. «Там дуже близько Росія. Я впевнений: ми виграємо війну. Але я боюся, що то буде тимчасово. Я не хочу втратити все ще раз. Коли ми зі Світланою виїжджали з дому, взяли з собою документи, пакет з їжею та ноутбук. Одразу хату пограбували, винесли з неї все повністю. Куди повертатися? Хіба що у гості», - додає чоловік.
Наразі Юрій спілкується лише з активними працьовитими людьми: «Мені подобаються «живчики». Я намагаюся не спілкуватися з тими, хто несе негатив, жує шмарклі та чекає, що хтось має вирішити їхні проблеми. Вони живуть минулим, у них немає майбутнього».
З такими людьми у Юрія Кушніра різні шляхи.
