Тетяна Падалка народилася в селище Борівське неподалік Сєвєродонецька. Згодом жінка з родиною переїхала у місто. Працювала молодшою медичною сестрою. Спочатку жили у гуртожитку, потім назбирали грошей на квартиру. Вийшовши на пенсію, пані Тетяна захопилася одним із видів народного декоративного мистецтва – українською вишивкою. У лютому 2022 року разом із сусідами жінка ховалася у підвалі від російських обстрілів. Коли вже несила було терпіти, пенсіонерка поїхала з родиною на Дніпропетровщину. І продовжила вишивати бісером. У Великдень майстриня виставляла свої роботи на "Фестивалі української писанки-2024" у Києві.
Редакція сайту Сватове.City розпитала пані Тетяну про її життя до та після початку повномасштабного вторгнення і хто надихнув жінку на шитво бісером.
Довоєнне життя та перші кроки у вишиванні
Тетяна Падалка переїхала з передмістя до Сєвєродонецька. Спочатку жила в гуртожитку «малосімейного типу». Згодом діти допомогли купити квартиру в багатоповерхівці на вулиці Новікова.
Тетяна Іванівна працювала в протитуберкульозному відділенні молодшою медсестрою. Робота з такими хворими була не з легких. Кожен знімав стрес по своєму.
«Я бачила, як наша завідувачка Наталя Миколаївна вишивала ікони. Вони були дуже красиві. Її роботи не раз виставляли в міському палаці культури. Ну, думаю: колись і я спробую», - мріяла пані Тетяна.
Той час настав, коли жінка вийшла на пенсію. У 2014 році на сході України розпочалася Антитерористична операція. Аби відволіктися від подій, що насторожували – жінка пекла вдома хліб.
Випікання хлібу в колі друзівФото: з особистого архіву Т.Падалка
«З часом я вирішила взятися за вишивання, щоб відганяти від себе «дурні думки». Купила набір «Касперовська ікона Божої Матері». Дізналася, що ця святиня дарує віруючим зцілення, допомагає у скрутні часи і рятує від біди. Саме те, що тоді турбувало мене. Спочатку вишивала нитками «муліне», - згадує свої перші кроки Тетяна Іванівна.
Далі – більше. Сєвєродончанка спробувала наносити візерунок на тканину бісером. В інтернеті знайшла схеми вишивки і взялася за іменні ікони: для племінників та онуків.
Проте, пані Тетяну не покидало бажання вишити рушник.
«Свою першу пенсію я отримала одразу за два місяці: купила великий рушник і бісер. Я з задоволенням взялась за рукоділля. Потім цілий місяць вишивала скатертину на кухню. А що ще робити на пенсії? На роботу ходити не могла через проблеми з ногами», - згадує Тетяна Падалка.
Коли знайомі чи друзі просять, щось вишити їм на подарунок, пані Тетяна залюбки береться за голку. Каже: «Я – гіпертонік, а коли вишиваю ікону, то сама себе заспокоюю і тиск нормалізується».
Власноруч вишиті бісером рушники та ікони пані Тетяна виставляла в КиєвіФото: з особистого архіву Т.Падалка
24 лютого 2022 року. Як Тетяна Падалка виїжджала з Сєвєродонецька під обстрілами
За пару днів до початку російського вторгнення в Україну Тетяна Іванівна виписалася з лікарні. 24 лютого донька зателефонувала і ошелешила страшною новиною: почалася війна. На доньчину пропозицію виїжджати у безпечне місце, пенсіонерка відповіла, що нікуди з рідного краю не поїде.
«В той час зять перебував за кордоном – працював монтажником. Донька з онукою під час небезпеки ховалися у підвалі 8-ї школи. А ми з дідом відсиджувались у ванній кімнаті», – пригадує пані Тетяна.
Тетяна Іванівна з онукоюФото: з особистого архіву Т.Падалка
Коли було дуже гучно, подружжя спускалося у підвал своєї багатоповерхівки, туди приходили й сусіди.
Поруч розташовувалися військовослужбовці ЗСУ: вони чергували містом та охороняли дорогу.
З часом перебувати в будинку стало небезпечно. Дедалі частіше до житлових будівель почало «прилітати». З кожним днем місцева інфраструктура зазнавала все більших пошкоджень. Почалися перебої з водопостачанням, ледве жеврів газ, а електрика взагалі зникла.
«Намагалися готували сухарі з водою, приправляли вершковим маслом. Я згадала, як колись моя бабуся в банку складала масло та заливала холодною водою, щоб воно довше зберіглося», – переповідає сєвєродончанка.
В один з днів, після чергового обстрілу, родина вирішила їхати до родичів свекра на Дніпропетровщину. Почали збирати речі: документи й одяг вмістились у дві валізи.
Однак, потрапити на евакуаційні рейси виявилося нелегко. Спочатку треба було пішки дістатися до палацу культури будівельників, звідки відправлялися автобуси. Місто обстрілювали з установок «Град», тож довелося пересуватися «крадькома», ховаючись по-під будинками.
У волонтерському автобусі старики сиділи на місцях для сидіння, молодь примостилася на своїх валізах.
Разом з господарями у вимушеній мандрівці перебуває їхня улюблена киця – Мурка.
Пані Тетяна та її МуркаФото: з особистого архіву Т.Падалка
Нове життя пані Тетяни на новому місці
Першим прихистком сєвєродончан став Павлоград на Дніпропетровщині. Там зупинилися у двокімнатній квартирі на 4-му поверсі.
Тут переселенці почали з’ясовувати питання з виплатою пенсій, бо треба було купувати дорогі ліки. У Тетяни Іванівні проблем не було – їй пенсію перераховували на банківську картку. А чоловік отримував виплату на пошті – у Сєвєродонецьку. Тож вже три місяці сидів без грошей.
«Я почала з’ясовувати: як бути? Звернулася до гендиректора «Укрпошти» Ігоря Смілянського. Завдяки його втручанню, на павлоградському відділенні пенсію виплатили вже за пару днів», – розповідає жінка.
Була ще одна незручність. Будинок, де проживали переселенці, не мав ліфта.
«У мені – хворі ноги. З паличкою було важко підійматися сходами. Зайвий раз на вулицю не виходила», – скаржиться Тетяна Падалка.
Переселенка дуже зраділа, коли племінниця підшукала підходящу квартиру в Києві. Донька Тетяни Іванівни, яка виїхала з дитиною до Польщі, погодилася сплачувати за оренду київського житла.
Аби віддячити павлоградцям за гостинність, майстриня вишила їм ікони та рушничок. За прихисток і підтримку сєвєродончанка вдячна Олі з Ігорем та родині Жукових.
1 серпня 2022 року бабця з дідом попрямували до столиці.
«У Києві одразу знайшла магазини, де продають набори для вишивання. Правда, ціни «кусаються». Ну, а що робити – не сидіти ж без діла? Знову взялася за улюблену справу», – каже рукодільниця.
У давнину казали, що вишивання це атрибут справжньої жінки, показник її смаку і виховання. Нині кажуть, що хендмейд – унікальний спосіб виразити свою індивідуальність.
Доказом цього є роботи пані Тетяни. Сєвєродончанка створює дивовижні речі. На Великдень у Києві відбувся «Фестиваль української писанки».
Майстриня Тетяна Падалка і в.о. міністра культури Ростислав КарандєєвФото: з особистого архіву Т.Падалка
Окрім пофарбованих орнаментованих яєць та різноманітного мережива, на фесті були широко представлені вишивані роботи з усіх усюд. Свої вишивки з бісеру й ниток виставляла Тетяна Падалка.
Пані Тетяна радо спілкується з переселенцями з Луганщини. Із земляками зустрічається в гуманітарному хабі Нижньодуванської громади Сватівського району.
«Сватівчани для мене, як рідні. В мене чоловік з тих країв – з Преображенного. Ми одружилися у 2001 році. А тут, у хабі, допомагаємо людям, робимо те, що нам під силу: розвантаження-фасування. Ми вдячні керівництву хабу, робітникам культури та спорту за нашу підтримку. Ми як одна велика і незламна родина», - додає Тетяна Іванівна.
Тетяна з чоловікомФото: з особистого архіву Т.Падалка
Сєвєродончанка їздила до Польщі: гостювала у доньки з онукою. Вони пропонували перебиратися до них. Жінка вирішила чекати на перемогу тут, в Україні. Однак, сподівається, що і в Києві на довго не затримається.
«Вдома все одно краще. Я вірю, що ми подолаємо все. Україна переможе і ми поїдемо додому. У нас, на Донбасі, навіть запах інший, рідний», - підсумовує розмову Тетяна Падалка.
