Продовжуємо цикл матеріалів, присвячених історії Сватівського району за роки незалежності України. Ми вже розповіли про економічну ситуацію на Сватівщині на початку 90-х років минулого століття. Тоді важко було як керівникам усіх рангів, так і простому люду, який ледве зводив «кінці з кінцями». Журналісти Сватове.City дізнавались, що пам’ятають про ті часи сватівчани і що писали люди у місцевій газеті.
На що скаржилися люди через районну газету
Здебільшого в «Новинах Сватівщини» писали про стан виробництва на підприємствах та організаціях, розповідали про здобутки сільгоспвиробників та дякували всім, хто намагався допомогти Сватівському району не «пасти задніх» в області у питаннях економіки і соціального захисту людей.
Та часто можна було зустріти дописи людей, які через газету скаржилися на ті чи інші проблеми. Наприклад, у випуску від 13 серпня 1996 був допис під назвою «Проблеми!». У ньому йдеться: «Наближається вересень і тривожно стає на душі у батьків, діти яких підуть до школи. В що одягти, взути? Чим і в чому писати і малювати їх дітям? Задумайтесь, лише один дванадцятиаркушний зошит коштує 25 тисяч карбованців. А їх як мінімум потрібно 100 штук. А якщо в сім’ї двоє-троє учнів? Та ще ж крім зошитів потрібно і багато іншого шкільного приладдя. Яке коштує не один десяток тисяч карбованців.
Ціна костюма на базарі близько 7-8 мільйонів карбованців, взуття — 2-3 мільйони і т. д. Де ж можна взяти такі гроші, щоб спорядити до школи дитину? Чи не краще організувати шкільний базар, де б ціни були доступнішими?».
А 12 грудня 1998 батьки у газеті надрукували колективний лист від батьків школярів про ярмарки солідарності, які влаштовувалися тоді у школах: «Їх (ярмарки — прим. авт.) стали проводити так часто, що батьківські голови вже лопаються від проблем: з чого приготувати на цю ярмарку і де взяти грошей дитині, щоб вона не дивилася голодними очима на когось іншого, котрий буде жувати тістечка. Адже не лише вчителі тривалий час не отримують зарплати, більшість з нас теж уже півроку не тримало грошей у руках. Можливо, для людей заможних і немає проблем з цими ярмарками та «солодкими» столами у школах, та більшість батьків від цього стогнуть».
Пенсіонерам теж було дуже важко, пенсії теж тоді не платили. Ситуація дійшла до того, що пенсіонери почали виходити на мітинги. Про один такий писали у газеті від 9 жовтня 1998. Люди вийшли на пікет до «білого дому»: «У середу з другої години біля приміщення райради та райдержадміністрації близько сотні пенсіонерів влаштували пікетування. До пікетувальників вийшов голова райради Олександр Мельник, який розповів про ситуацію, що склалася в районі з виплатою пенсій, із субсидіями, пільговим вугіллям і взагалі із соціальним захистом і назвав заходи, котрих вживає райвлада для поліпшення такого стану справ. Після зустрічі з головою райради пікетування припинилося».
Ще 1998 рік більшості сватівчанам запам’ятався віяловими відключеннями електроенергії. І якщо Сватове більш-менш освітлювалося, то у селах світло було по 4-5 годин вночі. Тому всю роботу, яка потребувала електрики, селяни робили вночі. Та відключення світла напряму впливало і на роботу підприємств. Найбільше страждали сватівчани, які користувалися централізованим водопостачанням, адже сватівський водоканал постійно відключали від електроенергії за борги.
Про наслідки такої державницької політики тодішній голова Сватівського району Володимир Просін розповів у своєму інтерв’ю у газеті «Новини Сватівщини» від 13 листопада 1998: «Скажу відверто, що ситуація в сільському господарстві дуже загострилася... Надзвичайно великий не лише матеріальний, а й моральний збиток наносить постійне відключення електроенергії. І треба сказати, що в частині керівників помітна споживацька психологія. Сьогодні, наприклад, дуже гостро стоїть питання наповнення бюджету, погашення заборгованості. І частина керівників з розумінням ставиться до цих завдань... В той час є приклади, коли до бюджету з господарств не надійшло жодної копійки. Або зовсім незначні суми. А цих коштів чекають пенсіонери, працівники бюджетних організацій... Селяни заслужили право на краще життя і я висловлюю сподівання, що настане час, коли це право стане реальністю».
Чим сватівчанам запам’яталися 90-ті роки
Тетяна Королько тоді працювала єдиною заступницею міського голови. Згадує ті часи як непростий період свого життя, проте водночас ці два роки роботи у міськраді стали для неї найціннішим досвідом, який вона здобула в житті.
— Пам’ятаю, як тільки прийшла працювати, то на першому плані був благоустрій територій. Тодішній голова адміністрації Володимир Просін багато уваги приділяв цій роботі. Саме в той час ми вздовж всіх доріг «повідкопували» бордюри, які за останні роки були закидані пилякою та брудом. Щонеділі прибирали всі — колективи підприємств, організацій та установ, педагоги, школярі. Мабуть, тому й досі не можу спокійно пройти вулицею повз викинутого кимось папірця — автоматично його піднімаю. Хочу зазначити, що й люди тоді дбайливіше ставилися до довкілля. Також був порядок біля кожного приватного будинку, незважаючи на тотальну бідність населення. Сватове вже тоді славилося чистотою та впорядкованістю.
Але найбільше від начальства мені «діставалося» за благоустрій території кладовищ. Тодішній голова райдержадміністрації Володимир Просін тоді цю роботу тримав на особистому контролі, бо на кладовищах влаштовувалися мітинги пам’яті.
Крім благоустрою я відповідала практично за все — культура, освіта як шкільна, так і дитячі садки (на той час вони були на утриманні міської ради — прим. авт.), робота з людьми, соцзахист, різні комісії. Було непросто, але завжди відчувала підтримку керівників різного рівня. Я вдячна долі за те, що поруч тоді були порядні люди, які завжди допомагали.
Потоп у Сватовому, 1996 рік
Пам’ятаю як навесні 1996 — під час великої повені у Сватовому, Володимир Просін посадив мене у човен і ми об’їжджали всі затоплені будинки. Люди сиділи на дахах і чекали на допомогу. Тоді Просін казав, щоб знати чим допомогти простій людині, треба побачити все на власні очі. У сватівчан різне ставлення до нього, але те, що Володимир Володимирович служив людям і працював заради людей — незаперечний факт. Як і те, що він назавжди залишив свій слід в історії Сватівського району, — розповіла Тетяна Королько.
Ольга Янголенко працювала в міській раді з 1992 року. Спочатку землевпорядником, а у 1996 році, коли Сватівським міським головою став Микола Шерстюк, її обрали секретарем міської ради.
— Пам’ятаю, нелегкі були часи. Підприємства закривались, постійна заборгованість по зарплатах та пенсіях, зростання безробіття. В результаті місцевий бюджет не поповнювався. І міська рада на це жодним чином не могла вплинути. Люди збідніли, а в районі ще почалася газифікація. І якщо на магістральні газопроводи якось стягувалися підприємства, то будівництво вуличних мереж повністю лягло на плечі простих людей. Створювалися вуличні кооперативи, а у людей грошей не було, тому вони всі звертались до міської ради із проханням надати матеріальну допомогу. А з чого її надавати, як бюджет пустий, бо податки не сплачували через затримку зарплат.
Щоб якось вижити людям у ті скрутні часи, міська рада надавала усім охочим земельні ділянки під городи — на Розкопаній, за об'їзною дорогою, за комбікормовим заводом, за багатоповерхівками на кварталі. Створювалися такі собі садівничі кооперативи. Тоді ж починалася приватизація земельних ділянок. А ще жителям багатоповерхівок біля водосховища виділяли земельні ділянки під дачі і люди ходили за 5-7 кілометрів, щоб посадити там городину. Також пам’ятаю, як у Сватовому влаштовувалися ярмарки для пенсіонерів, коли частину пенсій видавали сільськогосподарською продукцією.
А ще, не зважаючи на важкі часи, у місті проводились різні свята — день міста чи вулиці. Також щороку обов’язково відзначалися державні свята — День Конституції, День Незалежності тощо. Це згуртовувало людей і давало надію пережити цей складний період.
Ользі Кожушко період після проголошення незалежності запам’ятався найбільше газифікацією, невиплатою зарплат, приватизацією квартир та «кравчучками».
— Пам’ятаю, тоді був період приватизації квартир. Коштувало це недорого — здається близько 150 гривень. Але сам процес відбувався повільно. Мабуть, у людей і таких грошей не було. Саме після приватизації жителі багатоповерхівок почали робити у себе вдома індивідуальне опалення.
Але власникам приватних будинків газифікація далася важче. Потрібно було спочатку вкласти гроші в будівництво вуличного газопроводу, а вже потім підвести газ до будинку. Бувало, до вуличних кооперативів замість грошей люди вкладали будівельні матеріалами або допомагали будувати газопровід.
Ще 90-ті запам’яталися так званим «челночним» рухом. Тоді вся країна перетворилася на хаотичний, безконтрольний ринок. Люди, аби якось вижити, їздили у великі міста за товаром, а потім його перепродавали на місцях. Пам'ятаю, возили товар у великих клітчастих сумках за допомогою приладдя, яке у народі називали «кравчучками».
Наталія Хацько у 90-ті вчилася у школі, але ті часи їй найбільше запам’яталися злиднями та тяжкою домашньою працею.
— І хоча ми жили в селі та обробляли величезний город, харчувалися скромно, а одяг купити взагалі не було за що. Також цей період запам’ятався, коли взимку школа не опалювалася. На уроках ми сиділи одягнуті і в рукавицях. Ще й світло постійно відключали. І щоб не вчити уроки при свічках, мама будила нас вночі, коли на декілька годин вмикали світло.
Про які здобутки за період з 1996 по 2000 писали у місцевій газеті «Новини Сватівщини»
1996 рік:
- газифікація Мілуватки та Преображенного;
- футбольна команда «Стожари» виграла першість України серед сільських команд.
1997 рік:
- розпочали реконструкцію проспекта імені Забурдаєва (колишня вулиця Жовтнева);
- у Сватовому побували народні артисти України Дмитро Гнатюк, Володимир Данілець і Володимир Моїсеєнко.
1998 рік:
- була прийнята програма «Газ-98»;
- відкрили Сватівську школу мистецтв;
- Сватівський район взяв шефство над військовою частиною Військово-Морських сил України, яка дислокувалася в Очакові;
- у районі започаткували конкурс «Театральна весна».
Катер "Сватове" в Очакові
1999 рік:
- Сватівське управління «Сватовегаз» у сквері імені Тітова збудувало фонтан «Дімон»;
- юна сватівчанка-баяністка Ліда Купцова стала дипломанткою музичного фестивалю у Ялті;
- у Нижній Дуванці капітально відремонтували лікарню.
2000 рік:
- у районі утворилися приватні агроформування і фермерські господарства. 11 тисяч власників землі після передали свої паї в оренду;
- був створений вокальний квартет «Слобожани»;
- юнацька футбольна команда Сватівського району стала чемпіоном України серед сільських команд.
Квартет "Слобожани"
Почалися 2000-ні. Але це вже інший період з історії Сватівщини за роки незалежності України. Слідкуйте за публікаціями - далі буде.
---
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Сватове.City.
Читайте Сватове.City у Facebook.
А ще ми є у Instagram.
Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
