28 листопада — до роковин Голодомору в Україні, який визнаний майже усім цивілізованим світом як геноцид українського народу, Український інститут національної пам’яті (УІНП) започаткував інформаційну кампанію «Збережи пам’ять. Збережи правду». Ще цього дня проходить Всеукраїнська акція «Запали Свічку пам’яті». 28 листопада після 16:00 кожна небайдужа людина може на підвіконні залишити запалену свічку в пам’ять про мільйони замучених голодом українців.
До інформаційної кампанії може долучитися будь-яка людина, яка володіє записами про спогади родичів — очевидців геноциду, чи просто згадати про рідню, якій довелось пережити страшні часи Голодомору.
Голод на Сватівщині
Про голод та передумови його виникнення у Сватівському районі написав у своїй книзі «Голодомор: причини і наслідки 1932-1933 рр.» сватівський історик-краєзнавець Леонід Королько.
Однією з причин тотального голоду на Сватівщині історик називає непосильний план хлібозаготівель. Про це йдеться і у доповідній записці Харківського обкому партії ЦК КПБ(у) за жовтень 1932 року. Там наголошувалося, що Сватівський район у значній мірі був охоплений голодом. Тоді район відносився до Харківської області.
Заступник голови Раднаркому УРСР Сербиченко тоді прибув на Сватівщину з метою перевірки стану хлібозаготівель в районі. Він доповідав обласному керівництву компартії, що зігнані в колгоспи селяни часто саботували хлібозаготівлі, до того ж несприятливі кліматичні умови, низька культура землеробства, погана організація збиральних робіт не дозволяють виконати план хлібозаготівель навіть на 80%.
В той же час план хлібозаготівель не тільки не скасували, а його норми навіть збільшили. Тому селянство було приреченим на голодну смерть. Репресивні заходи на місцях викликали хвилю протестів. Наприклад, жителі хуторів Квітневе та Надія Круглівської сільської ради забирали хліб не лише з поля, а й з колгоспних комор, палили молотарки, знищували інвентар. Це призвело до того, що села були занесені на «Чорну дошку».
В інших селах, аби зберегти хоча б якісь запаси хліба, колгоспники приховували частину не облікованого зерна. Та активісти спецзагонів виявляли такі факти й притягували винних до суворого покарання.
Зупинити процес створення штучного голоду було неможливо. Старожили зі Сватового, Куземівки, Дуванки, Містків, Мілуватки та інших сіл, які пережили голодомор, згадують — залишившись без продовольства, селяни їли різні трави, коріння та бур’яни, які не їли навіть травоїдні тварини.
Були випадки, коли весною селяни знаходили на своїх городах померлих людей, які виривали із землі посаджену картоплю, їли її сирою і відразу помирали. До цього часу всю худобу в селах давно порізали. Також перебили та з’їли всіх котів, собак, ховрахів, горобців. Неодноразово фіксували випадки канібалізму. Найчастіше жертвами таких дій ставали діти.
Тільки у Круглому з березня по червень 1933 року від голоду померли 199 людей. При цьому цей факт був зафіксований в офіційних документах РАЦСу. Там чітко написано, що ці люди померли від голоду та виснаження. Навіть перед загрозою покарання службовець сільської ради не побоявся написати правду.
За спогадами багатьох жителів району померлих було так багато, що тіла людей валялися повсюди: у хатах, дворах, на вулицях, на дорогах, у полі. Часто вимирали цілі родини і нікому було ховати померлих. Тому колгоспи чи сільради виділяли селян, які підводою чи саньми їздили по селу, збирали тіла, звозили їх до великих ям на цвинтарі і там ховали без труни і хрестів.
Голодні селяни в пошуках хліба приїздили до Сватового. Родичі очевидців цих подій згадують, що Сватівський залізничний вокзал був забитий голодним людом. Більшість з них помирали прямо на пероні. Прізвища багатьох померлих не знали, тому в органах РАЦСу їх фіксували просто як невідомих. Ховали їх у спільній могилі.
Докладніше про страшні роки голоду у Сватівському районі можна дізнатися з книги Леоніда Королька.
Пам’ять про жертв голодомору 1932-33 роках на Сватівщині
26 населених пунктів Сватівського району визнані постраждалими від Голодомору 1932-1933 років в Україні.
На вшанування пам’яті жертв Голодомору у Сватівському районі встановлені 22 пам’ятних знаків або хрестів — два у Сватовому (на центральному цвинтарі та цвинтарі по вулиці Столбового), а також у Нижній Дуванці, Маньківці, Рудівці, Преображенному, Наугольному, Куземівці, Коломийчисі, Першотравневому, Круглому, Верхній Дуванці, Гончарівці, Оборотнівці, Софіївці, Новониканорівці, Ново-Преображенному, Хомівці, Райгородці, Паталахівці, Містках, Барикіному.
Історики проаналізували дані Луганського обласного архіву про померлих у 1932-1933 роках по Троїцькому, Сватівському і на той час Покровському районах та дійшли висновків, що найбільший відсоток померлих був серед дітей до 10 років та людей старше 50 років.
Щоб врятувати дітей від голодної смерті у Сватовому відкрили чотири дитячих будинки. За спогадами жительки вулиці Столбового Г.П. Кривошиї, голодних дітей збирали на вулицях та вокзалах. Та навіть у дитячих будинках багато з них помирали від голоду, бо нормальне харчування забезпечити було складно.
P.S.: Науковці Києво-Могилянської академії та Українського Інституту національної пам’яті дійшли висновків, що Голодомор 1932-33 років знищив від 7 до 10 мільйонів українців. Зважаючи на вищеописані обставини, точну цифру померлих від голодної смерті встановити складно. А причиною Великого Голоду українські та зарубіжні історики називають радянський режим і його наміри знищити українців як націю.
Дослідники вважають, що радянська влада спеціально створила штучний голод в Україні, бо хотіла придушити прагнення українців до незалежності та знищити соціально-економічну базу української національної ідеї. Про це неодноразово казав український науковець, дослідник історії України, заступник голови Інституту національної пам‘яті Владислав Верстюк: «Факт Голодомору був однією з найстрашніших таємниць СРСР.
Фактично про Голод було заборонено говорити аж до кінця 1987 року, коли під тиском світової громадськості, широких дій Конгресу США перший секретар ЦК Компартії України Щербицький змушений був визнати факт самого Голоду».
