Наталя Бєлімова – «досвідчена» переселенка. Від 2014 року переїжджала кілька разів. А з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну довелося пакувати валізи знову. Цього разу родина Бєлімових вирішила їхати, якнайдалі від сходу. Прихисток сім’я знайшла на Волині. Тут довелося розпочати життя «з нуля». В чужому місті Наталя шукала бодай якусь роботу. Та згодом вирішила ризикнути й відкрити власну справу. Наразі жінка виготовляє льодяники з натуральної сировини.
Редакція сайту Сватове.City поспілкувалася з переселенкою і розпитала: чи швидко вона адаптувалася у Луцьку та чи легко було відкрити?
Від 2014 року Наталя Бєлімова переїжджала двічі
У Луганську Наталя Бєлімова з чоловіком працювали в «Укрзалізниці». Вона була інженером проектної групи, чоловік – виконробом. Проте, «руська весна» внесла корективи у спокійне життя луганчан. Родина залізничників виїхала на Дніпропетровщину, в Нікополь.
«Згодом чоловіка покликали повернутися на залізницю. Підприємство, що відбудовувало мости, знаходилося у Старобільську. Тож ми з сином поїхали за ним», – розповідає пані Наталя.
Потроху обживалися на новому місці. Винайняли житло, дитина пішла до школи. Працювали: чоловік часто їздив у відрядження, бо треба було відновлювати залізничні об’єкти, Наталя Сергіївна – по будівничий спеціальності в обленерго. Сім’я жила розміреним життям.
Наталя у Старобільську, серпень 2021 р.Фото: з особистого архіву Н.Бєлімової
В чутки про можливий напад Росії не вірили: на прифронтовій Луганщині за 8 років вже звикли до періодичних загострень на фронті.
«На 24 лютого 2022 року ми придбали квитки на Київ. Вирішили з’їздити у звичайну туристичну подорож: син жодного разу не був у столиці та й ми самі були давно», - каже Наталя.
Через початок війни, подорож довелося скасувати – родина залишилася у Старобільську.
Знову в дорогу. Їхали подалі від сходу
В Старобільську Бєлімови провели ще десять днів. Містом ходили різні чутки: нібито, населений пункт вже захопили росіяни, то вивішували їхній триколор на міській адміністрації, то знову підіймали український прапор.
«Пам'ятаю, що всі бігали по магазинах, намагалися закупити якнайбільше продуктів. Ховалися, бо вночі розбомбили п’ятиповерхівку. Коли росіяни остаточно зайняли місто, то одразу запровадили патрулювання основних вулиць. Ми зрозуміли, що пора виїжджати», - згадує Наталя Бєлімова.
Коли збирала речі в дорогу, пані Наталія вже знала, що треба брати з собою. Далися взнаки попередні переїзди. Жінка пам’ятала, що залишаючи Луганськ, не взяла з собою жодної фотографії: ані з весілля, ані дитячих світлин сина.
«Тому перед виїздом зі Старобільська, окрім документів і грошей, одразу склала фотокартки без рамок. Потім взяла три чашки, ложки, тарілки. Додала постіль, рушники, ковдри», - мовить досвідчена переселенка.
З міста було організовано відправлення евакуаційних автобусів на неокуповану територію.
Наталя каже: «Однак, куди конкретно вивозять людей - ніхто не знав. Ми вирішили їхати власною машиною за цією евакуаційною колоною. Однак в той день, евакуаційні автобуси скасували. Ми ухвалили рішення виїжджати самостійно. За нами на машині рухалася ще одна родина – колеги чоловіка».
До Куп’янська їхали, долаючи багато російських блокпостів, на узбіччі - купа згорілої техніки. Довелося зачекати, поки проїде величезна колона танків РФ.
В решті решт Бєлімови виїхали з «сірої зони» …в Україну.
Пані Наталя каже: «На першому блокпості одразу помітили відмінність: на рукавах у наших військових був намотаний синій скоч. Це були дуже молоді хлопці, десь 18-20 років».
Жінка зраділа, що вони вже перебувають на підконтрольній Україні території. Поїхали до Полтави.
Наталя розповідає: «На заправках були величезні черги. У нас пальне було з собою. Ми навчені ще з 14-го року. Тому повна каністра завжди була напоготові».
У Полтаві зупинилися на ночівлю в родині однокурсника з інституту. І знову в дорогу, подалі від сходу.
«Ми не знали куди їдемо. На автошляхах була «тягнучка». Тож до 18:00, коли настає комендантська година, змогли доїхали лише до Умані. На стовпі побачили оголошення, що гуртожиток надає прихисток біженцям – зупинилися там», – розповідає старобільчанка.
На четвертий день подорожі, виїжджаючи з Хмельницького, вирішили їхати до родичів на Волинь.
Наталя Сергіївна пригадує: «Думали перепочити і визначитися, що робити далі. За пару днів вирішили - зупинитися у Луцьку, бо тут відносно безпечно».
Як "східнячка" на "западенщині" перетворила своє хобі на бізнес
У Луцьку пару тижнів жили у родичів. Потім знайшли невелике житло – з грошима були проблеми, тож переселенців з Луганщини пустили лише за оплату комунальних послуг.
«Я не знаю, як в інших містах, а в Луцьку нам дуже допомагали місцеві. Перші пару місяців нас навіть годували. Ми дуже вдячні лучанам за підтримку», – дякує Наталя.
Нині родина винаймає квартиру. Чоловіка знову покликала на роботу рідна залізниця. Щоправда, доводиться працювати «вахтовим методом»: на пару тижнів він їздить на схід – у Слов’янськ, Лиман, а потім повертається до родини у Луцьк.
Сама Наталя ходила маловідомим їй містом у пошуках бодай якоїсь роботи. Та марно.
«Аби скоротати час, я почала виготовляти цукерки для сина. Дивилася в інтернеті рецепти і вчилася їх робити», - ділиться споминами Наталя.
Наталя Бєлімова показує льодяники з натуральної сировиниФото: з особистого архіву Н.Бєлімової
З часом жінкам-переселенкам запропонували пройти навчання, аби започаткувати власну справу.
«Я записалася, бо просто вже не було сил сидіти вдома. Я проаналізувала своє хобі щодо виготовлення цукерок. Продавала їх лише пару разів - знайомим та на шкільному ярмарку. Але ж це не бізнес. На курсах мене навчили азам: як формувати ціну, шукати клієнтів, монетизувати соцмережі. Після навчань подала заявку на грант», - розповідає жінка.
За місяць пані Наталя захистила свій бізнес-план і виграла грант. За ці гроші придбала харчовий принтер: «Він друкує їстівними чорнилами на вафельному та цукровому папері. Завдяки цьому я змогла наносити на льодяники логотипи замовника».
За умовами гранту, Наталя Сергіївна відрила ФОП третьої групи. Це дає можливість співпрацювати з підприємствами, що ведуть безготівковий розрахунок.
Підприємниця-початківець швидко знайшла клієнтів у Луцьку і нині постачає свої льодяники у два магазини й кілька кав’ярень. Коли в них закінчуються Наталчині цукерки – вони замовляють знову. І вона відправляє на продаж чергову партію смаколиків.
«Я починала готувати льодяники в каструлі, що мені надали по приїзду до Луцька в якості гуманітарної допомоги. Нині я маю професійне обладнання. Придбала сушарку і сама вже підсушую фрукти для цукерок, а раніше доводилося їх купувати», – хвалиться бізнесвумен.
Пані Наталя замислилася на розвитком, а він потребує додаткового фінансування. І жінка знайшла вихід.
"Старт у нове життя". Переселенка з Луганщини навчає волинян бізнесу та допомагає ВПО
Додатковим заробітком Наталії Бєлімової стали майстер-класи. Спочатку спробувала декілька навчань дати безкоштовно, аби самій потренуватися. Нині підписала договір з благодійним фондом і проїхала по всій Волині – провела 19 майстер-класів.
«Я розповідаю на своєму прикладі, як відкрити власний бізнес, займатися документами, монетизувати справу. Люди можуть чим завгодно заробляти на життя: в’язати одяг, випікати торти чи ліпити вареники, можна виготовляти будь що», – говорить Наталя.
Наталя провела на Волині 19 майстер-класів з відкриття власної справиФото: з особистого архіву Н.Бєлімової
Під час спілкування луганчанка «приростає» новими знайомствами. Серед них чимало переселенок.
«Одна з дівчат, харків’янка, відкрила медіа-школу в Луцьку. Запрошує жінок-переселенок на чай. Зустрічаємось, обговорюємо, бо у нас багато спільних проблем. Ми започаткували громадську організацію «Старт у нове життя». Це – спільнота самопідтримки для внутрішньо переміщених жінок», – зазначає Бєлімова.
Наталя допомагає переселенцям, бо сама має такий статусФото: з особистого архіву Н.Бєлімової
До організації входить 15 активісток, час від часу долучаються інші. Є серед них психологині, бо їхня допомога наразі дуже затребувана. Останнім часом до Луцька почали прибувати нові переселенці – через російські обстріли люди масово тікають з Донеччини.
«До нас приходять розгублені люди і наша головна мета підтримати їх, поспілкуватися, підказати де знайти житло, де отримати гуманітарку. Ми залюбки їм допомагаємо, бо самі пройшли через це пекло», – каже переселенка з Луганщини.
Наталя Бєлімова нині входить до складу Ради ВПО при Волинській обласній державній адміністрації, тож допомагає евакуйованим «східнякам» адаптувалися у Луцьку.
Сама Наталя вже називає Луцьк своїм домом: «Знаєте, як це проявляється? Раніше я не знала де тут що знаходиться, а тепер гостям міста я можу розповісти, як пройти до якоїсь вулиці чи доїхати кудись транспортом. А коли по суботах я йду на ринок, то вже зустрічаю там своїх знайомих».
Переселенка зізнається, що їй тут дуже подобається: місто компактне, має затишні парки, алеї. І додає: «Повітря Луцька дихає благополуччям, люди ходять щасливі».
Сумує за Старобільщиною. Проте, не знає, чи повернеться туди після перемоги
Попри добробут, пані Наталя досі сумує за Старобільськом. Про Луганськ думає рідше, каже – то вже, як інше життя. Чи повертатиметься сім'я на Луганщину після деокупації наразі не знає.
Що відбувається у Луганську та Старобільську не уявляють, бо більшість тих, з ким спілкувалися – виїхали звідти.
Чоловік Наталі впевнений, що після перемоги України, у рідному регіоні в нього буде купа роботи з відновлення залізничної інфраструктури.
Бєлімови вірять у Збройні Сили України.
А переселенцям пані Наталя радить, попри труднощі, налагоджувати своє життя на новому місці: «Головне – не падати духом, а йти вперед».
