Сватівчанка Наталія Рубан не єдина жінка-поліцейська у Сватівському відділі поліції. Вона заступниця начальника слідчого відділу, майор поліції. Починала з рядового, розслідує складні злочини. Наталія учасниця Антитерористичної операції. Вона розповіла журналістам Сватове.City як це бути жінкою-поліцейською.
— Працюю у поліції вже 16 років. З самого початку — у слідчому відділі. Займаюся тяжкими злочинами. Роботу свою люблю, інакше працювати було б нецікаво.
Не скажу, що у нашій поліції до жінок ставляться якось особливо. Ніколи не стикалася з упередженим ставленням до себе особисто або до інших жінок-правоохоронців з боку керівництва чи чоловіків. Хоча вважаю, що жінки виконують свою роботу більш, так би мовити, якісно. Мені здається, ми більш терплячі та прискіпливі, посидючі та уважні.
Головне, як ти виконуєш свою роботу. Причому розслідування будь-яких злочинів — це командна робота працівників усіх підрозділів.
За роки служби Наталія має багато відзнак, але найважливішою вважає орден "За розвиток регіону"
Коли працювала звичайним слідчим, то відповідала тільки за свій напрямок роботи. Сьогодні на посаді заступника начальника слідчого відділку не тільки сама розслідую справи, а ще й відповідаю за роботу підлеглих. Особливо потрібна допомога молодим спеціалістам, у яких ще немає досвіду роботи.
Навантаження на кожного правоохоронця дуже велике, адже багато справ по злочинах, скоєних на непідконтрольній Україні території. Звісно, розслідувати їх складно, та ще й у нашому відділі майже 30% некомплекту особового складу. Більшість таких злочинів були скоєні у 2014-2015 роках. Тому на той час я часто виїжджала у відрядження на першу лінію оборони.
У поліції нелегко працювати не тільки жінкам, а й чоловікам. Той, хто не знає специфіки роботи поліцейських, вважає, що ми тут нічого не робимо. Людям наша робота не цікава, поки вони не звертаються до поліції за допомогою. Але безпека на будь-якій території забезпечується насамперед правоохоронцями, у яких зазвичай немає ані свят, ані вихідних.
Найчастіше навіть відпустку повністю не відпочиваєш. Я вже не кажу про нічні виїзди на місце злочину. А іноді після чергового виклику приходиш додому, встигаєш тільки прийняти душ, переодягтися і знову йдеш на роботу. Постійно не досипаєш, не доїдаєш.
Такий темп роботи виснажує. Мабуть, це одна з причин дефіциту кадрів у правоохоронних органах. Не завжди з таким напруженим графіком роботи погоджуються і рідні, тому дехто з колег звільняється через сімейні обставини. Якщо не буде підтримки в сім’ї, то як тоді нормально працювати на роботі?
Мені з родиною пощастило. Мабуть, через те, що мій чоловік теж 20 років відслужив у поліції. Тому його не дивують мої нічні виклики на роботу чи затримки допізна. Хоча мій старший син Віктор зробив вибір не на користь роботи в поліції, закінчує економічний університет. А молодший син Денис ще навчається у школі. Ким буде поки не знаю, але на вибір професії своїх дітей ми з чоловіком не впливаємо. З цим у нашій родині повна свобода і демократія.
Правоохоронна реформа дала свої результати. Особливо успішним було впровадження у районних відділах груп швидкого реагування. Наближення послуг поліції до віддалених територій, на мою думку, попередило багато злочинів. Профілактика — дуже дієвий засіб. Тому кількість тяжких злочинів у нашому районі мінімальна.
Як працюють інші жінки-поліцейські зі сходу України читайте на Свои.City. Журналісти Медіакластера Схід Агенції розвитку локальних медіа «Або» розпитали про особливості роботи поліціянток із Волновахи, Попасної, Торецька, Троїцького, Добропілля і Мар’їнки.
