У Сватівському краєзнавчому музеї зберігається ручна прядка ХІХ століття. Зробив її Август Перенсон. Він брав участь у визволенні Сватового. Прядіння і ткацтво було важкою роботою, тому прядка вважалась дорогим подарунком.
Прядка потрібна для прядіння на веретені. Вона складалась з гребня, кужівки, кужеля. Ще була присідка, на ній сиділа прялка. Були суцільні ручні прядки, які робили з кореня і стовбура берези або сосни. Були і розбірні моделі.
Прядіння і ткацтво було трудомістким та повільним процесом. Оброблене лляне або полотняне волокно прив’язували до верхньої частини прядки. Пряха витягувала з куделі нитку і скручувала її за допомогою веретна. Це була важка робота. Якщо прядку потягнеш сильніше — вона порветься, слабше — буде товстою або нерівною.
За весь день пряха не могла напрясти більше трьохсот метрів. Щоб вийшло 15 метрів тканини, потрібно виготовити не менше 20 тисяч метрів пряжі. Жінки пряли по п’ять місяців.
Гребінь
Красива прядка була гордістю власниці. Вона носила її з собою на посиденьки.
Батько дарував прядку доньці, наречений — нареченій, чоловік — дружині. В деяких населених пунктах на знак заручин наречений повинен був власноруч виготовити прядку і зламати ту, яку подарував батько.
Гребінь був символом жіночої долі. Новонародженій на ньому перерізали пуповину, щоб з неї вийшла гарна прядильниця й вишивальниця. Під час ворожіння дівчата клали гребінь під подушку. Під час засівок гребінь клали до зерна, щоб жито було густим. Ще він був оберегом проти нечистої сили та хвороб.
За матеріалами Сватівського краєзнавчого музею
Фото на головній Сватівського краєзнавчого музею
