Знаходиться Кам’яна Могила у приазовському степу. Виглядає вона, як величезна кам’яна гора, що нагадує могильний насип. До речі, Кам’яна Могила ‒ державний історико-географічний заповідник. Периметр гори майже три кілометри, а висота 12 метрів. До речі, три тисячі каменів, впадини і тріщини цієї гори нагадують будову людського мозку.
У 1837 році біля гори побував академік Петро Кеппен. І саме він перший зрозумів, що гора цікава не тільки, як пам’ятник природи. Вчений написав у своїх нотатках, що між скель був вхід до печери, але його завалило піском. А один з його провідників, коли був малий, бачив там наскельні малюнки.
Згодом біля могили хтось знайшов п’ять срібних монет і місцеві мешканці вирішили, що у печерах знаходяться незліченні скарби. Тому вони повиривали пісок з-під брил і навіть підірвали могилу порохом. Пошуки монет закінчилися після того, як один з шукачів ледь не загинув. Ще й багато цінних каменів, які були на могилі, мешканці розтягнули на будівництво своїх помешкань.
Аж у 1898 році до могили приїхав археолог і краєзнавець Микола Веселовський. Йому вдалося розчистити вхід до найбільшої печери ‒ гроту Бика. Там він знайшов різні малюнки тварин, що перетиналися у лінію. Проте тоді така знахідка нікого не цікавила.
Але вона зацікавила студента Валентина Даниленка, який писав листи до Інституту археології з проханням відновити розкопки на Кам’яній могилі. Вже у 1938 році під керівництвом професора Отто Бадера вдалося відкрити й описати 30 плит з петрогліфами.
У 1950 році Радянська влада думала побудувати Молочанське водосховище. Це означало затоплення багатьох цінних пам’яток, у тому числі і Кам’яної могили.
Врятувала її експедиція 1951-1957 років. Археологи під керівництвом Миколи Рудинського детально вивчали всі артефакти, які знаходились там. У розкопках брав участь і колишній студент-ентузіаст Даниленко разом зі своїм учнем Борисом Михайловим.
Фото: kurort-azova.com.ua
Михайлов був фанатом гори і присвятив їй все своє життя. Він став засновником і першим директором заповідника Кам'яна могила і саме він добився, аби заповідник отримав статус національного. Вчений випустив багато книг і статей, а ще відкрив 15 нових гротів і печер.
Михайлов, звичайно, намагався дізнатися звідки взялися ці камені. Серед безліч теорій він записав і легенду ногайців.
Начебто колись богатир Богур завинив у чомусь перед Аллахом і той вирішив покарати його. Аллах велів богатиреві скласти з каміння на березі річки Молочної таку високу гору, щоб було видно увесь степ. Проте Богур махлював та нещільно складав каміння. Якось він провалився в щілину і помер там.
Після цього Аллах велів вітру засипати тіло та всі щілини піском. Кажуть, це його кістки і досі там знаходять.
А деякі люди вважають, що Кам’яну могилу створили прибульці. Їх доказом слугують малюнки на плитах у вигляді літаючих тарілок.
Насправді, все простіше. Кам'яна могила – це утворення Сарматського моря, що існувало тут 14 мільйонів років тому. Море пішло, піщана мілина, яка утворилася на дні цього моря, закам'яніла. Масив піщаника опинився на шляху річки Молочної і довгий час був островом в її повноводному річищі. З часом річка обміліла, а піщаник розколовся на шматки. А кістки, скоріше за все, належать мамонтам.
Для стародавніх людей це місце було священним. Там проводилися обряди, а безліч малюнків, які знайшли там, свідчать про те, що там існував культ Бика.
У 1994 році в заповідник приїхав знавець шумерської писемності Анатолій Кифішин. Він дослідив 62 печери з написами і заявив, що писемність Кам'яної могили ще давніша за шумерську. Вчений стверджує, що протошумерські піктограми Зерно, Ячмінь, Плуг, Колесо і Пиво вперше з'явилися саме тут. Ще він каже, що Кам'яна могила була подобою найдавнішої бібліотеки.
У 1990 році почали ходити чутки про те, що на Кам’яній могилі є «місця сили». Такий собі «пуп Землі». А у 1995 році гору відвідав верховний лама Непалу, він сказав, що з каменів «виходить» позитивна енергія. Тому навіть зараз там можна зустріти людей, які приїхали до гори «підзарядитися».
Ще розповідають, що у печерах і гротах Камя'ної могили можна потрапити у тимчасову воронку. Дехто пов'язує нагромадження каменів з вибухами боєприпасів на складах у Новобогданівці у травні 2004. Тоді жоден снаряд у піраміду не влучив – або не долітали, або перелітали далі.
