Священнослужителю протоієрею Дмитру Романківу 24 липня виповнилося 47. Про нього знають далеко за межами Сватівщині. З початком війни на Донбасі, він не тільки підтримував молитвами місцевих жителів, а й був і залишається волонтером. Часто виїжджає на фронт, допомагає українським військовим словом Божим, а ще привозить гуманітарну допомогу, яку збирають люди.
Отець Дмитро приїхав до Сватового ще 20 років тому. Родом він з Городенка, що на Івано-Франківщині. Минулого року був на малій батьківщині, про що написала місцева газета «Край».
У дитинстві Дмитро часто відвідував Городенківську церкву Успіння Пресвятої Богородиці, де духовним наставником хлопця був отець Ігор Левицький. Можна сказати, що завдяки духівнику Дмитро обрав свою життєву дорогу ще малим.
Спочатку Дмитро Романків був дяком-регентом у церкві св. Миколая. Закінчив Харківську «Колегію Патріарха Мстислава» та здобув ступінь бакалавра богослов’я. А до цього навчався в Коломиї, Івано-Франківську, Чорткові.
Дуже шанобливо та з любов’ю Дмитро відгукується про свою дружину.
— Моя дружина Надія Гавронська родом із Котиківки. Дякую Богові за віруючу, жертовну, добру, красиву жінку. Вона залишила все й пішла зі мною разом за Христом, — розповідає Дмитро журналістам.
Найважче було, коли він разом із дружиною переїхали до Сватового у 1999 році. Втім Надія завжди підтримувала чоловіка, незважаючи на труднощі та нестатки. Дмитро ще дякує батькам дружини — Михайлу та Дарії за підтримку і допомогу. У люблячій родині Романків народилося троє дітей — Андрій, Назарій та Вікторія.
До Сватового Дмитро приїхав з благословення архієпископа Харківської та Полтавської єпархії Української автокефальної православної церкви Ігоря (Ісіченка). Владика благословив тоді молодого священнослужителя на служіння у Сватовому.
— Мій дім там, де Христос мене покликав служити людям, прославляти Бога, — каже Дмитро Романків.
Починати на новому місці було складно. Тим більше священнику Української Автокефальної Православної Церкви. Вона й досі одна така на Сватівщині. На території району є багато церков, але всі вони підпорядковуються московському патріархату.
Спочатку отець Дмитро справляв службу у невеличкому приміщенні при будинку для людей похилого віку. Поступово до його пастви приєднувалося все більше людей. Потім він разом із громадою облаштували церкву в центрі міста. Сьогодні у храмі на честь Покрови Пресвятої Богородиці проводяться молитви, діє недільня школа, є кухня та трапезна.
Минулого року 14 жовтня, на свято Покрови архієпископ Харківської та Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви Ігор (Ісіченка) освятив закладення наріжного каменю під будівництво нового храму Покрови Пресвятої Богородиці у Сватовому. Наразі отче та парафіяни на зібрані людьми гроші закупляють будівельні матеріали для нової церкви. Але така блага справа потребує чималих коштів. Втім отець Дмитро вдячний кожному за допомогу і впевнений, що з Божою поміччю храм збудують.
24 лютого 2019 на загальних зборах парафіяни Сватівської церкви Покрови Пресвятої Богородиці вирішили перейти до Православної Церкви України. Єпископ Митрофан Бутинський своїм указом від 27 лютого прийняв у клір Харківсько-Богодухівської єпархії Православної Церкви України Сватівську Свято-Покровську парафію і її настоятеля.
Протоієрей Дмитро Романків каже, що Сватове стало для нього рідним, як і його мала батьківщина Городенка. Наймиліше його серцю — чисті і охайні сватівські вулиці. Дмитро вважає це заслугою кожного жителя громади, хто турбується про рідне місто.
— Щоб місто було гарним і затишним, кожен мешканець має його любити й починати з себе, зі свого подвір’я — посадити квіти, тримати чистоту. Прийти з громадою прибрати біля річки, у скверах. Не лінуватися, бо для нас усіх, а особливо для дітей, треба робити благоустрій, — вважає отець Дмитро.
За характером Дмитро Романків дуже чесна, добра, непосидюча людина. Він завжди там, де цього потребує час. Майже жоден захід у місті не відбувається без його присутності. Початок війни, за словами протоієрея, був вирішальним не тільки для жителів Луганщини, а й для сватівчан.
— Я думаю, 2014 рік став для нас усіх своєрідним іспитом. Кожен мав зробити свій вибір. І сватівчани у той час згуртувалися, щоб відстояти свою позицію. Жителі Сватівщини допомагали всім — українським воїнам, що тут базувалися. Облаштували наметове містечко для переселенців, які тікали з окупованих територій. Тоді у Сватове навіть обласне керівництво переїхало. Мер міста Євген Рибалко та тодішній голова райдержадміністрації Олексій Борзило об’єднали усіх — фермерів, підприємців, поліцейських, просто небайдужих громадян і вистояли у цей складний період, — згадує отець Дмитро.
Парафіяни церкви теж не стояли осторонь цих подій. Кожен допомагав чим міг — хто продуктами, хто речами чи грошима. І сьогодні сватівська громада, не дивлячись на тяжке життя, робить свій внесок у розбудову рідного краю та всієї України.
С початку війни на сході отець Дмитро був волонтером. Неодноразово їздив на передову, привозив українським військовим допомогу. Адже на початку війни у добровольців не було навіть форми, не кажучи вже про повноцінну їжу. Все це збирали прості люди і передавали на фронт. Дмитро вважає, що тоді був найвищий пік патріотизму не тільки з боку військових та добровольців, а і з боку простих громадян. Кожен робив посильний внесок у перемогу.
Коли отець Дмитро спілкується з військовими, то впевнений, що кожен солдат потребує щонайменше нашої моральної підтримки.
— Навіть, повертаючись додому, колишні воїни мають відчувати підтримку та допомогу. Адже вони й досі воюють у своїх снах. Потребують допомоги і сім’ї, які на війні втратили своїх рідних. Адже для нас не надто складно бути до них більш уважними, а їм важливо як ми до них ставимося, — каже Дмитро Романків.
Протоієрей вважає, що війна закінчиться тоді, коли весь світ зрозуміє, що Московія — це терористична країна, яка весь час свого існування воює із сусідами за чужі землі. На думку Дмитра Романківа, всім українцям потрібно повернутися до Господа і жити для Нього, сім’ї та держави. І тоді Україна обов’язково переможе, бо з нами правда і Бог!
