Сватівський велосипедист Олександр Верещагін 11 червня повідомив на своїй сторінці у Facebook про свою нову подорож — зі Сватового в Ужгород. Разом із командою вони подолали понад 1500 кілометр, їхали 20 днів. Пройшли купу випробувань і таки дісталися Ужгорода.
Про свою подорож Саша писав у своєму блозі, а ми зібрали все разом в онлайн-щоденник.
10 липня — день сімнадцятий
Чорні Ослави — Білі Ослави — Лючки — Делятин — Микуличин — Яремче — Яблуницький перевал — Кевелів. Проїхали 90 кілометрів.
Такої кількості гір Саша ще не бачив. Вони були всюди — попереду, позаду, височили над головою.
В цей день вони бачили найвищий водоспад Закарпаття Труфанець, місто-курорт Яремче, гірські села, потрапили під дві зливи.
Коли доїхали до Яремче дощ скінчився, проїхалися вулицею-трасою. Від міста залишилося позитивне враження — багато туристів, поруч відомий лижний курорт, готелі, мотелі, кафе, ресторани.
Ще кілька десятків кілометрів і подолана найголовніша «перешкода» Яблуницький перевал — природній кордон між Франківською і Закарпатською областями.
— Дев’ята і водночас крайня область нашої подорожі зустріла дощиком, але зрештою, все більш-менш налагодилось, — пише Саша.
Наприкінці дня несподівано знайшли садибу закарпатського вуйка, який здає кімнати і кемпінги. Поспілкувалися з господарем.
Саша пише, що в горах спиться спокійно.
11 липня — день вісімнадцятий
Кевелів — Кваси — Рахів — Нижня Апша — Тячів — Хуст. Несподівано для себе Саша з командою проїхали 125 кілометрів гірською дорогою.
Вранці у Ковелі господар, у якого заночували, порадив заїхати до сусідніх Квасів. Там є джерело Буркут із гірською мінеральною водою.
В Рахові була перша зупинка і там знову велосипедистів застав дощ. Перед цим змастили ланцюги парафіновою змазкою, яку змивав дощ. Але, стиснувши зуби, рушили далі, було сиро, мокро і холодно.
Ще декілька кілометрів і Олександр опинився у географічному центрі Європи. Далі їхали повз прикордонну зону з Румунією. У містах, селах почали з’являтися прикордонники, а ліва сторона дороги обмежена колючим дротом із стовпчиками і написами.
— Було дивне відчуття, їхати мимо Чорної Тиси і розуміти, що на другому березі інша країна, — пише Олександр у блозі.
Проїжджали нові селища і села міського типу, почали з’являтися назви угорською. Маршрут проходив повз вулиці, а там — п’ятиповерхові маєтки-палаци. Відчуття наче не в Україні, а в Беверлі-Хіллз.
Далі був Тячів — райцентр з дуже пристойним стадіоном. Доїхали до Закарпаття, а потім у Хуст. В’їхали ввечері, зайшли до піцерії, підкріпилися після тривалого велопробігу і на пляж ставити палатки. Річка у Хусті за типом гірської з назвою Ріка.
12 липня — день дев’ятнадцятий
Хуст — Рокосово — Велика Копаня — Широке — Заболотне — Вільхівка — Заріччя — Сільце — Дунковиця — Лалово — Березинка — Верхній Коропець — Мукачеве — Ракошине — Кайданове — Зняцьове — Середнє — Нижнє Солотвине — Глибоке — Підгорб. Проїхали 95 кілометрів.
Саша навмисно виділив всі населені пункти, бо в цей день максимально близько підібралися до кінцевої точки.
Вранці чай, ранковий «душ» у гірській річці. Далі — траса, сонце, спека, а ще й ремонт магістралі. До Мукачевого дісталися за декілька годин, думали і заночувати там, але вирішили їхати далі.
Олександр відвідав знамениту чебуречну на березі Латориці, потім всі разом пообідали у міському кафе і вже під вечір рушили далі. Залишилось 35-40 кілометрів. Майже в передмісті заночували в яблуневому саду. А до Ужгорода залишилось 15 кілометрів.
13 липня — день двадцятий. Фінал
Підгорб — Барвінок — Ужгород. Проїхали 15 кілометрів.
Вранці у Олександра було дивне відчуття, він розуміє, що подорож вже закінчилась, вони можуть святкувати та відпочивати, але мозок зміг це зрозуміти лише ввечері.
Після того, як Олександр купив квиток до Одеси, а велосипед відправив додому, вони з командою гуляли містом і вже потім Саша зрозумів, що його головна подія літа завершена.
Ці три тижні подарували неймовірну кількість вражень, нових місць, локацій і фантастичних людей, яких зустрічали на своєму шляху.
— Все це зветься одним словом — Україна. Тільки проїхавши її всю, від сходу до заходу розумієш, яка вона велика, нереально красива і така різноманітна, — пише Саша у блозі.
Саша планує нові подорожі у 2020, а зараз поїхав до моря.
З Facebook-сторінки Олександра Верещагіна
